— Не можу повірити, що ти це зробила?! — Світлана з якимось особливим трепетом дивилася на подругу.

— А що такого я зробила?

— Наталя усміхнулася.

— Всього лише прийшла на годину раніше, і все.

— Напевно, це було не просто на годину раніше, — Світлана підморгнула.

— Звісно, всю годину на диванчику я не сиділа. Я відволікала Марину розмовами, потім зголосилася їй допомогти, але толком нічим не допомогла, а навпаки, додала проблем.

І в підсумку, вона не встигла підготувати своє ідеальне свято, — було видно, що Наталя була задоволена.

А хвилин за 15 до офіційного початку вечірки прийшов Ігор, і я одразу всілася поруч з ним і почала фліртувати. Словом, моя сестричка була розлючена, і я сподіваюся, що запам’ятає цю вечірку на все життя.

— Вона тебе більше нікуди не покличе, — сказала Світлана.

— А з Ігорем ти навіщо фліртувала? Він же тобі не подобається.

— Мені було нудно. От він і підвернувся під руку. Свєто, чесно тобі скажу, ця ідея з раннім приходом була чудова! І іноді дійсно корисно приходити раніше.

Світлана й не думала, що Наталя візьме й здійснить її задум.

Та й взагалі, дарма вона їй це все порадила. От що тепер буде?

Раніше Наталя й Марина були дружні, а тепер тільки й роблять, що підлаштовують одна одній підступи.

Ці думки ніяк не давали Світлані спокійно заснути.

Вона крутилася й крутилася в ліжку. Потім подалася на кухню й заварила ромашку, випила маленькими ковточками й знову спробувала заснути, та знову не змогла.

Потім підігріла собі молоко. Але тепле молоко теж їй не допомогло. Вона вже стала замислюватися про те, щоб прийняти ванну, але не встигла: несподівано настав ранок, і потрібно було йти на роботу.

— Люба, як же ти сьогодні будеш? — запитав чоловік.

— Думаю, що прийду раніше на роботу й піду раніше. Зроблю швиденько свої справи й відпрошуся, — усміхнулася Світлана.

І справді, того дня вона була на роботі практично однією з перших в офісі, але не першою у своєму відділі.

— Привіт, Софіє! — привіталася Світлана з дівчиною на рецепції.

— Привіт!

— Я перша?

— Ні. Твої вже на місці. Ну, крім нашої Маргарити. Вони ж учора не встигли доробити свою частину роботи. А ти що так рано з’явилася?

— Та щось не спалося сьогодні. Хочу піти раніше.

Світлана попрямувала до кабінету, в якому розташовувався їхній відділ. Вона хотіла, як зазвичай, зайти, але раптом побачила, що двері прочинені, і звідти долинають голоси, і чомусь зупинилася й прислухалася.

— Тааак, вона вважає, що вона красуня, а насправді страшна. І як з нею чоловік живе? — долинуло до Світлани.

— А от чоловік у неї — дуже симпатичний. І що він у цій Світлані знайшов?

— А як вона одягається? Жодного почуття стилю!

— А її прикраси! Суцільний несмак!

— Мені здається, що вона взагалі не миється. Вона як прийде, такий одразу запашок з’являється.

Світлана почула, як її колеги розсміялися.

— А ще вона вважає себе хорошим фахівцем. Ну так, ну так… Та в неї ж суцільні помилки. Я ось тільки й роблю, що їх виправляю.

Світлана зблідла.

“А може, вони не про мене говорять?” — з надією подумала вона, але надія одразу розбилася вщент:

— Я взагалі хочу щодо нашої Світлани поговорити з начальницею. Мені здається, її давно пора звільнити.

Ну от, жодних сумнівів. Це все про неї. Виявляється, вона й страшна, і смердюча, і фахівець поганий, і…

Світлана відчула, що не зможе, як ні в чому не бувало, зайти всередину. Тому вона відійшла від дверей і попрямувала до вбиральні.

Там вона довго пильно дивилася на себе в дзеркало, а потім зняла обручку, браслет, ланцюжок з кулончиком і склала всі ці прикраси в сумочку. В результаті всіх цих дій вона залишилася тільки в сережках.

Потім Світлана кілька разів глибоко вдихнула й видихнула, зібралася з духом і все-таки пішла у свій відділ.

“Просто я не буду з ними спілкуватися на особисті теми. Тільки по роботі, і все,” — вирішила Світлана.

Того дня Світлана так і не відпросилася додому. Вона знала, що цей її ранній відхід обговорюватимуть, і зовсім не хотіла, щоб це сталося.

І про себе подумала, що приходити раніше все-таки дійсно непогано, що іноді, зовсім випадково, можна дізнатися про себе багато нового й цікавого й скоригувати свою поведінку.

Йшов час.

У Світлани все було по-старому. Тільки іноді вона стала приходити раніше. Вона сама не знала, навіщо вона це робить.

Точніше, звісно ж, знала — їй хотілося знати те, чого вона ніколи не дізналася б, якби приходила вчасно або запізнювалася. Але в цьому вона нікому не готова була зізнатися, навіть самій собі.

І рано вона приходила не тільки на роботу, а й додому, до свекрухи й до своїх батьків теж.

Так, одного разу, вона почула, що її батьки незадоволені тим, що у них з чоловіком ніяк не виходило завести дитину.

Та що там незадоволені, вони були дуже засмучені й навіть всерйоз хотіли підлаштувати якусь ситуацію, щоб вона й Андрій розлучилися.

Хоча ця проблема теж не давала Світлані спокою, але вона вирішувала її і сподівалася, що рано чи пізно, але діти у них з чоловіком будуть, проте від міркувань батьків вона жахнулася.

А ще вона дізналася, що свекруха, виявляється, її не любить і тільки прикидається, що ставиться добре.

— Світлано! Мені потрібна порада, — несподівано до Світлани завалилася Наталя.

— А що сталося?

— Світлана здивовано подивилася на подругу.

— Все! Сталося все! Ти ж знаєш, що Ігор зробив моїй сестрі пропозицію, і вони вирішили зіграти весілля влітку? Звісно знаєш! Я ж сама тобі про це розповідала. Він ще подарував їй абсолютно негарну каблучку. Але зараз не про це.

— Ну?

— Словом, він подзвонив мені й став освідчуватися в коханні. Ось так ні з того, ні з сього… А я так розгубилася, що не знала, що й сказати. Запитала його: це жарт?

А він сказав, що ні. Що він зв’язався з Мариною тільки через мене й що він її не кохає. Це ж просто жах! Я не знаю, що мені робити…

— А ти йому що сказала? — уточнила Світлана.

— Сказала, що він несповна розуму й щоб більше не дзвонив мені ніколи. А що я ще мала йому сказати? Взагалі, він мені ніколи не подобався.

Наталя важко зітхнула.

— Пам’ятаєш, на Марининій вечірці я фліртувала з ним? Так він подумав, що я “відкрила йому двері” до себе. Ну, образно кажучи.

Наталя важко зітхнула.

— І я не знаю, що мені робити. Адже Марина — моя сестра все-таки, і хоча деякі її вчинки мені не подобаються, але я хочу, щоб вона була щаслива.

— Оце так… Справи… Навіть не знаю, що тобі сказати… А ти з Мариною говорила?

— Ще ні. Думаєш, треба?

— Думаю, що так. Може, це Марина таким чином розігрує свої карти. Це її відповідь тобі за зіпсовану вечірку, — припустила Світлана.

Наталя знизала плечима:

— Хто його знає? Може бути. Слухай, а ти можеш зі мною зустрітися з Мариною, га? Не те, щоб я боюся її…

— Звісно, Наталю, звісно. Я тебе підтримаю.

Через кілька днів Світлана, Наталя та Марина зустрілися в кав’ярні.

— Маринко, вибач мені, — Наталя одразу почала просити вибачення у сестри.

— Я не думала, що так все вийде. Розумієш… твій Ігор… він дзвонив мені й… Ти можеш мені не повірити, але… — Наталя ніяковіла і не знала, як краще розповісти Марині, що сталося.

Більше того, вона тільки в цей момент зрозуміла, що Марина може їй просто не повірити.

Якби їй таке сказала Марина, то вона б не повірила точно!

— Все нормально. Я знаю, — раптом кивнула Марина.

— Ти знаєш? — Наталя виглядала розгубленою. — Тобто це ти йому сказала подзвонити мені й говорити про кохання? Так? Але навіщо? Щоб помститися?

— Та ні, Наталко. Я йому нічого не говорила. Він сам тобі подзвонив і, думаю, що він дійсно тебе кохає. Ну або ти йому дуже подобаєшся, — Марина усміхнулася, але усмішка в неї була сумною. — Просто за іронією долі, того дня я прийшла раніше і випадково почула вашу розмову.

— Маринко! Мені так шкода! Я ж дійсно хочу, щоб ти була щаслива!

— Я теж цього хочу, тому зрозуміла, що мені й Ігорю — не по дорозі.

Світлана й Наталя одночасно подивилися на руки Марини й побачили, що каблучки, яку Ігор подарував їй на заручини, немає.

— Знаєте, дівчатка, виявляється, приходити раніше іноді корисно, — додала Марина.

Світлана їхала додому й думала, що й вона, нещодавно, прийшовши раніше додому, дізналася цікаву інформацію про свого чоловіка.

Він говорив по телефону з лікарем, і виявилося, що це не вона винна в тому, що вони так і не можуть завести дитину, а чоловік.

І чи сказав би чоловік цю інформацію їй, чи ні — це велике питання.

Зате тепер пазл у її голові склався, вони обговорили всі можливі варіанти розвитку подій і вибрали той, який виявився прийнятним для них обох. І дуже скоро у них буде дитина, а як вона у них з’явиться, це буде їхня таємниця. Тільки їхня.

Ось така от історія. І що ж ви про це думаєте? Чи справді ранній птах зернятко клює, навіть якщо це зернятко — гірка правда?