— Мама моя ягоди з дачі привезла, звісно, для Зоряни, для кого ж іще, – тоді тільки-но полуниця пішла, було тих ягід пів скляночки всього. Донька спала, а прокинулася – ягід немає, – розповідає подрузі Ірина.

– Ну і як ти таке оціниш? Це що? Одна бабуся везе для онучки, а друга – хап, і з’їла.

— Якщо чесно, це за межею, — відповідає подруга молодої жінки.

— Це взагалі як? Дорослі, взагалі-то, для дітей залишають завжди щось смачненьке, стараються порадувати малюків, а тут що?

Так, зрозуміло, що буде ще й полуниця в твоєї мами на дачі, та й купити зараз – не проблема. Ну так піди та купи собі, якщо вже так ягід хочеться.

І ти нічого нікому не сказала? Ні їй, ні чоловікові?

— Звісно, сказала! Тим паче, що таке в нас не вперше вже. Чоловік що, посміхнувся, сказав, що мама завжди так поводилася, навіть коли він і зовиця були маленькими. А свекрусі хоч в очі плюнь:

«А що такого? Зоряна спала, а мені дуже ягідок захотілося. І взагалі, вам для матері рідної шкода чи що?», — обурюється Ірина. — Та не в тому річ, що шкода, просто хто так робить?

***

Тимчасовий притулок і постійний еґоїзм

Доньці Ірини та Станіслава 4 роки. Дівчинка улюблена, кмітлива, зазвичай влітку вона в бабусі, мами Ірини. Скоро знову поїде туди ж, а зараз в Ірини відпустка, щоправда, ще й клопоти з переїздом.

Подружжя продало свою однокімнатну, куплену 8 років тому, коли одружилися, і купили трикімнатну з невеликим кредитом.

І зараз такий період, коли зі старої квартири вони виїхали, а в новій залишилися дрібні недоробки: щось достелити, встановити кухонний гарнітур, техніку, остаточно все відмити, розставити меблі.

Ірина зі Стасом постійно їздять у нову квартиру, коли в чоловіка час є. Відпустка у Стаса восени, тож залишаються вечори й вихідні. Живуть тимчасово вже 2 місяці в матері Стаса, Світлани Іванівни.

У неї трикімнатна, у Стаса та його сестри є частки. Та й сама свекруха запропонувала не винаймати житло на ці кілька місяців, а перебратися до неї.

Погодилися, заодно і за онучкою пригляне, коли батьки облаштовуватимуть нове сімейне гніздо.

І все б нічого, та тільки Ірину дратує егоїзм свекрухи. Навіть егоцентризм. Є тільки Світлана Іванівна та її бажання, миттєві забаганки. Вона так звикла. Її до цього чоловік привчив.

Свекра Ірини не стало 3 роки тому. Звісно, свекруха сильно страждала. Не стільки від втрати, скільки від відсутності звичного обожнювання чоловіка.

Стас і його сестра завжди розповідали, що батько маму дуже любив і буквально носив на руках. Частково це й Ірина застала, хоча тоді свекор уже не міг носити дружину на руках фізично, але сам хворів, а про неї переживав:

— Ти поїла, моє сонечко? А чого ти поїла? А не купила собі коханій ікорки? А чому? Свєтік, лапочко, балуй себе, ти заслуговуєш найкращого.

— І так у них було все життя, — продовжує Ірина.

— Зовиця старша, так та взагалі каже, що все було для мами все життя. А вони зі Стасом, так, між іншим. Світлана Іванівна завжди цю любов приймала. Знаєш, така собі дівчинка-дівчинка.

Ну, в даному випадку дівчинка, звісно, пенсійного віку вже, але губки бантиком надувати не розучилася. Робить вигляд, що вона така безпорадна німфа, хоча все чудово вміє і хватка в неї бульдожа.

Я один раз бачила, як вона з сусідкою лаялася, блін, там портові вантажники позаздрять, але коли чоловік її був живий – що ти!

У неї сльозки на очах, її образили злі люди, і розбиратися йшов уже він.

Але це гаразд, це їхні ігрища, мали право, зрештою. Але ось цього її суперництва з рідною маленькою онучкою, як раніше і з рідними дітьми, я не можу зрозуміти.

***

Полуничний скандал і гірка правда

Чоловік розповідав Ірині, що мама в дитинстві могла влаштувати батькові сцену, якщо той купував дітям іграшки або солодощі: «А мені? А чому їм, а не мені?» І не жартома, а всерйоз.

Стас говорив, що в родині був завжди звичай: сама остання, найсолодша цукерка – улюбленій Свєточці, перша ягідка – їй же, найкращий шматочок – «мамочці вашій».

— І досі з образу не вийде, — злиться Ірина.

— Було діло, пробувала і синові закатувати: «А чому Зоряні купив маленький подаруночок, а мені ні?», але Стас її швидко осадив. А зовиця давно вже послала її з закидонами. Але я не думала, що в нас за час нашого спільного проживання дійде до такого.

Перший раз з холодильника взимку ще зник банан, який залишався напередодні останнім і який Зоряна не стала їсти ввечері.

Вранці прокинулася – немає банана. І свекруха спокійно відповіла, що з’їла, їй захотілося, хоча й чула онучку ввечері – всі на кухні були.

— А що такого? Я побачила банан, захотіла і з’їла. Чому я повинна залишати?

Ірина тоді просто одяглася, купила бананів цих зв’язку – свекруха не доторкнулася. Потім ситуація повторювалася з сирками глазурованими, з творожками, з цукерками та тістечками.

Головне, поки їх багато – свекруха не їсть, залишається останнє – тут же з’їсть, особливо, якщо чула, що це для онучки.

І ось тепер ця ситуація з ягодами, які сваха привезла для Зоряни. Спеціально їхала, щоб привезти онучці свіжі огірочки, теж перші, ранні, перші ягідки, які минулого року бабуся з онучкою на дачі поливали і за якими Зорянка доглядала.

— Чекати в мами не було часу, — говорить Ірина.

— Поскаржилася, що потрапила на онуччин сон денний, але що поробиш, у них там у селищі збори якісь були, сестра моя погодилася її відвезти туди-назад, залишила те, що привезла, і поїхала. А потім вийшов скандал.

Коли Зорянка прокинулася, ягід уже не було.

Ірина сказати доньці про них не встигла, хоча зі свекрухою вже почубилася, отримавши відповідь:

«А що такого? Побачила, захотіла і з’їла. Не треба виховувати з Зоряни егоїстку». Але мама Ірини подзвонила ввечері й спитала Зоряну про те, чи сподобалася їй полуничка. Зорянка відповіла, що ніякої полуниці не бачила. Пояснюватися довелося Ірині зі своєю мамою.

***

Надута свекруха і відлік до переїзду

— А свекруха поруч, телефон хоча й не на гучному, але чути. Ну мама без зайвих слів і висловила, що вона думає про Світлану Іванівну.

Сльози, соплі, потім ще й Стас не підтримав маму, загалом, ходить зараз надута, я цукерки в кімнаті тримаю, з Зорянкою вона залишається, але ми дні рахуємо, коли вже переїдемо до себе.

— Я вас прихистила, — якось дорікнула свекруха, — а ви для матері ягід пошкодували.

— Ну ось що людині відповісти? Що не продуктів шкода? Що вона нас не прихистила, я і донька живемо зараз у чоловіка й батька?

Що не з Зоряни ми виховуємо егоїстку, а сама Світлана Іванівна все життя егоїсткою й живе? — усміхається Ірина.

Як ви гадаєте, чи має право доросла людина так поводитися, конкуруючи навіть з онуками? І як би ви діяли на місці Ірини?