— Ольго Григорівно, я взагалі-то розлучилася з вашим сином, і вам нема чого робити в моїй квартирі!

— Як ти розмовляєш зі старшими? Я маю повне право заходити! Там залишилися речі Сергія, йому не вдалося приїхати, приїжджай і впусти мене, я сама все заберу!

— По-перше, які речі? При розлученні ви все забрали. По-друге, це тепер МОЯ квартира.

— Не починай! Сергій казав, що там залишилася його колекція марок.

— Звідки тобі знати, що у мого сина є, а чого немає? Ти завжди була неуважною дружиною!

Наталка глибоко вдихнула.

— Я не можу приїхати, мене немає в місті.

— Брешеш, як завжди! — прошипіла свекруха.

— Адреса ж не змінилася. Я сама розберуся!

Короткі гудки залишили Наталку в заціпенінні. Вона розуміла, що ця жінка не зупиниться.

Щось підказувало їй, що неприємності тільки починаються.

Наталка повільно опустилася на ліжко.

Спогади накрили жінку неприємною хвилею.

… У день знайомства Ольга Григорівна окинула її холодним поглядом.

— Бухгалтер? Зручно — чужі гроші рахувати.

На весіллі свекруха самовільно змінила меню.

— У Сергія алергія на морепродукти.

Ніякої алергії не було — просто вона ненавиділа креветки.

Перша сімейна вечеря з борщем.

— Сергій любить, щоб сметана плавала в середині, — свекруха вилила вміст тарілки назад. — Я покажу, як правильно.

Недільні обіди стали тортурами. Ольга Григорівна завжди приносила «справжню їжу».

— Хлопчик так схуд з тобою! Недогодовуєш?

Відпустка на морі перетворилася на кошмар, коли свекруха напросилася «доглянути за речами».

— Сергію, твоя дружина засмагає так, що чоловіки витріщаються!

Був випадок, коли Наталка застала її за перебиранням нижньої білизни.

— Перевіряю якість прання. У Сергія чутлива шкіра.

Останньою краплею стало вторгнення в спальню посеред ночі:

— Синочку, я тобі компрес від кашлю принесла!

Наталка тоді вперше зірвалася. Через тиждень подала на розлучення.

Чоловік вибрав сторону матері. Квартиру розділили — вона дісталася Наталці після виплати компенсації.

Але схоже, колишня свекруха вважала поділ майна порожньою формальністю.

Наталка здригнулася. Що якщо вона дійсно прийде?

Або ще гірше — притягне з собою слюсаря? Вона заснула з тривогою в серці.

Наступного дня колишня свекруха почала діяти. Ольга Григорівна стискала телефон побілілими пальцями.

Нахабна дівчина, розлучилася з Сергієм і думає, що можна так просто позбутися сім’ї?

Вона не в місті, як же, — бурмотіла жінка, набираючи номер сина.

— Мамо, я на нараді, — голос Сергія звучав втомлено.

— У тебе точно не залишилося ключів від квартири?

— Яких ключів? Від Наталчиної? Мамо, забудь вже!

— Не вказуй матері! — відрізала Ольга Григорівна. — Твої марки там залишилися.

— Які ще марки? У мене ніколи…

Вона скинула дзвінок. Вічно цей хлопчик все псує. Не може навіть підіграти рідній матері!

Ольга Григорівна дістала записник. Знайшла потрібний номер — «Майстер Валерій».

Три роки тому він міняв замки в їхній квартирі, коли Сергій загубив ключі.

— Алло, Валера? Пам’ятаєте мене? У мене тут проблема з дверима доньки. Замкнулася, на дзвінки не відповідає… Боюся, щось сталося.

Вона вміла бути переконливою, особливо коли тремтячим голосом розповідала про «депресію після розставання з хлопцем».

— Півтори тисячі? Грабіж! Ну… Гаразд, згодна.

Вона одягла своє найкраще пальто, уклала волосся. Нехай сусіди бачать пристойну жінку, а не злодійку.

У сумочку поклала паспорт Сергія — хто знає, може знадобиться довести спорідненість з мешканцем.

Тепер ця вискочка дізнається, що зв’язуватися з Ольгою Григорівною — собі дорожче.

Ніхто не сміє тримати її сина на відстані від родини!

«Майстер Валерій» виявився неголеним чоловічком із амбре і пошарпаною валізою.

— Так, матуся, де ці двері? — почухав потилицю Валера.

— П’ятий поверх, ліворуч. І я вам не матуся!

У ліфті Ольга Григорівна нервово смикала ґудзик пальто. А раптом сусіди? Раптом викличуть поліцію?

— Зачекайте хвилинку, — прошепотіла вона, коли вони підійшли до знайомих дверей з номером 57.

Вона подзвонила для пристойності.

Тиша. Ще раз. Тиша.

— Бачите? Я ж казала! — театрально сплеснула руками жінка.

— Двері серйозні, — присвиснув Валера, оглядаючи замок. — Тут не півтори, а дві тисячі вийде.

— Що? Ми ж домовлялися…

— Або дві, або шукайте іншого фахівця.

Двері навпроти прочинилися. Сусідка Антоніна Петрівна висунула свій ніс.

— Олю? Це ти до Наталки? А що ви тут робите?

— Наталонька погано почувається, — затараторила Ольга Григорівна. — Ми з нею зідзвонювались, вона просила допомогти, а тепер трубку не бере. Хвилююся!

— А цей чоловік хто?

— Племінник мій.

Валера хмикнув, але промовчав. Антоніна недовірливо похитала головою, але двері закрила.

— Працюємо швидко, — прошипіла Ольга Григорівна.

Через п’ятнадцять хвилин замок піддався. Намагаючись не шуміти, вона протиснулася в передпокій і закрила за собою двері.

У квартирі панувала напівтемрява. Ольга Григорівна клацнула вимикачем.

Перше, що кинулося в очі — ідеальний порядок. Ні пилинки, ні зайвої речі. Зовсім не те, що у Сергія.

— Ось як, прибралася, — процідила жінка, знімаючи пальто.

Вона пройшла до вітальні. Все змінилося. Замість старого дивана — новий, кремовий. Замість важких штор — легкі фіранки. Фотографія Сергія зникла з полиці.

— Ніби й не було сина в її житті, — пробурмотіла Ольга Григорівна, скорчившись.

На столику лежав розкритий щоденник. «Зустріч з Андрієм, 17:00, кафе «Дюна».

— З Андрієм? — Ольга Григорівна задихнулася від обурення. — Вже крутить з кимось!

Вона пройшла на кухню. Відкрила холодильник — пляшка шампанського, полуниця, сир. Явно готувалася до романтичного вечора.

— Розпусниця! — прошипіла свекруха.

Заглянула в спальню і завмерла. На ліжку лежала чоловіча нижня білизна.

— Господи, вона вже чоловіків водить!

У ванній — чоловіча бритва, піна для гоління. Ольга Григорівна кипіла від злості.

Не минуло й трьох місяців після розлучення!

Вона повернулася до вітальні і побачила ще одну деталь — на книжковій полиці стояла фотографія. Наталка в обіймах високого брюнета.

Серце на мить зупинилося — цей чоловік був дивно схожий на покійного чоловіка Ольги Григорівни.

Тремтячими руками вона взяла рамку. На звороті напис: «Моїй улюбленій сестричці від брата Андрія».

— Брата? — Ольга Григорівна розгублено моргнула. — Якого ще брата?

Вона ніколи не чула, що у Наталки є брат. І тут до неї дійшло — вона вдерлася в квартиру, де живе не тільки колишня невістка.

Клацання вхідного замка змусило Ольгу Григорівну підскочити. Вона кинулася до вікна, але п’ятий поверх позбавляв надії на втечу.

— Андрію, ти вже вдома? — пролунав голос Наталки з передпокою.

Ольга Григорівна застигла посеред кімнати з фотографією в руках. Секунда — і в дверному отворі з’явилася колишня невістка з пакетами продуктів.

— Ви?! — пакети випали з рук Наталки. — Як ви сюди потрапили?

— «Мене немає в місті», значить? — перейшла в наступ свекруха. — Брехати навчилася добре!

— Що? Забирайтеся негайно! Це незаконне проникнення!

— З якого часу у тебе з’явився брат? — Ольга Григорівна потрясла рамкою. — Сергій знає, що ти водиш чоловіків?

Наталка зробила глибокий вдих.

— По-перше, яке діло Сергію? По-друге, Андрій дійсно мій брат. Рідний, між іншим. І так, він живе тут, допомагає мені з іпотекою.

— Не вигадуй! Сергій ніколи про брата не згадував.

— Може тому, що ви ніколи не цікавилися моєю родиною? — гірко посміхнулася Наталка. — Андрій служив в іншому місті, повернувся нещодавно. Ви зламали мої двері через неіснуючі речі вашого сина?!

— Я маю право…

— Нічого ви не маєте! — Наталка дістала телефон. — Зараз викличу поліцію.

— Тільки спробуй! Я скажу, що ти обікрала Сергія!

Напружену тишу перервав звук дверей, що відчиняються.

— Наталко, я вдома! — пролунав чоловічий голос. — Купив вино, як ти…

У кімнату увійшов високий чоловік, дивно схожий на людину з фотографії. Він завмер, побачивши Ольгу Григорівну.

— А це хто?

— Колишня свекруха, яка зламала наші двері, — процідила Наталка.

— Зрозуміло, — спокійно кивнув Андрій.

— Я так розумію, це та сама жінка, яка читала твої щоденники і влаштовувала істерики на вашому весіллі?

Ольга Григорівна почервоніла.

— Андрій, виклич поліцію, — рішуче сказала дівчина.

— Не треба поліцію! — злякано випалила свекруха.

— Я просто… перевірити хотіла…

— Зараз перевіримо, як працює стаття про незаконне проникнення.

— Наталонько, я ж як мати турбувалася!

— Ви мені не мати. Забирайтеся і забудьте сюди дорогу.

Ольга Григорівна, відступаючи, дісталася до виходу.

— До речі, я завжди хотів перевірити силу тяжіння Землі, — з цими словами Андрій провів непрохану гостю поглядом, поки та квапливо спускалася сходами.

Після цієї зустрічі колишня родичка в житті Наталки не з’являлась. Нарешті настала свобода!