– Ти її не впізнаєш! Її ніби підмінили після весілля! Ходить вся така пихата, ну прямо царівна! І то їй не так, і це не так. І Вітьку нашого під себе підім’яла, підкаблучником зробила! – обурювалася мати у слухавку.

– Мамо, ти чого? Ми точно зараз про Свєтку говоримо? – Здивувалася Даша.

– Точно, точно. Кажу тобі, вона така гарна, тільки до свідоцтва про шлюб була. А зараз… За столом ніс верне.

– З квасолею вона нічого не їсть, цибулю не буде, перець не буде. Готує все абияк, Вітька бідний, аж схуд. При цьому ще й на шиї у нього висить, не працює!

Лідія голосно дихала в слухавку, переводячи дух і набираючись сил для наступної тиради. Даша ж була збентежена. Адже Світлана була нормальною дівчиною…

– Мамо, невже все так погано? Вона ж подобалася тобі раніше… Ти сама казала, що вона спокійна, інтелігентна.

– Була! Та спливла! – буркнула Лідія. – До весілля, звичайно, вона найкращі свої сторони показувала. А тепер все їй можна, а Вітька терпить.

Даша принишкла. Образ тієї Світлани, яку вона знала, і тієї невістки, яку зараз описувала її мати, – кардинально не сходилися. Чому?

…Кілька років тому, коли брат познайомив їх, Даша була в захваті. Напевно, якби не порівняно велика різниця у віці та переїзд Даші до іншого міста, вони б навіть потоваришували.

Світлана була простою дівчиною, але з характером. Говорила все прямо, хоч і без образ. У гостях поводилася ввічливо, нікуди не лізла, була дуже акуратною.

Спільну мову вони знайшли швидко. Вже через десять хвилин після знайомства Даша та Світлана обговорювали улюблених персонажів з ігор та аніме, а ще через п’ятнадцять – потенційна невістка показувала фото своїх щурів.

– Це Буся, а це Кігтик. Назвала так, бо він дряпається дуже сильно, коли до рук беру. Він не зі зла, просто полохливий, – розповідала Світлана. – А якщо ліки треба дати… Все, починається боротьба.

– Отакої! – Захоплювалася Даша. – Я теж щурів хочу, але вже, коли переїду. Дуже складно їх доглядати?

– Ну, це не хом’ячки. Клітка потрібна, у мене мало не на пів кімнати. Вони ж рухливі. А ще хворіють часто і живуть мало, всього два-три роки, так що чутливим натурам вони точно протипоказані.

Вони проговорили майже весь вечір. Мама тим часом сиділа поруч, здебільшого мовчала, але, здавалося, була розслаблена. Навіть наполегливо присунула до Свєти вазу з домашнім печивом.

– Спробуй, це я сама робила, – з усмішкою промовила мама.

Для Лідії це було зрозумілим: всіх нагодувати, обігріти, приголубити. Так, іноді вона була суворою, навіть прискіпливою, але зрештою справедливою.

Дітей любила однаково, так що запідозрити її в якійсь нездоровій ненависті до Віті та його сім’ї, не можна було.

До жіночої статі Лідія теж відносилася спокійно. Завжди знаходила спільну мову з колегами, дружила із сусідками, нормально реагувала на подруг Даші. Ну, вона могла невдоволено побурчати, але без особливої агресії.

– Що за звичаї? Якби я прийшла до школи з таким кільцем у носі, мене б за шкірку викинули із класу, – голосила Лідія, коли залишалася наодинці з дочкою.

А тут раптом мати в’їлася на Світлану. Це здавалося дивним. Може, й справді невістка змінилася? Буває так, що до весілля людина одна, а після – зовсім інша. Чи річ у чомусь іншому?

Даша поки що не знала. Зате вона достеменно знала, що ще побачиться зі Світланою, коли поїде додому. І цього разу – придивиться уважніше…

…Минуло пів року. Весь цей час мати періодично бурчала з приводу невістки. То Світлана білоручка, яка навіть картоплю почистити не може, то вона ледарка, яких світ не бачив.

На тлі цього Даша почала турбуватися за брата. Вона вирішила, що обов’язково зазирне до нього з ночівлею. Адже все одно збиралася до матері. І там погостює, і тут погостює, заразом розвідає обставини.

У Віті вдома було затишно. Брат відчинив Даші двері, Світлана показалась з кухні з рушником у руках і помахала на знак вітання.

Відчувалося, що невістка вся в милі та піні. У хаті пахло овочевим рагу. На плиті щось кипіло, у духовці – запікалося м’ясо по-французьки.

– І це вона не вміє готувати? – задумалася Даша: «Я тоді для матері взагалі невмілою маю бути». Але висновків вона поки що не робила. Може, воно все дійсно не смачне, хоча, як мінімум плюс за старання Світлана точно заслужила.

Вітя у всьому допомагав дружині: він перевіряв готовність страв, розставляв тарілки, гарно складав серветки. Навіть знав, де що лежить, а не засипав питаннями. Було видно, що для нього це не новинка.

За очі мати називала Вітю підкаблучником і сумно зітхала, а Даші збоку це здавалося ідеальними стосунками. Вона заздрила Світлані по-доброму.

– Дашуль, дивись, ось тут салат із квасолею, а тут – такий самий, але без неї, – попередила невістка, коли вони сіли за стіл.

– Просто в мене на квасолю алергія, а Віті більше з нею подобається. У мене взагалі з алергією біда, тож у нас практично роздільне харчування.

Даша лише повільно кліпнула і кивнула. Вона пам’ятала, як мати жалілась, мовляв, Свєтка примхлива, ніс від усього верне. Ось і причина знайшлася, цілком шаноблива.

Готувала невістка, до речі, чудово. Все було дуже смачно. Так, без майонезу. Так, грінки не обсмажені на олії. Але це було цілком їстівно. Стало очевидно, чому Вітя позбавився зайвої ваги.

– А ти зараз не працюєш? – якось запитала Даша прямо, згадавши улюблений мамин аргумент.

– Чому ж, працюю, – Світлана підійняла брови. – Просто я на віддаленні. Ну, і на відрядній оплаті. Розміткою реклами займаюся, якщо коротко.

Іноді нескладні банери та інтерфейси клепаю. У мене то густо, то порожньо, проте час на дорогу туди-сюди не витрачаю. У середньому виходить трохи менше, ніж у Віті, але ми вирішили, що нам вистачає.

Даша здивувалася, адже це не збігалося з версією мами, але взяла до уваги. В решті – вечір пройшов приємно.

Світлана дала їй повозитися зі щурами й навіть дозволила нагодувати їх смакотами з рук. Потім вони втрьох затіяли мінітурнір у файтингу.

Той, хто програв, мив посуд. Програла Даша, але зрештою за прибирання взялися всім сімейством, щоб нікому не було прикро.

Наступного дня Даша поїхала до матері. Вже в таксі жінка відчула себе ніяково. Даша переконалася, що Світлана – зовсім не та стерва, якою її бачить Лідія. Але, як тепер пояснити це матері, яка явно чіпляється до невістки?

– Ну як у них там? – спитала мама з порога, не встигнувши навіть налити чаю.

– Добре, – відповіла чесно Даша.

– Та невже? Ти просто не хочеш мене засмучувати? – Лідія примружилася з підозрою.

Даша зітхнула і подивилася на матір. Рідне обличчя, ті самі теплі руки, які колись кутали дочку в ковдру, коли та хворіла. Але голос чужий, колючий. З такого боку Даша ще свою маму не бачила.

– Мамо… Все в них добре. І готує вона смачно, і з Віктором у них чудові стосунки. І працює, якщо що…

– Та хіба ж це робота? – Перервала Лідія доньку. – Вдома сидить, та по кнопках стукає. Це так, пустощі.

– Та яка різниця, де вона сидить? Головне, що їй гроші за це сплачують. А що стосується її “капризів”… Нічого вона не “корчить із себе”, просто вона алергік. Для неї деякі продукти – реально небезпечні.

– Ну ясно все! І ти туди ж? Теж тепер під підбором, як і твій брат?

Даша не впізнавала свою матір. Дочка підібгала губи. Вона не збиралася рвати сорочку на грудях заради Свєти, та й сама може постояти за себе. Однак і брати участь у подібних обговореннях Даша більше не хотіла.

– Ось уже не знала, що моя мати – “свекрушище”… – Даша зітхнула. – Мамо, я не горю бажанням обливати Світлану помиями. Ти бачиш мене вперше за два роки. Давай просто проведемо час разом без негативу.

Лідія якийсь час відмовчувалася, ображено дулася, але все ж таки переклала тему. Вона кілька разів спробувала було знову заговорити про невістку, але Даша вдавала, що не чує. У результаті Лідії довелося здатися.

Може, вони й не досягли миру в сім’ї, проте Даша вирішила не брати участь у цих маневрах. Рано чи пізно мамі доведеться прийняти той факт, що в житті брата з’явилася інша жінка, якій він довіряє не менше, а може, й більше.

Ну, або повністю перервати спілкування і залишитися наодинці зі своїми причіпками…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.