— Повернулася раніше — і вуха зів’яли від того, як чоловік сидить і поливає мене брудом! — з гіркотою подумала Яна.

Дощовий липневий вечір зустрів Яну дрібними краплями, коли вона припаркувала свою білу машину біля двоповерхового будинку в котеджному селищі. Робота закінчилася незвично рано — клієнт агентства нерухомості раптово скасував важливу зустріч, пославшись на сімейні обставини. Зазвичай такі зриви планів засмучували, але сьогодні Яна зраділа можливості повернутися додому до восьмої вечора.

Сім років подружнього життя навчили цінувати кожну хвилину, проведену разом з Михайлом. Чоловік працював головним інженером у будівельній компанії, проєкти часто затягувалися допізна, а вихідні перетворювалися на безперервну низку термінових дзвінків від підрядників. Яна мріяла влаштувати романтичну вечерю, може, навіть відкрити пляшку якогось напою, яку вони берегли для особливого випадку.

Піднімаючись по мокрих сходах ґанку, жінка помітила, що вікна другого поверху закриті через дощ. Літні зливи змушували щільно закривати всі отвори, щоб волога не потрапляла в будинок. Вхідні двері піддалися легко — замок не був зачинений, що означало присутність чоловіка вдома.

Яна зняла мокрі туфлі на підборах і пройшла у теплу вітальню. Будинок зустрів приємною тишею, яку порушував лише шум дощу за вікнами і тихий чоловічий голос нагорі. Швидше за все, Михайло проводив чергову робочу відеоконференцію у своєму кабінеті. Будівельні проєкти вимагали постійної координації з архітекторами, підрядниками і замовниками.

Вирішивши не заважати діловій розмові, жінка попрямувала на кухню, щоб почати приготування до вечері. У холодильнику знайшлося все необхідне для салату з креветками — улюбленої страви Михайла. Але ледь Яна дістала пакет з морепродуктами, голос чоловіка став чітко чутний крізь звуки дощу за вікном.

Спочатку нічого підозрілого не здалося. Звичайні фрази про робочі питання, згадки про якісь технічні деталі. Але поступово інтонації чоловіка почали змінюватися. У голосі з’явилася м’якість, яку Яна не чула вже дуже давно. Цікавість взяла верх, і жінка тихо піднялася сходами на другий поверх.

Біля дверей кабінету Яна зупинилася, прислухаючись до розмови. Голос Михайла звучав дивно ніжно, зовсім не так, як під час ділових переговорів.

— Ти не уявляєш, як я втомився від цього життя, — долинуло з-за прочинених дверей. — Яна стала такою нецікавою. За сімейний обов’язок взагалі мовчу.

Жінка не зрозуміла. Невже чоловік обговорює їхнє сімейне життя з кимось стороннім? Руки почали тремтіти, але Яна змусила себе слухати далі.

— Тільки про гроші думає, — продовжував Михайло голосом, сповненим обурення. — Якби знав, на що підписуюся сім років тому, ніколи б не одружився.

Слова пронизали Яну наскрізь. Кожне речення відчувалося все важче. Все те, що здавалося міцним сімейним фундаментом, руйнувалося в одну секунду.

— Як тільки вирішу питання з поділом майна, відразу подам на розлучення, — голос чоловіка став діловим і рішучим. — Адвокат сказав, що будинок залишиться за мною, оскільки оформлений на мою матір. А квартира в центрі — спільно нажите, доведеться ділити навпіл.

Яна вчепилася руками у дверний косяк. Значить, чоловік не просто скаржиться на сімейне життя — планує розлучення і вже консультується з юристами. Скільки часу триває ця зрада? Місяці? Роки?

— Гроші на рахунках теж будемо ділити, — продовжував Михайло, немов читаючи лекцію з сімейного права. — Добре, що великі суми я заздалегідь перевів на рахунок матері. Нехай тепер доведе, що це наші спільні заощадження.

Жінка відчула, як ноги підкошуються. Виходить, чоловік давно готувався до розлучення, приховуючи спільні активи. А вона, наївна, будувала плани на романтичну вечерю і мріяла про спільну відпустку.

Зібравши всю волю, Яна повільно штовхнула двері кабінету. Потрібно було побачити все на власні очі, зрозуміти, з ким саме Михайло веде таку відверту розмову.

У кабінеті чоловік сидів за письмовим столом спиною до дверей, перед ноутбуком. На екрані було видно молоду жінку з довгим темним волоссям, одягнену в яскраву блузку з вирізом. Незнайомка сміялася і нахиляла голову набік.

— А що, якщо твоя дружина несподівано повернеться? — грайливо запитала брюнетка з екрану.

— Не переймайся, люба, — відповів Михайло ласкавим тоном. — Яна до восьмої на роботі, у неї зустріч з важливим клієнтом. Часу у нас вдосталь.

— Тоді покажи мені знову фотографії того будинку в Іспанії, — попросила жінка. — Я так мрію там з тобою жити.

Михайло почав гортати якісь документи на столі, а незнайомка тим часом поправляла блузку, поглядаючи в камеру. Картина була настільки неприємною, що Яна ледь стрималася, щоб не закричати від обурення.

— Ось цей будинок мені найбільше подобається, — Михайло підніс до камери фотографію білосніжної вілли. — Три спальні, басейн, вид на море. Як тільки розлучуся, переїдемо туди назавжди.

Чоловік різко обернувся і побачив дружину у дверях кабінету. Його обличчя стало білим як крейда, очі розширилися, рот відкрився, але жодного звуку не пролунало.

— Продовжуй, не соромся, — сказала Яна рівним, майже байдужим голосом, входячи в кабінет. — Розкажи ще щось цікаве про свою нецікаву дружину.

На екрані ноутбука брюнетка помітила напругу в голосі чоловіка і швидко відключилася, залишивши Михайла наодинці з дружиною. Тиша зависла у повітрі, порушувана тільки барабанним дробом дощу по даху.

— Яна, це не те, що ти думаєш! — підхопився Михайло з крісла, перекинувши кухоль з остиглою кавою. Темна рідина розлилася по документах, що лежали на столі. — Я можу все пояснити!

Руки чоловіка тремтіли, коли він намагався промокнути каву паперовими серветками. Фотографії іспанських вілл намокли і пожовкли.

— Сім років шлюбу, а ти, виявляється, весь цей час був нещасливим поруч зі мною, — Яна повільно наблизилася до письмового столу. Голос жінки залишався дивно спокійним. — Скільки місяців ти планував розлучення?

Михайло відкривав і закривав рот, як риба, викинута на берег. Слова не знаходилися, виправдання застрягали в горлі.

— Ти ж консультувався з адвокатом, — продовжувала Яна, розглядаючи мокрі документи. — Значить, це не спонтанне рішення. Планував заздалегідь.

Не чекаючи відповіді, жінка відкрила верхню шухляду столу і дістала папку з документами на квартиру, свій паспорт і ключі від домашнього сейфа. Михайло мовчки спостерігав за діями дружини, розуміючи марність будь-яких спроб виправдання.

— Що ти робиш? — хрипло запитав чоловік.

— Захищаю свої інтереси, — відповіла Яна, перегортаючи документи. — У тебе є рівно година, щоб зібрати особисті речі і залишити цей будинок.

— Але Яна, ми ж можемо все обговорити, вирішити цивілізовано! — відчайдушно вигукнув Михайло.

— Цивілізовано? — жінка гірко розсміялася. — Ти сім років жив зі мною і в інтернеті називав це нецікавим. Де тут цивілізованість?

Михайло спробував наблизитися до дружини, але Яна відступила до дверей.

— Квартира в центрі оформлена виключно на мене, — спокійно повідомила жінка. — Цей будинок належить твоїй матері, так що тут я гостя. Але у своїй квартирі я господиня.

— Яно, ти не розумієш…

— Розумію більше, ніж ти думаєш, — перебила його дружина. — Пам’ятаєш шлюбний контракт, який ти тоді підписав, не читаючи уважно? Там чітко прописано: у разі зради винна сторона позбавляється права на спільно нажите майно.

Обличчя Михайла стало ще блідішим. Чоловік явно не пам’ятав усіх деталей документа, підписаного сім років тому.

— Свої плани щодо розподілу грошей теж можеш відкласти, — додала Яна. — Основні заощадження лежать на рахунку, відкритому до шлюбу. А спільні кошти… Їх не так багато, як ти розраховував.

— Яно, вибач! — крикнув Михайло дружині вслід, коли та попрямувала до виходу з кабінету.
Жінка зупинилася на порозі й обернулася.

— Пробачаю, — тихо сказала Яна.

— Але не забуваю. І нічого не повертаю.

Вийшовши з кабінету, жінка зачинила за собою двері. Сім років спільного життя закінчилися в одну хвилину підслуханої розмови. За вікнами продовжував мрячити літній дощ, змиваючи пил з листя і забираючи останні ілюзії про щасливий шлюб.

Спустившись у вітальню, Яна дістала телефон і набрала номер слюсарної служби. Завтра замки в квартирі будуть замінені. Михайло отримає свій шанс почати нове життя, але без неї і без її майна.

Через годину до будинку під’їхала машина таксі. Михайло вийшов з двома валізами, не піднімаючи очей на вікна. Яна спостерігала за від’їздом чоловіка з-за фіранок, не відчуваючи, що шкодує. Тільки полегшення від того, що більше не доведеться будувати щастя з людиною, яка вважала її тягарем.

Через два тижні Яна подала на розлучення. Спокійно, без сварок. Її адвокат знав усі деталі — і про шлюбний контракт, і про заощадження, і про запис розмови з ноутбука, який вона зберегла. Від самого початку справу розглядали як безперспективну для Михайла.

Його адвокати намагалися щось заперечити, подавали клопотання, вимагали «справедливого поділу», але контракт не залишав шансів. Суд визнав провину Михайла у зраді, а отже — й втрату будь-яких прав на спільне майно.

Що стосується рахунків, оформлених на матір Михайла, то вони теж стали предметом розгляду. Завдяки досвідченому юристу Яна довела, що перекази на ці рахунки здійснювались регулярно протягом шлюбу з їхнього сімейного бюджету. Суд визнав такі дії прихованим виведенням спільних коштів і зобов’язав матір Михайла повернути частину грошей, які було можливо відслідкувати, до моменту остаточного розірвання шлюбу.

Будинок у котеджному містечку залишився за матір’ю Михайла, але сам Михайло не мав там жодних прав. Матір поселила у будинку свою доньку від другого шлюбу, мовляв, їй важливіше, вона сама виховує сина. Після розлучення Михайло тимчасово зупинився у знайомих, а потім, за чутками, повернувся у рідне місто, без вілли, без рахунків і без того блискучого життя, яке собі вимальовував.

Яна ж повернулася до своєї квартири в центрі міста — тієї, яку сама купувала, ремонтувала, облаштовувала. Там вона змінила замки, замовила нові меблі й, головне — позбулася всіх речей, що нагадували про минуле. Вона більше не носила обручку, не зберігала спільні фото. А вілла в Іспанії? Вона з усмішкою відправила ту фотографію у смітник. Бо справжній дім — це не той, що з басейном і видом на море. Це той, в якому немає місця зраді.

Джерело