– Бачити тебе не хочу, мамо! Ти вкрала у нас квартиру!

– Вкрала? От ти довбешка! Я тебе від цієї розведеної рятую! – палко заперечила Валентина.

– Я ж для тебе намагалася!

– Все оформила, як слід, підстрахувала. А ти тепер із цією змією проти мене скооперувався?

Максим стояв на сходовому майданчику, прикривши за собою двері. Десь у спальні Оксана сиділа з дочкою, ледве стримуючись.

Валентину Сергіївну за поріг тепер не пускали. Та й раніше не особливо шанували.

– Мамо, та ти на себе подивися! Це ти вчинила, як змія. Вона, між іншим, дитину мою носить. А ти… Та ти просто обікрала нас…

Валентина скривджено надула губи й схрестила руки на грудях.

– Вона вже одного кинула! З першим розлучилася – і тебе теж покине, не сумнівайся. У неї житло є! А ось тобі треба подумати про себе.

– Тим паче, що ти більше вклався, – обурилась вона.

– Ми ще не знаємо, як їй ця квартира дісталася, де ви живете.

Оксана чула приглушені голоси через двері й відчувала, як її накриває хвилею палкої агресії. Вона ж знала. Оксана їй розповідала. Але ж хіба Валентина Сергіївна повірить?

Насправді перший чоловік сам пішов від Оксани. Чесно зізнався, що кохання більше немає. Може, зраджував, може, справді просто перегорів. Яка тепер різниця?

Головне, що вчинив він щедро і по-чоловічому: відписав на неї свою двокімнатну, аргументувавши це тим, що це для їхньої спільної дочки. Арина, зрозуміло, залишилася жити з матір’ю.

Квартира була скромна, площею – трохи більше однокімнатної квартири, але ж це краще, ніж жити на головах один в одного.

Оксані й одній було непогано, але з’ясувалося, що вдвох простіше та веселіше. Максим сподобався їй одразу.

Він мав тверді погляди на життя і м’який характер. Він не просто терпів присутність Арини, а й вписався в їхню сім’ю: читав дівчинці казки, ходив на свята, привозив гостинці.

Єдиною проблемою була мама Максимова. Валентина Сергіївна мало не за серце схопилася, коли дізналася, що обраниця її сина вже була одружена.

Коли Максим обмовився про те, що Оксана вже має дочку, свекрусі знадобився корвалол. Вона була щиро переконана, що онуків не дочекається, сина обберуть до нитки й дадуть йому копняка під зад.

Але це було не важливо, бо Оксані вже не двадцять. Не задалося зі свекрухою? Що ж, просто мінімізують спілкування.

Однак так було лише донедавна. Коли Максим повідомив матері, що вони збираються придбати трикімнатну квартиру, Валентина різко пожвавішала.

– Я вам допоможу. Пам’ятаєш Любочку з третього поверху? Так ось у неї донька працює рієлтором. Ми з нею вже якось домовимося, без цих божевільних накруток.

– Вона, звичайно, візьме щось собі, але хоч би не так багато. Ну і, звісно, ​​не обдурить! Перевірить усе ретельно, щоб без каверз, – пообіцяла свекруха.

Оксана була не проти допомоги. Здавалося, жодних проблем не виникне. У неї були гроші, що залишилися від продажу половини квартири дідуся.

У Максима були накопичення, які покривали більшу частину вартості житла. Двокімнатну планували залишити під здачу.

Але тут сталося непередбачене. Оксана на той момент вже була при надії. Вона потрапила до лікарні спочатку на збереження, потім із бронхітом.

В цей час Валентина Сергіївна тихенько опрацьовувала Максима. Їм вдалося знайти вдалий варіант, але з його роботою все ніяк не виходило. Вони вже майже змирилися з тим, що упустять квартиру.

Тут свекруха і заметушилась.

– Синку, я ж на пенсії, маю досить часу. Ти склади на мене довіреність, а я все зроблю, врятую вас, так і бути, – запропонувала Валентина Сергіївна.

Звучало, як варіант. Ну принаймні так вирішив Максим. Він і запідозрити не міг, що мати обдурить їх.

Турбувати дружину він не став. Вони обговорювали цю квартиру раніше. Максим просто скинув Оксані фотографії, коротко написав, що як би нормальний варіант, все як на знімках, по грошах вони вписуються.

Дружина зраділа і швидко дала добро. В подробиці вона не вдавалася: довіряла Максиму. Та й погане самопочуття зіграло роль. Тут би до завтра дожити…

Дитина штовхається, тиск скаче, в голові туман. Думка про те, що вона не одна і питання поступово вирішується, зігрівала Оксану.

Тепер вони платили за свою наївність. І Оксана, і Максим. Коли Максим зажадав переглянути документи, раптово виявилося, що квартиру оформлено на Валентину Сергіївну.

Чоловік попросив Оксану піти у спальню, бо стрес був їй протипоказаний. Сам же спробував поговорити з матір’ю, і ось до чого це спричинило.

Тепер Валентина Сергіївна огризалася зі сходового майданчика, а Максим відповів їй.

– Недолугий ти ще, життя не знаєш! – продовжувала свекруха. – Вона б тебе кинула і загребла б і другу квартирку до рук.

– А так – все залізно. Колись ця квартира дістанеться тобі у спадок. Я ж не відмовляюся вас туди впускати, живіть спокійно!

– Ага. На пташиних правах? Ти ще оренду з нас брати почни! – Максим видихнув і опустив плечі. – Ні, мамо.

– Так не піде. Поки ти не перепишеш квартиру – в наш будинок ти не увійдеш! І онука теж не побачиш!

– Ну, все з тобою ясно. Нічого, заспокоїшся і зрозумієш, що мати має рацію, – пробурмотіла Валентина і викликала ліфт.

Максим підібгав губи. Він відчував себе винним, адже це саме він довірився матері, забувши про її вічне «я краще знаю, як усе зробити». А тепер йому доводилося розриватися між двома коханими жінками, які ненавидять одна одну.

Він зачинив двері, повернувся до спальні й сів на ліжко поряд з Оксаною та Ариною.

– Ми… щось придумаємо. Обов’язково, – пообіцяв він дружині.

Оксана кивнула головою. Хоча обидва не знали, що тут можна вигадати.

Наступного дня зранку у квартирі стояла незвична тиша. Гнітюча. Оксана лежала на ліжку, дивлячись у стелю, і гадала: чи крапка, чи кома?

Що їм тепер робити з Валентиною Сергіївною? Чи Максим взагалі займатиметься цим питанням?

Технічно – в нього все в шоколаді. Якщо вони розлучаться, він матиме хоч якесь відношення до трикімнатної, на відміну від Оксани. А якщо вони взагалі в змові? Але чоловік так кричав на матір…

Оксана не витримала та зателефонувала своїй мамі. Та відчула, що розмова буде непростою і запросила дочку до себе. Оксана взяла з собою Арину та поїхала.

Алла Дмитрівна зустріла дочку та онуку привітно, з розкритими обіймами, з шарлоткою та тостами з малиновим варенням.

Оксана розповіла матері все по пунктах: від самого початку, до фінального «сюрпризу» в документах.

– Так, почекай, – перервала її мати.

– Ти хочеш сказати, що офіційно взагалі ти ніде не фігурувала? І гроші передавала без розписки? Ой дурепа ж ти моя…

Оксана похнюпилася й опустила погляд.

– Мамо, я в лікарні була, все лягло на Максима. А він матері довірився.

– Це не мати, а видра, – хмикнула Алла Дмитрівна.

– Я, звичайно, не юрист, але навіть я розумію, що ще можна поборотися. У тебе ж лишилася історія банківських переказів?

– Так.

– Ну от і добре. Не сидіть, а бігайте по юристах. В ідеалі – разом із Максимом, якщо, звичайно, він взагалі до цього готовий.

Оксана відчула, що з їхнього глухого кута може бути вихід. Так, буде непросто, але якщо чоловік її підтримає…

Все упиралося ось у це «якщо». Увечері, коли вона повернулася додому, одразу записалася на юридичну консультацію. Але питання було в тому, – піде вона одна, чи з чоловіком.

Коли Арина лягла спати, Оксана почала розмову. Вона покликала Максима на кухню.

– Слухай, мамо каже, що не все втрачено. Можна спробувати звернутися до суду. Не знаю, які шанси, але це хоч щось.

Максим розгублено відвів погляд. Він довго мовчав.

– У суд? Проти своєї матері? – тихо сказав він.

– Максиме, вона перша пішла проти нас! Вона вже копнула нас у спину! Скористалася тобою, мною, моїм становищем.

Він тяжко зітхнув, а потім повільно кивнув головою.

– Ти маєш рацію. Йдемо разом – до кінця.

Минуло кілька днів. Тим часом вони ходили по юристах, збирали документи, банківські виписки. Навіть вирішили зробити копії листування про всяк випадок. Їх запевнили тим, що є шанси визнати угоду недійсною.

Максим під’єднався до процесу, але було видно, що його мучить сумління. Черговий дзвінок від свекрухи надійшов увечері в середу. Чоловік підійняв слухавку.

– Так, мамо.

– Максимко… Ну що, як ти там? Заспокоївся?

– Заспокоївся. Але з тобою розмовлятиму тільки після того, як перепишеш квартиру на нас, – спокійно відповів він матері.

– Знову ти за своє? Та ти мені колись дякую скажеш!

– Ну, коли ти не хочеш… Чекай тоді повістку. Ми подаємо до суду!

Повисла пауза, потім почувся смішок.

– А-а-а. Зрозуміло. Спідниця важливіша за матір!

– Я вибрав чесність, – заперечив Максим.

– Замість обману!

– Ну і котіться до біса!

Валентина кинула слухавку.

Оксана все чула. Вона вдячно подивилась на чоловіка. Він підійшов і сів поруч. Не було ні гучних слів, ні урочистих обіцянок.

Не було навіть впевненості у перемозі. Але Максим залишився на її боці, такий же обдурений і втрачений, а це вже хоч щось означало.

Проте Оксана зробила висновок, що більше жодних довіреностей. Ні паперових, ні усних. Адже навіть добрі наміри ведуть в пекло!

А вони ще поборються – і перемога обов’язково буде на їхньому боці! А мати – Бог їй суддя! Закон бумеранга ще ніхто не скасовував…

А як би ви вчинили в цій ситуації? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.