Оля мила на кухні посуд і беззвучно плакала. Пів години тому у неї знову сталася сварка з чоловіком. І, як завжди, на рівному місці.

Іван, чоловік Ольги, був справжнім тираном.

Він ображав і принижував дружину при будь-якій нагоді, обзивав по-різному через зайву вагу, яку жінка набрала, коли чекала на другу дитину, і ось уже багато років не могла скинути.

Він часто її висміював при друзях і знайомих, намагаючись показати з найнепривабливішого боку.

Ось і сьогодні Ольга знову не догодила чоловікові.

Причиною для сварки стало підгоріле овочеве рагу, яке жінка приготувала на вечерю.

Вона допомагала молодшому синові робити уроки і не встежила за стравою.

Рагу підгоріло зовсім трохи, діти – старший, Ігор, і молодший, Володя – навіть уваги не звернули на це. Зате Іван не мовчав.

— Я завжди знав, що у тебе руки ростуть не з того місця, тому не здивований! — зарозуміло промовив він. — Я це їсти не буду, приготуй щось інше.

— Але ж рагу не зіпсоване, його можна їсти. — спробувала заперечити Ольга.

— Ну ось і їж! — різко відштовхнув тарілку Іван. — Для свині якраз підходящий корм.

Вміст тарілки вилився на чисту скатертину, частина впала на підлогу.

Ольга принесла ганчірку, відро і стала мовчки збирати те, що залишилося від вечері.

У неї вже не було сил сперечатися з Іваном. За дев’ятнадцять років спільного життя цей чоловік випив з неї всі соки.

Краща подруга Надя, якій Ольга розповідала про всі свої біди, вмовляла її піти від чоловіка-деспота, але та боялася, вважаючи, що в сорок років починати життя з чистого аркуша вже пізно.

Старший син Ігор жалів матір і завжди заступався за неї перед батьком. За це Іван його недолюблював.

— Ти такий же безглуздий, як і твоя мати. Нічого путнього з тебе не виросте. — говорив він.

При цьому Ігор добре вчився, закінчував одинадцятий клас і готувався вступати до інституту на програміста.

Він був схожий на Ольгу — такий же спокійний і розважливий.

Молодший, тринадцятирічний Володя, був копією батька — і за зовнішністю, і за характером.

Він ріс примхливим і розпещеним, часто бився з хлопцями у дворі, грубіянив старшим, вимагав до себе багато уваги. А Іван його обожнював.

«Ось це моя копія, справжній мужик!» – часто хвалився він друзям і родичам, поплескуючи сина по плечу.

Через кілька місяців Ігор закінчив школу і поїхав до сусіднього міста вступати до інституту.

Ольга була рада за сина, але дуже сумувала за ним. Після від’їзду Ігоря їй стало зовсім самотньо поруч з Іваном.

Молодший син все більше і більше ставав схожим на батька і віддалявся від матері.

Оля все частіше замислювалася про своє життя. Вона розуміла, що більше не хоче жити з Іваном.

Скандали стали повторюватися щодня. Під час останнього — Іван так розійшовся, що влепив Ользі ляпаса.

До цього він ніколи не піднімав на дружину руку.

Принижував, ображав, але до рукоприкладства не доходило.

Цей випадок переповнив чашу терпіння Ольги, вона зрозуміла, що далі буде тільки гірше.

Наступного дня вона рішуче зібрала речі, забрала Володю і переїхала до подруги Наді, яка гостинно запропонувала пожити у неї, поки та не підшукає квартиру.

Володя не хотів переїжджати, вимагав від матері, щоб вони повернулися, але Ольга була непохитна.

Іван, повернувшись з роботи і не знайшовши вдома ні дружини, ні сина, розлютився. Він зателефонував Ользі і почав кричати, вимагаючи повернутися.

Ольга зібрала всю свою сміливість і висловила чоловікові все, що накопичилося у неї на душі.

Іван остовпів від такої зухвалості. Він звик, що дружина в усьому підкоряється йому.

Дружина, через стільки років, твердо вирішила поставити крапку в цій історії.

— Ти ще приповзеш до мене, погань! — наостанок крикнув у слухавку Іван.

— Не приповзу. Голодуватиму, але до тебе, чортяки, не повернуся! — зло відповіла Ольга і поклала слухавку.

Після цієї розмови вона відчула неймовірне полегшення і зрозуміла, що готова подолати будь-які труднощі.

Увечері жінка зателефонувала старшому синові і розповіла про все. Ігор дуже зрадів.

— Мамо, ну нарешті ти зважилася піти від ЦЬОГО! Скільки разів я тобі раніше пропонував. Яка ж ти молодець! Не переживай, все буде добре! — із впевненістю сказав він.

Через кілька днів Ольга зняла квартиру, і вони з Володею виїхали від подруги туди.

Володя щодня влаштовував матері істерики. Іван підливав масла у вогонь, щодня дзвонячи синові і налаштовуючи його проти дружини.

Казав, що відбере його в Ольги через суд, обіцяв райське життя, коли вони будуть жити удвох. Загалом, всіляко впливав на незміцнілу підліткову психіку сина.

Робив він це не стільки з любові до сина, скільки на зло дружині. Сподівався, що вона не витримає і повернеться до нього.

Але Ольга вже прийняла рішення і назад дороги не було. Втомившись від щоденних сварок з сином, вона вирішила відпустити його до батька.

— Володя, — сказала Ольга за вечерею, — ти вже великий, тобі тринадцять років. Якщо ми з батьком почнемо судитися через тебе, суд запитає, з ким ти хочеш жити. Судитися я не хочу. Мені від твого батька нічого не треба. Якщо ти хочеш жити з ним, я тебе відпущу.

Володя з радістю повернувся до батька.

Іван був розчарований, адже дружина не пішла за сином…

Ольга подала на розлучення.

Залишившись одна, почала наводити лад у своєму житті.

Ігор, вступивши до інституту, жив у студентському гуртожитку, а на вихідні та канікули приїжджав до матері.

Володя теж іноді приходив до неї в гості, хоча батько не схвалював його візитів.

Минуло десять років.

Оля стала начальницею відділу у фірмі, де працювала. Почала стежити за собою. Стильно одягалася, користувалася хорошою косметикою. Розквітла, схудла.

З втомленої, забитої жінки зі згаслим поглядом перетворилася на елегантну, впевнену в собі даму.

Ігор закінчив інститут, повернувся в рідне місто і влаштувався в престижну компанію програмістом.

Талановитий хлопець швидко завоював повагу керівництва, тому всі найкращі проекти діставалися йому.

За кілька років накопичив грошей на покупку двокімнатної квартири, куди вони з матір’ю незабаром переїхали.

Останні три місяці Ольга відчувала себе особливо щасливою. Півроку тому у неї на роботі з’явився новий співробітник, з яким у Олі відразу зав’язалися стосунки.

Кирило був на два роки старший. Розлучений, мав дорослу дочку.

У них виявилося багато спільного. Обидва любили творчість Кафки і Стефаника, старі фільми і прогулянки на природі.

Іван як і раніше жив з Володею. Син з горем наполовину закінчив школу. Вивчився на зварника, але працювати не пішов, а міцно осів на шиї батька.

Батько намагався виховувати сина, але у нього це погано виходило. Володя і слухати його не хотів. Гуляв ночами, витрачав гроші батька.

За десять років Іван так і не зміг влаштувати особисте життя. Він зустрічався з різними жінками, але жодна не змогла довго терпіти його нестерпний характер.

Тому чоловікові доводилося коротати вечори перед телевізором, іноді і з баночкою хмільного.

Івана дратувала дівчина Володі, Іра, яка часто бувала у них в гостях, залишаючись на ніч.

Вона була такою ж зухвалою, як і син, і не мовчала, коли Іван робив їй зауваження.

Одного разу, прийшовши додому з роботи, він застав Володю та Іру на кухні. Вони випивали, сміялися. Гучно грала музика.

— З якого приводу свято? — незадоволено запитав Іван.

— Іра тепер буде жити з нами, вона сьогодні перевезла свої речі, — посміхаючись, сказав син.

— Що?! А у мене ти запитав, перш ніж привести цю гримзу в мою квартиру? — заревів Іван.

— Це така ж моя квартира, як і твоя. А коли тебе не стане, я тут буду господарем, зрозумів? — парирував син.

— Це я гримза?! Та ти що, старий, вчадів? – перебиваючи Володю, підскочила зі стільця Іра.

– А ти хто? Спідниця така, що дупу видно, фізіономія розмальована, як у повії! – відповів Іван.

Володя кинувся на батька. Зав’язалася бійка.

Закінчилося все тим, що син виштовхнув Івана з квартири і зачинив двері.

Батько довго дзвонив у дзвінок, стукав у двері кулаками, але йому ніхто не відкрив.

Він спустився сходами, купив у найближчому кіоску пляшку, сів на лавочку біля під’їзду і почав пити прямо з горла.

Думав про своє життя, лаяв невдячного сина, згадував колишню дружину.

Коли вміст пляшки закінчився, розхвильований від безвиході чоловік, дозрів для походу до колишньої.

Але сил здійснити задумане не вистачило. З цими думками він ліг на лавочку і заснув.

Прокинувшись вранці, Іван все ж пішов до Ольги. Адресу знав раніше від Володі, тому без зусиль знайшов будинок.

Знайшовши потрібну квартиру, подзвонив. Двері відчинив Ігор.

— Ти?! — здивувався він, побачивши на порозі батька. — Що ти тут робиш?

— Привіт, синку, — миролюбно сказав Іван. — Я хочу побачити маму.

— Хто там?

Ольга виглянула в коридор.

Побачивши Івана, розпатланого, пом’ятого, з темними колами під очима, вона здивувалася не менше за Ігоря.

— Можна зайти? Я хочу поговорити, — сказав колишній чоловік.

— Ну, заходь. — знизала плечима Ольга. — Хоча я, чесно кажучи, не знаю, про що нам з тобою говорити.

Іван сидів на дивані в квартирі дружини і сина і скаржився на життя.

Розповідав про те, як невдячний Володя вигнав його з дому і проміняв на якусь гадюку. Говорив, як йому погано одному, без дружини.

— Ось ти, синку, молодець. Вивчився, роботу хорошу знайшов, квартиру он яку купив. — говорив він Ігорю. — А твій братик-дармоїд, тільки гуляти може, та гроші прожирати.

— Ну, це вже ваші проблеми, — сказав Ігор. — Від нас ти чого хочеш? Грошей?

— Та не потрібні мені гроші. Можна я у вас поживу? Я зрозумів, що був неправий. Я хочу повернути все назад. Ви ж моя сім’я, — буркнув Іван.

— Ти серйозно? — Ольга не вірила своїм вухам.

Людина, яка псувала їй життя. Принижувала і ображала її. Налаштовувала проти молодшого сина, а тепер, ніби нічого не було, каже, що хоче все повернути назад!

— Ні, Іване! — сказала вона, встаючи з крісла. — Минулого не повернути. Ми ніколи не приймемо тебе назад. Повертайся до Володі, там твій дім.

Іван хотів було щось заперечити, але побачивши неприязний погляд Ольги, промовчав.

Це була вже не та слабка жінка, якою він звик керувати. Він зрозумів, що тут йому зовсім не раді.

Іван важко зітхнув, встав з дивана і мовчки попрямував до виходу.

Йому дуже не хотілося повертатися додому, просити вибачення у Володі, терпіти Іру в своєму житті, але іншого виходу не було.

Він звик усіма керувати, відчувати себе господарем, але молодший син поступово зайняв його місце.

Іван розумів, що Володя вже дорослий і сильний, і з ним доведеться рахуватися.

Повільно переставляючи ноги, він йшов додому.

Тільки тепер Іван усвідомив, що в своїх бідах винен він сам.

Щастя зруйнував власними руками.

І виправити вже нічого не можна.