– Молоко? У пляшці? Так от куди всі наші гроші діваються! Ти в курсі, що в пакетах воно дешевше?! – Артем мало не хапався за серце.

Наталя навіть не відразу доєдналася до розмови. Вона саме розкладала покупки по місцях: цибуля – на балкон, макарони – у комору, молоко – в холодильник. І, мабуть, це видовище стало спусковим гачком для чоловіка.

– Ти взагалі розумієш, що пляшка – це все понти? У ній те саме молоко, тільки ти платиш ще й за упаковку, – продовжував репетувати Артем, звіряючи ціни в додатку.

– Ось, дивись, у «Сільпо» пакети були по тридцять шість, а ти за п’ятдесят чотири взяла. Майже двадцять гривень різниці! І так щодня! І це лише молоко! Ми що, Рокфеллери?

Наталка поставила йогурт на полицю і подивилася на чоловіка. Його обличчя зараз світилося праведним гнівом. Він ніби чекав, що вона відразу кинеться каятись у гріхах, але натомість вона лише байдуже хмикнула.

– Ну, хочеш – сходи та обміняй. Може, ще знижку у касира випросиш!

– Наташа! Ну, давай якось серйозніше, це ж наш бюджет! – сплеснув руками Артем. – Ти зовсім не вмієш заощаджувати.

– Мита морква коштує дорожче! Картопля, мабуть, за ціною золота, а її тут на два рази максимум. У чек навіть дивитися боюся!

Він ще довго бурчав та коментував кожну покупку, допомагаючи розвантажувати пакети. Наталя терпіла. Якоїсь миті він дістав баночку з оселедцем і підійняв її так, ніби знайшов доказ на місці злочину.

– А це ще навіщо? Можна було й без цього обійтися, зайве витрачання грошей!

– Там, риба – це корисні жири!

– Жири не бувають корисними!

Наталка схрестила руки на грудях, стомлено зітхнула і закотила очі. Як же складно сперечатися з людиною, яка нічого не знає про харчування, та ніколи не вела домашнього господарства.

– Слухай, ну якщо ти так хочеш, я завтра піду на ринок і персонально тобі куплю мішок немитої моркви з землею. Це тебе заспокоїть? Ти краще роботу змінив би, щоб ми копійки не рахували!

Але Артем уже розійшовся. Його було не зупинити. Він намотував круги по кухні, бурмочучи щось про фінансову безграмотність і про те, «як промотується сімейний бюджет».

Артема завжди дратували витрати. Особливо ті, які не торкалися його машини та комп’ютера.

Коли вони тільки одружилися, він обіцяв, що накопичить, та відкриє свою майстерню з ремонту електроніки. Навіть винайняв приміщення на околиці міста, купив інструменти. Але за пів року все здулося.

– Криза ж довкола! Люди намагаються не лагодити техніку. Просто не користуються, якщо щось зламалося.

– Ну, не пішло в мене, буває… – сказав він, поки складав привезені з майстерні інструменти на балконі.

З того часу Артем застряг у маленькій фірмі на посаді сисадміну. Ось уже п’ять років він сидів на копійчаній зарплаті й щиро вважав, що якщо хтось і винен у їхніх фінансових проблемах, то точно не він.

А Наталя… Вона намагалася, домовлялася з начальством, шукала краще місце. Вона не була кар’єристкою.

Вона просто хотіла добре жити, не боятися цін на сир і не рахувати залишок до зарплати щоразу при поході в крамницю.

– Знаєш, можна спустити й мільйон. Потрібно вміти не лише заробляти, а й економити! – Заявив він, важливо підійнявши вказівний палець.

– Економія – це не штопання дір на трусах, – холодно сказала Наталка. – Економія – це коли ти не купуєш непотрібне. І не заощаджуєш на тому, що їси щодня!

– Ти погоду за вікном бачив? Спека. Ось тому я взяла молоко у пляшці. Воно зберігається довше. Це і є економія: не викидати прокисле наступного дня!

Він тільки невдоволено пирхнув і почав свердлити дружину поглядом. Здається, Артем все ще не погоджувався.

– Знаєш що? – тихо продовжила Наталка. Я втомилася. Ось реально. Втомилася чути, що я тринькаю гроші. Якщо ти в нас економіст — заощаджуй.

– А давай так. Відтепер ти відповідаєш за продукти. Впевнений, що можеш краще? Вперед, і з піснею!

Артем спочатку підійняв брови, ніби не вірячи своєму щастю. Потім його губи розтяглися в самовдоволеній усмішці.

– Запросто! – зрадів він. – Влаштую тобі майстер-клас. Доведу, що ти марнотратника!

Вона кивнула і пішла до спальні. А він залишився на кухні наодинці з чеком та передчуттям перемоги.

Він просто ще не знав правил цієї боротьби.

Наступного ранку Артем встав рано. Наталка прокинулася від метушні на кухні: звуку ящиків, що відчинялися, дзвону посуду, ляскання дверцятами шафок.

Вона не відразу зрозуміла, в чому справа, але потім згадала вчорашню розмову і неохоче встала.

Артем готувався до походу по продукти так, ніби збирався не в крамницю, а на Говерлу. Він написав список, завантажив програму зі знижками, щось підраховував у блокноті. Виглядав він так, ніби збирався рятувати сім’ю від банкрутства.

– Ти що, в експедицію вирушаєш? – спитала Наталка, позіхаючи.

– Ні, – відрізав він. – Просто перевіряю ціни у різних крамницях. Хочу все зробити правильно, якщо вже взявся.

Вона промовчала. Було навіть цікаво, куди заведе Артема економія. До обіду він повернувся з великими пакетами та піднесеним настроєм.

– Ось! Ось як треба закуповуватись! Дивись і вчися!

Насамперед він урочисто дістав кілограмовий пакет сосисок. Виглядали вони апетитно, але їхнє походження залишалося загадкою.

Наклейка виробника дуже маленька, бренд незнайомий. Слідом Артем виклав на стіл макарони в такій же лаконічній упаковці, найдешевші, і три пакети молока.

Ще там були яйця, крабові палички, які риплять на зубах через частинки кісток, і вівсянка. Останньою на стіл лягла упаковка сиру. Брусок був блідим і легко прогинався під пальцями.

– Це що? – спитала Наталка без докору, просто уточнюючи.

– Сир, – гордо відповів Артем. – Між іншим, узяв лише за сто гривень.

– Артеме… Навіщо? Він же пластиліновий.

– Ну не все ж їсти тверді сири. Цей може плавлений.

– Плавлене в тебе в голові, – тихо буркнула вона.

На вечерю Наташа вирішила приготувати ті самі макарони з тими самими сосисками. Точніше, спробувала. Олію Артем не купив.

– Не потрібні нам зайві жири. Ще й за такою ціною, – сказав він.

Макарони зварилися буквально за п’ять хвилин, а потім злиплися в одну велику грудку. Сосиски не тримали форми. Вони полопалися і потріскалися.

Артем сів за стіл, гордо випнувши груди. На його тарілці димилася липка грудка макаронів з безформною рожевою субстанцією замість сосисок.

– Ну, покуштуємо, – сказав він, взявши виделку.

– Може, виглядає не дуже пристойно, зате дешево та сердито.

Він скуштував вечерю і скривився. Потім, не кажучи жодного слова, налив собі води, щоб запивати. Жував він повільно, явно змушуючи себе. Наталка сиділа навпроти, запитливо піднявши брови.

– Макарони розварилися, – нарешті сказав він.

– Треба було вчасно воду злити. Сосиски також.

– Ну, вибач, – з отрутою в голосі відповіла Наталка.

– Може, й готуватимеш сам?

– Та гаразд. Все добре, – звикнемо. Зараз молока зверху бахнемо і норм.

Він дістав пакет, налив у склянку, відпив і знову скривився. Дружина зрозуміло посміхнулася.

– Що купував молоко, а отримав на виході кефір?

– Здогадалася вона.

– Блін, ну буває. Погано зберігали, мабуть. Я ж не винний. Але з нього тепер млинці можна зробити. Посмажиш?

Наталка схрестила руки на грудях. Вона не планувала присвячувати вечір стоянню над плитою. Особливо, за такої спеки.

– Пательня на гачку, міксер у шафці. Роби сам, якщо такий економіст. До речі, олії у нас немає, тож удачі.

– Та, твою ж матір…, – сплеснув руками Артем. – Сама все зіпсувала, а тепер не хочеш виправляти?

– Ти приніс продукти, я з них приготувала. Те, що з цих макаронів можна будувати греблі, не моя проблема.

– Гаразд, – Артем сердито жбурнув тарілку в мийку. – Тоді я сам все зроблю. Якщо почав – доведу до кінця.

Млинці передбачувано не вийшли. Спочатку Артем годину порався з тістом. Потім він старанно віддирав млинці, що прилипли до пательні. За дві години метушні – плюнув і пішов спати голодним.

Вранці Наталя застала чоловіка біля плити. Він виглядав рішуче, але вже не так бадьоро. Мабуть, вчорашня вечеря не надала йому сил.

– Що у нас на сніданок? – поцікавилася дружина, зазираючи у каструлю.

– Суп варю, – сказав він, не обертаючись.

– Дешево, та корисно. Там же нічого робити: нарізав все, закинув – і сиди чекай. За продуктами вже сходив, якщо що.

Наташа нічого не відповіла, лише мовчки сіла за стіл і почала спостерігати за продовженням «майстер-класу» з заінтригованим виглядом.

Морква була вся засохла і вперто не хотіла натиратися, тільки кришилася. Але це були лише квіточки.

Ягідки почалися, коли чоловік дійшов до картоплі. Під шкіркою оголювалися нові й нові чорні плями. Артем намагався вирізати гниль, але на виході залишалася в кращому разі половина картоплини.

– Та як таке можна продавати? Це ж шахрайство чистої води, – бурчав чоловік.

Проте він не здавався. У каструлі вже вирував «бульйон». Точніше, вода. Артем вирішив, що м’ясо – це дуже дорого, а їм треба заощаджувати.

Через пів години вміст каструлі більше нагадував безформний кисіль. Артем щедро насипав дешевої вермішелі, яка тепер розбухла аж до верху. Картопля почала розпадатися на атоми. Цибуля і морква – просто переварилися.

Наташа зазирнула в каструлю і стримано поцікавилася:

– Це точно суп?

– Ти нічого не розумієш!

– Артем сердито глянув на дружину.

– За такі гроші – це нормально. Звикнемо.

– Нормально?

– Вона відкрила додаток одного з супермаркетів.

– Ось. Це я замовляла минулого тижня. Так, вийшло трохи дорожче, ніж у тебе.

– Але це були нормальні сосиски й навіть м’ясо. Ще й на фрукти лишилося. І нам вистачило цього майже на тиждень, а твої покупки ми поки що ледве розтягли на два дні.

Артем узяв смартфон і швидко пробігся очима по списку продуктів, потім знову зазирнув у каструлю. Потім його погляд мимоволі впав на відро для сміття.

Там лежали вчорашні сосиски, макарони, порожні пакети з-під молока і картопляні очищення.

Висновки напрошувалися самі.

– Блін, я ж дві години все це робив! – не витримав він. – Намагався, чистив, різав. А скільки рахував та вибирав до цього…

– Я за дві години приготувала б нормальну вечерю і ще на завтра залишилося б, – спокійно відповіла Наталка. – Причому без картоплі, що розвалюється на ходу. Ось і вся твоя економія.

Він не одразу відповів. Артем опустив голову, важко зітхнув, а потім винно, майже жалібно подивився на дружину.

– Вибач, – сказав він, уже не тикаючи пальцем з важливим виглядом. – Я думав, що це просто. Думав, ти з жиру бісишся.

– Ага. “Просто”. Лише потрібні мізки, наметане око та досвід. А ще – безліч часу!

Чоловік відвів погляд. У ньому не залишилося ні краплі колишнього бойового настрою.

– А давай ти знову бюджет вестимеш? І готуватимеш. Так буде краще.

– Давай, – кивнула вона. – Тільки спробуй ще раз сказати, що молоко в пляшці – розкіш. Примушу до моїх батьків в село з’їздити, щоб ти надоїв нам безплатно ручками. Потім поділишся відчуттями.

Минув тиждень. У будинку Наташі та Артема знову пахло смачною їжею, а не соєвими сосисками. Чоловік навіть став потихеньку вдаватися у ведення домашнього господарства.

– Ось, тримай. Побачив по знижці, перевірив терміни, взяв, – сказав він дружині, простягаючи пачку чаю. – В інших магазинах він дорожчий, а ми все одно беремо лише такий.

Звичайно, не обходилося без косяків, але тепер Артем ставився до чужої праці з повагою. Він більше не ліз у її зону відповідальності з мораллю, а це було для Наташі найголовнішим. Як кажуть, – за дурною головою, і рукам нема покою…

А у вас траплялася така “економія”? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.