Надійка почувається загнаною в глухий кут: з одного боку — матір, з іншого — чоловік, і обоє ніби змовилися зробити життя її самої та її чотирнадцятирічної доньки нестерпним.

— Не знаю, що робити, — ділиться Надійка з подругою.

— Мама й Олег зовсім Злату допекли. Вони її критикують за все: за фігуру, за одяг, за волосся. Вона хоче бути модною, як її подруги, а вони… вони її просто нищать.

Златі, доньці Надійки та Олега, 14 років. Вона донедавна була товариською та життєрадісною, у неї багато подруг, і вчиться дівчинка дуже навіть непогано. В 11 років у Злати виявили проблеми зі здоров’ям, через які їй довелося пройти складне лікування.

Проблеми, на щастя, залишилися позаду, але через ліки, що наклалися на підліткову перебудову організму, дівчинка тепер повненька, повніша за одноліток, що не заважало їй, втім, залишатися рухливою та життєрадісною дитиною.

Але весь минулий навчальний рік у родині наростали розбіжності, а зараз рідкісний день взагалі обходиться без скандалу.

Або з чоловіком, або з власною мамою Надійки, які критикують Злату й насідають на Надійку, що намагається захистити доньку.

— Стривай, що саме вони говорять? Це ж дитина, як можна так? — хмуриться подруга.

— Виявляється, можна. І доньці дістається, і мені заодно. Мама, наприклад, вважає, що Злата одягається як «дівчина легкої поведінки». Джинси скінні — «зухвалі», спідниця вище коліна — «не її випадок». А Олег… він взагалі з глузду з’їжджає. Злата пофарбувала пасмо волосся у фіолетовий, і він кричав, що вона виглядає як «гуляща».

Надійка з сумом бачить, що чоловік не може змиритися, що донька вже не малятко. Для нього вона все ще повинна бути п’ятирічною дівчинкою, яка в сукнях бігала. Він просто не приймає, що вона дорослішає.

Коли донька почала експериментувати з одягом, фарбувати волосся й сперечатися, чоловік Надійки сприймав це як особисту образу.

«Ти що, на дискотеку в такому вигляді зібралася?» — кидав він, дивлячись на її нові кросівки або яскраву футболку. Його голос гримів по квартирі, а Злата, стиснувшись, тікала до себе, щоб не чути чергових докорів.

— Здавалося б, бабусі завжди захищають онуків, — продовжує Надійка. — Тим паче від зятя. Але ні, це не наш випадок. У нас теща із зятем обʼєдналися в цькуванні на дівчинку. Мама ще й олії у вогонь підливає.

Мама раз у раз бурчить і обурюється, що Злата «ганьбить родину» своїм виглядом, що її повнота — це «лінь і відсутність дисципліни».

«У мої роки дівчата стежили за собою, а не натягували все, що в моді», — заявляла вона, не помічаючи, як її слова ранять онучку. Надійка намагалася захищати доньку, але кожна розмова з чоловіком або матір’ю закінчувалася криками.

Одного вечора Злата, заплакана, сиділа на ліжку, обхопивши коліна. Фіолетове пасмо волосся, через яке розгорівся черговий скандал, вибивалося з її розпатланого хвоста. На підлозі валялися джинси, які батько назвав «непристойними».

— Мамо, я більше не можу, — зізнавалася Надійці Злата. — Чому вони так? Я просто хочу бути собою. Чому тато кричить, що я виглядаю як… як погана дівчина? І бабуся… вона взагалі мене ненавидить. Ну як я можу стати стрункою, я рухаюся, я солодкого не їм, що ще мені зробити?

Ти казала, що лікарі сказали, що це мине само, що це через лікування. Мамо, коли це мине? А тато з бабусею цього не розуміють? Я не відповідаю їхнім уявленням про ідеальну доньку й онучку?

Надійка присіла поруч, спробувала обійняти доньку, але та відсторонилася.

— Злато, вони не ненавидять тебе. Просто… вони не розуміють. Я поговорю з ними.

— Не треба!

— Злата схопилася.

— Я не хочу їх бачити! Мамо, розлучися з татом, я ж бачу, він і тебе вже допік. Будемо жити ти й я, якщо ми з тобою не такі, як їм потрібні. І з бабусею я більше спілкуватися теж не хочу. Я їх ненавиджу! Або… Або я не знаю, що буде.

Дочка розридалася, а в Надійки дихання перехопило. Вона хотіла заперечити, але не змогла. Злата не просто злилася — вона була на межі відчаю.

До того ж, її пригнічений стан останніми днями від матері не приховався: вчора з подружками в кіно не пішла, позавчора не стала передзвонювати дівчинці, від якої не взяла слухавку.

— Уявляєш, що в неї в душі діється? Вести до психолога? Так, у Злати є комплекси. З’явилися через те, як до неї ставляться в родині. Раніше їх не було.

Але який зиск від психолога, якщо травматична ситуація нікуди не дінеться?

— Надійка похитала головою.

— З чоловіком говорити? З мамою? Сто разів говорила. Це їх до психолога вести треба, тільки вони не підуть, вони не визнають своєї проблеми. У них проблема у Златі.

— Це ненормально, – вважає подруга.

– Вони не бачать, що їй погано? Підлітків і так завжди крутить, а тут ще чоловік і бабуся добивають. Олег не розуміє, що він робить? Про маму не кажу, з нею не спілкуватися — остання справа. В ігнор, і хай думає, в чому завинила.

— Що ти, чоловік зараз із тещею просто найкращі друзі, я ніколи й не думала, що так буває. І так, чоловік не розуміє, — відповідає Надійка.

— Він увесь час порівнює її з тією Златою, яка в п’ять років слухалася кожного його слова.

Згадує, що вона у 8 років сальто крутила. А тепер вона сперечається, тепер у неї зайва вага, дівчинка хоче бути модною, і він біситься.

А мама… вона бачить у Златі свої старі стандарти. А я… а я втомилася з ними сперечатися, і мені боляче дивитися, як страждає донька.

— І що ти будеш робити? Злата ж серйозно просила розлучитися? Ти готова до такого?

Питання для Надійки важке. Вона любить чоловіка, але його ставлення до доньки вбиває цю любов. Та й мама… Мама, хоч і дратувала своїми докорами, завжди була поруч. Але бачити, як донька втрачає впевненість у собі, жінка не бажає.

— Згадую, як все у нас було, — говорить Надійка.

— Як Злата, ще малятко, сміялася, надягаючи бабусині туфлі, як Олег колихав її на руках. А тепер донька ллє сльози, боїться бути собою, а дім перетворився на поле бою? Може, Злата має рацію? Може, розлучення й переїзд — єдиний спосіб?

А ви що скажете? Яке рішення, на вашу думку, було б найкращим для Надійки та її доньки Злати?