У понеділок Настя не вийшла на роботу. Сказала, що у неї чи то грип, чи то застуда. Буває. У вівторок Настя теж не вийшла. А в середу подзвонив її чоловік Іван і запитав, чи не з’являлася Настя в офісі.

Виявилося, що він не бачив дружину з неділі. Телефон вона не бере, у подруг її немає, в поліцію поки не заявляв, але вже збирається.

Після розмови з Іваном шеф задумливо подивився на свою секретарку Ксюшу.

– Темна історія виходить. Ніхто не знає, де Настя, але вона десь є. Кожен день дзвонить мені і продовжує лікарняний, а чоловікові на дзвінки не відповідає. Чи то грип, чи то застуда, але ховатися від усіх здоров’я вистачає…

– Треба кликати нашу міс Марпл, – Відповів шеф і знову взявся за телефон.
* * *
– Давно вони одружені? – На місці шефа тепер сиділа жінка років сорока. Прибиральниця Тітка Валя. Особиста служба безпеки шефа.

Всі інші колеги, включаючи шефа, зібралися навколо столу і старанно згадували деталі особистого життя офіс-менеджера Анастасії Карпенко.

– Пару років вони одружені. Але вона не вперше заміжня, – найбільше про Настю знала секретарка Ксюша. Їй за посадою належало.

– Діти? Від попереднього шлюбу?

– Ні. Каже, що все не встигала. Тільки вийде заміж – рік – два і розлучення.

І тут тітка Валя запитала несподіване:
– Незграбна?

– У якому сенсі? – Збентежилася Ксюша.

– У сенсі падає і часто забивається?

– Так, часто! – Чомусь зраділа Ксюша, – То в двері вріжеться, то з велосипеда впаде. Ми її навіть прозвали «Настя – тридцять три нещастя».

– Як вона падає, ви самі бачили чи тільки наслідки?

– Емм… Тільки наслідки… Вона сама сміялася. Ось, каже, знову губу розбила. Або гуля на голові. Ой… – Здається, навіть Таня почала щось здогадуватися.

Тітка Валя неквапливо підвелася з крісла.
– Повернеться ваша Настя. Синці з обличчя зійдуть і повернеться.

Жінка оглянула притихлих колег.
– Як, кажете, чоловіка звати?

-Іван, – відповів шеф, – Заходив до нас пару раз. На вигляд чоловік ніби нормальний.

– Все одно не кину Івана, бо він нормальний… – Задумливо промовила тітка Валя і дістала з кишені великий телефон останньої «яблучної» моделі.

– Продиктуйте мені хто-небудь телефон вашої Насті, треба поспілкуватися.
* * *
В одному з недорогих готелів міста задзвенів телефон на віброрежимі. Настя коротко глянула на екран і одночасно зраділа і здивувалася.

Зраділа, тому що цього разу дзвонив не Іван. Здивувалася, тому що дзвонила тітка Валя з роботи.

Коли тітка Валя прийшла в перший день на роботу, то майже насильно роздала всім співробітникам свій номер телефону. Наказала дзвонити їй у разі будь-яких проблем.

Вони тоді ще посміялися між собою, навперебій пропонуючи проблеми, які може вирішити тітка Валя зі своєю шваброю.

Настя відповіла на дзвінок, але нічого не встигла сказати, бо говорила тітка Валя. Твердо і напористо.

Спочатку Настя просто мовчки слухала, потім почала схлипувати, а в кінці вже ревіла, не приховуючи. Відпиратися було марно.

Слухавка деякий час мовчала, а потім видала таке, що Настя відразу перестала ридати.

– Ні, тітонько Валя, я не можу, не треба… Та він же… Але як же… Ну добре, якщо ви так кажете… – Зв’язок перервався, і Настя знову залишилася одна у своєму маленькому номері.

Вона з острахом подивилася на телефон, а потім, зважившись, набрала номер чоловіка. Після першого ж гудка взяли слухавку:

– Ти зовсім очманіла?! Де ти тиняєшся? Кинути мене надумала?!

– Іване, я зараз в готелі «Вікторія»… – пролепетала Настя.

– Де? А, зрозумів. Зараз приїду. Кінець тобі!

Настя тихо схлипнула і приготувалася до найгіршого. Тітка Валя обіцяла, що приїде першою. Але хто знає…
* * *
Іван гнав так, що тричі ледь не потрапив в аварію. Винна в цьому, звичайно, була вона – кохана дружина. Пішла, на дзвінки не відповідає, ось чоловік і нервує. Треба б потрапити в лікарню, щоб вона на все життя запам’ятала.

Готель «Вікторія» послужливо показав навігатор. І через двадцять хвилин після дзвінка Іван вже біг по сходах на третій поверх. Адміністратор вказала, де шукати дружину.

Бах-бах-бах – Іван тричі гучно вдарив у двері, і один раз навіть штовхнув, щоб дружина поворухнулася і відкрила швидше.

Він був високий і навіть гарний. Дівчата досі задивлялися на нього на вулиці. Але він ніколи не зраджував. А чому? Тому що він хороший чоловік. А вона – погана дружина, яка йде з дому і зникає на кілька днів. Ну посварилися. Це що, привід істерики влаштовувати? Зараз він їй влаштує.

Двері клацнули, і Іван сильно рвонув їх на себе, сподіваючись, що Настя ще тримається за ручку, і так він її хоч трохи провчить за її поведінку.

Але Настя не трималася за ручку. І взагалі ніякої Насті за дверима не було. Перед Іваном стояла жінка в діловому костюмі. На вигляд років сорок, коротка стрижка темного волосся, недобрий жорсткий погляд.

– Я, здається, помилився дверима, – Іван ще раз подивився на номер дверей. Ні, все правильно, номер 305.

– Не помилився. Заходь, Іване, – жінка розвернулася і, не обертаючись, пішла вглиб номера. Той трохи подумав і пішов слідом за жінкою.

– Де Настя?

– Настя поїхала. Але нам з тобою потрібно поговорити, – жінка підійшла до Івана майже впритул.

– Нам нема про що розмовляти. Куди Настя поїхала? – Іван був майже вдвічі вищий за цю жінку. Він розправив плечі і навіть трохи розсунув руки,- куди поїхала, питаю?!

Іван почав наступати на жінку і в цей момент у нього раптом вимкнулася свідомість.
* * *
– Якщо любиш ти вечірки- треба ставити лівий хук.

Іван ще не зовсім прийшов до тями, але ці дивні слова змусили його відкрити очі. Він лежав на підлозі чомусь обличчям вниз. Спробував встати, але впав на дупу. Ноги зовсім не слухалися.

– Інструкторка наша завжди так казала… Так ось, Іване, – дивна жінка в костюмі стояла перед ним, і тепер знизу здавалася просто величезною, – Настя поїхала, але ти тепер нам винен.

Іван хотів відповісти, але зміг видати тільки якесь мукання.

– Не бійся, не перелом. Щелепа тільки трохи вивихнулася. Потім вправиш, – жінка продовжувала нависати над Іваном.

– Отже, Настя три дні була відсутня на роботі. Вона висококваліфікований фахівець. За день роботи вона приносить фірмі прибуток близько десяти тисяч гривень. Значить ти нам винен вже тридцять. Плюс моральні та етичні страждання цінної співробітниці. Невідомо, коли вона прийде до тями і зможе знову нормально працювати.

Дамо їй пару тижнів на відновлення, згоден? Разом плюс-мінус, округлимо до двох сотень. Але гроші у нас завжди працюють, приносять відсотки. Тому дві сотні з тебе тільки до кінця місяця.

Потім підуть надбавки за прострочення. Іван знову жалісно замукав, усвідомлюючи, що його щойно «поставили на лічильник».

– Наскільки я в курсі, бюджет у вас був спільний? Тобто вона заробляла, а ти витрачав. Тепер бюджет буде роздільний. Не смій брати гроші у Насті на оплату боргу, я все одно дізнаюся.

Жінка підійшла до дверей і взяла свою сумочку.

– Так, до речі, мене звати тітка Валя. Мені 42 роки. Вільного часу у мене дуже багато. Буду уважно за тобою стежити.

Тітка Валя відкрила двері, але раптом щось згадала і знову повернулася до Івана, який як велика безформна купа сидів на підлозі:

– Якщо переоформиш машину на Настю і добровільно від неї звалиш, то зарахую це як виплату боргу. Бувай.
* * *
«Удар вагою 60 кг потрібен для того, щоб вирубити дорослого чоловіка вагою 80 кілограмів» – Валентина йшла до машини і згадувала настанови незабутньої сержанта Дроценка.

«Якщо точно влучити в місце на бороді, де з’єднуються нерви, які йдуть прямо від мозку, то потрібно всього 30 кілограмів зусилля…»

Валентина сіла в маленьку жовту Ауді і увімкнула запалювання.

«Але найголовніше, щоб людина не очікувала удару. Тоді потрібно зусилля всього в 15 кілограмів… Ти, Валентино, важиш 50 кілограмів. Сила твого удару – «ікс один». Тобто спокійно, без перелому руки можеш влупити на 50 кг…»