Ліза поверталася з побачення з Іваном задумлива. Вона ніяк не очікувала, що Іван наважиться зробити їй пропозицію! Чи не дуже поспішив Іван? Чи зможе вона його полюбити? Ліза натиснула кнопку дзвінка у квартиру матері, але швидко зрозуміла, що той не працює. – Знову зламався, – подумала вона. Дівчина постукала, але відповіді не було.

Мабуть, мама сиділа зараз за переглядом свого улюбленого турецького серіалу. Вона намацала в сумці зв’язку з ключами від квартири матері. Тихенько зайшовши у квартиру, Ліза почула голоси, які чулися з вітальні. У Ганни Іванівни гостювала подруга – мати Івана, Ніна Василівна. Ліза вже на мить подумала, що їй слід піти, але раптом застигла від почутого…

Ліза поверталася з побачення, глибоко задумавшись, що робити далі.

Вона ніяк не очікувала, що Іван наважиться зробити пропозицію саме цього дня, а тепер серце було не на місці, адже вона поки що не могла сказати йому «так».

Вона боялася, що знову помилиться, а потім гірко шкодуватиме.

Ще не прийшла до тями остаточно після розлучення, і так скоро вступати в новий шлюб?

Хотілося якнайшвидше порадитися з мамою, дізнатися, що вона думала з цього приводу. Чи не буде рішення поспішним?

Відверто кажучи, вона важко погодилася сходити з Іваном на кілька побачень, розраховувала, що так зможе повернутися до нормального життя і відмовитися від думок про чоловіка, який зрадив її.

А тут весілля? Чи не дуже поспішав Іван? Ліза знала, що давно подобалася йому, але це не кохання… Чи все-таки він любив її? А чи зможе вона полюбити?

…Натиснувши кнопку дзвінка у квартиру матері, Ліза прислухалася, але швидко зрозуміла, що він знову не працює.

Скільки разів уже лагодили? І знову зламався.

Дівчина постукала, але відповіді не було. Мабуть, мама сиділа зараз за переглядом свого улюбленого турецького серіалу. Не хотілося її відволікати.

Ліза намацала в сумці зв’язку з ключами. Ключ від квартири матері залишився в неї про всяк випадок, якщо раптом треба буде приїхати, коли жінки не буде вдома, або вона занедужає, не дай Боже!

Тихенько зайшовши у квартиру, Ліза почула голоси, які чулися з вітальні. У Ганни Іванівни гостювала подруга, – мати Івана, Ніна Василівна.

Ліза вже на мить подумала, що їй слід піти, і вона поговорить з матір’ю наступного дня, але щось змусило її зупинитися.

– Сподіваюся, що все складеться, Ганно! Тепер збудеться наша з тобою мрія, дітки наші нарешті одружаться. Все як ми хотіли, – казала Ніна Василівна.

“Вони вже всі знають”, – промайнула думка в голові Лізи, і чомусь стало прикро.

Навіщо Іван поспішив і розповів, що має намір зробити їй пропозицію? Адже він не знав, погодиться Ліза чи ні.

– І не кажи. Коли вона вийшла заміж за Павла, я ж шаленіла. Ти знаєш, що мені цей жебрак ніколи не подобався. Ні сім’ї в нього не було, ні гідної освіти. Ліза казала, що вони люблять один одного, але хіба одне кохання здатне прогодувати і забезпечити сім’ю? Я завжди своїй дочці бажала всього найкращого, тобі ж відомо про це. З Іванком твоїм вона буде, як за кам’яною стіною.

Ніна Василівна засміялася. Вона щось сказала напівпошепки, але Ліза не зуміла розібрати її слів.

Дівчина зробила кілька несміливих кроків у бік вітальні, сподіваючись не наступити випадково на скрипучий ламінат.

Вона затамувала подих, продовжуючи слухати розмову, яку чути не мала.

– Я теж буду спокійна за свого сина. Ліза твоя гарна дівчинка. Вона розумна, вродлива, відповідальна. Мене шанує. Ти вже не дозволиш їй мене образити, я це точно знаю. Стане для мене дочкою.

Як я дізналася, що Іван спадок такий гарний отримав від свого батька, то аж звелася вся. Боялася, що знайде мій синок собі якусь мисливцю за багатствами з поганим характером, а вона оббере його як липку. Але твоя Ліза не така. Це добре, що вони таки зуміли дати один одному шанс…

…Хороша спадщина від батька? Про спадщину Івана Ліза нічого не чула, але тепер багато ставало на свої місця.

Колись Ліза чула схожу розмову. Тоді вона була випускницею одинадцятого класу. Ніна Василівна казала, що хотіла б бачити дочку подруги своєю невісткою, а та посміхалася, кивала, але потім відмовляла доньку від зустрічей з Іваном.

– У нього нічого за спиною немає. Простий студент. Поки він влаштується в житті, ти вже постарієш. Тобі потрібен багатий чоловік, щоб ти з ним ні в чому не мала потреби.

Ліза виразно запам’ятала ці слова. Хоча вона й не дивилася на Івана, як на чоловіка, скоріше, завжди бачила в ньому старшого брата, але указ матері спрацював. Ліза почала віддалятися від Івана. Сталося це несвідомо, а потім вона познайомилася з Павлом і закохалася.

Її серце з того часу належало лише йому одному. Але Павло зрадив її, зрадив їй з іншою жінкою, а потім ще нахабно брехав їй у вічі, ніби його підставили.

Відповідь, яку вона дасть Івану, Ліза тепер знала. Вона не хотіла виходити заміж без кохання. А кохання з її боку не було. Ще й мати так активно намагалася звести їх. І все заради спадщини…

…– Мені довелося дуже постаратися, щоб Ліза розбіглася зі своїм Павликом. Вона ж у ньому душі не чула. Нехай твій Іван не ображає її й цінує. Адже не дарма я стільки всього зробила.

Серце пішло швидше, і Ліза ледве стрималася, щоб не зайти у вітальню, не змусити матір розповісти, як саме вона постаралася. Дівчина задумалася, що якщо ще якийсь час залишатиметься в тіні, то почує всю правду. Її лякало, які ще таємниці можуть сплисти. Що, якщо Павло справді не зраджував її? Як вона гляне йому в очі? Як виправдовуватиме свою недовіру?

Вона ж на власні очі бачила його в ліжку з іншою… Невже все це було підлаштовано? Але якщо так, то довіряти матері вона не зможе.

На очі навернулися сльози. Тільки зламаний дверний дзвінок і рішення відкрити двері своїм ключем призвели до розкриття такої страшної таємниці.

– Ти така розумничка, Ганнусю! Якби не ти, то в нас точно нічого не вийшло б. Але це нічого. Ліза все одно повірила, що Павло їй зрадив.

Ми з тобою не розповімо нікому, що продумали цей план разом. Заберемо цей секрет із собою на той світ. Зате наші діти будуть щасливими один з одним, і ми залишимося спокійними за них.

Іванко весь цей час любив її одну. Він навіть і не думав будувати з іншою дівчиною серйозні стосунки. Такий радісний був, коли сказав, що зробить твоїй дочці сьогодні пропозицію. До речі, як гадаєш, вона вже погодилася?

– Якщо не погодилася, то я обов’язково змушу її це зробити. Що тут думати? Не хвилюйся ти так. Якщо я наважилася зробити так, щоб зять підгульбанив і підсунути в його ліжко дівчину, то доведу почате до кінця.

Ліза похитнулася. Весь світ звалився в її очах. Все перетворилося на суцільне чорне полотно. Найближча і рідна людина, її улюблена матуся…

Вона зрадила її і тепер навіть не жалкувала про це. Адже вона бачила, як важко було дочці, знала, що вона не хотіла нічого, дізнавшись про зраду чоловіка. Бачила, як переживав Павло, слізно благаючи дружину повірити йому і не відмовлятися від нього. Однак вона повірила власним очам…

Того вечора Ліза надовго затрималася у матері, бо вона не встигала повернутись з дачі, а обіцяв зайти електрик, щоб перевірити, що знову сталося з дзвінком.

Ліза чекала довго, але ніхто так і не прийшов, а потім мати зателефонувала і повідомила, що викликала таксі і ось-ось приїде.

Ліза повернулася додому і застала чоловіка з іншою. Вона не могла повірити, не хотіла… але не знайшла в собі сили, щоб вислухати і пробачити. І ось як воно все вийшло насправді – мати обманула її. Так витончено, заради якоїсь чужої спадщини. Якби не вона, всього цього не сталося б. Вони з Павлом досі залишалися б щасливими чоловіком та дружиною.

Ліза голосно зітхнула і зайшла у вітальню. Ніна Василівна та Ганна Іванівна аж підстрибнули зі своїх місць від несподіванки. Вони затремтіли, дивлячись на Лізу, адже з її вигляду все можна було зрозуміти без зайвих слів.

– Лізо, а ти чому відкрила двері сама? Дзвінок не працює, але ж ти могла постукати! – почала Ганна Іванівна, намагаючись зрозуміти, чи вірні її здогадки, і чи все почула дочка.

– Я ось прийшла до тебе, матусю, по пораду… – сказала Ліза пригніченим голосом. – Мені Іванко пропозицію зробив. Думала – чи не дуже я поспішу, якщо скажу йому «так»… Як це виглядатиме збоку? До кого мені було ще звернутися, якщо не до найближчої людини, якій я завжди вірила більше, аніж самій собі.

Ганна Іванівна кинулася до дочки і постаралася взяти її за руки, але Ліза відсахнулася і заперечливо похитала головою.

– Ні до чого проявляти стільки ніжності. Відповідь прийшла сама собою. Дякую, що допомогли мені прийняти правильне рішення. Я пам’ятатиму вашу доброту.

Кожне слово давалося важко. Ліза розвернулась і попрямувала до виходу. Ганна Іванівна намагалася зупинити дочку. Вона хотіла порозумітися, але що там можна було сказати? Все було зрозуміло як ясний день. Мати навмисне ввела Лізу в оману, зробила все, щоб зруйнувати її шлюб і змусити вийти заміж за Івана.

Як добралася додому, Ліза не запам’ятала. Вона зайшла у порожню квартиру. Згадавши, як сумно дивився їй у вічі Павло, Ліза кинулася на ліжко і гірко розплакалася. Якщо вона й зателефонує колишньому чоловікові, то що говоритиме йому? Як виправдає свій вчинок? Вона не повірила йому, відмовилася слухати, а тепер дізналася правду, але чи не запізнилася вона?

Ганна Іванівна не переставала дзвонити дочці, але Ліза попросила дати їй спокій.

Вона розчарувалась у матері настільки сильно, що тепер не могла навіть просто думати про неї. Тільки одним керувалася жінка, роблячи все це – жагою наживи.

Якби не спадщина Іванка, вона не намагалася б звести дочку з сином подруги. Обидві жінки вчинили підступно, а отримали в результаті їхні діти. Лізі було шкода Івана глибоко в душі, але вона не збиралася відповідати йому взаємністю. Зателефонувавши чоловікові, Ліза повідомила, що ніколи не вийде за нього заміж і не зможе відповісти на його почуття. Вона не стала пояснюватись, розуміючи, що якщо захоче, він знайде всі відповіді сам. Сил на це не було жодних.

Декілька днів Ліза не могла знайти собі місця. Вона все намагалася набрати номер Павла, але щоразу щось зупиняло її, а коли таки наважилася, то почула беземоційне «абонент знаходиться поза зоною дії мережі». Нерозумно було розраховувати, що він чекав її дзвінка весь цей час. Минуло пів року. Ліза стільки разів відкидала і відштовхувала його від себе. Може, він уже зустрів іншу і щасливий з нею? А як жити їй далі? Вона виявилася зовсім одна в цьому повному зради та обману світі.

Приїхавши на завод, де Павло працював зі своїм найкращим другом Владиком, Ліза дізналася, що колишній чоловік звільнився.

– Він знайшов собі іншу, так? – запитала Ліза, намагаючись не дивитися в очі Владику, бо ж знала, що зустріне там осуд.

– Як він міг знайти собі іншу, якщо любив тільки тебе одну? Звісно ж ​​ні. У спробах забути і перестати про тебе думати, він поїхав на заробітки. Сказав, що залишиться там. Тільки так він міг дати тобі спокій, як ти просила, але час від часу дзвонить, питає, чи не бачив я тебе, чи з тобою все гаразд. Всі його розмови тільки про тебе.

– Владику… – Ліза схопила чоловіка за руки і все–таки подивилася йому в очі. – Будь ласка, скажи, куди саме він поїхав. Дай мені адресу. Я поїду до нього. Мені треба багато про що з ним поговорити і благати про прощення.

Владик дав адресу, і вже того ж дня Ліза купила квиток.

Ліза переживала всю дорогу, побоювалася, що Павло не прийме її, не захоче тепер уже й чути, але тільки–но вийшла з вокзалу, як потрапила в міцні обійми.

Піднявши голову і побачивши таке рідне обличчя, Ліза розплакалася, а Павло сильніше пригорнув її до себе. Він намагався тримати емоції всередині, але по його щоках все таки ковзнули сльози щастя.

Вони мали багато чого обговорити, але зараз вони просто насолоджувалися близькістю один одного і безмовно обіцяли, що більше ніхто не посміє зруйнувати їхнє сімейне щастя.

Вони були нерозумні і не зуміли захистити своє кохання, але знайшли в собі сили, щоб розплутати цей клубок і повернутися один до одного.

Павло не тримав на Лізу зла, він любив її всім серцем і вже навіть не міг сподіватися, що одного разу в нього з’явиться другий шанс.

Проте, отримавши його, він зрозумів, що ніколи не відпустить кохану жінку. І хоч би що трапилося в майбутньому, вони з усім впораються разом.

Більше ніколи вони не дозволять злим язикам та непорозумінням розлучити їх.

І завжди слухатимуть один одного, перш ніж ухвалювати якесь рішення…