До Марини приїхала свекруха. Після того, як не стало її чоловіка, вона сама їздила машиною. Привозила Марині з Олегом фрукти, овочі, ягоди, гриби… Жінка з хазяйства поросят не тримала, а ось курочки завжди в неї водилися.

– Свіжі яйця, грибочки пішли! – сказала вона з порога.

– Вам на суп вистачить та й посмажити теж буде. Олеже, ану-но спустись до машини, там картоплю візьми! Олег вийшов, а свекруха звернулася до Марини: – А чого він такий сердитий?

– Та зникли його гроші десь заощаджені, – сказала невістка.

– Весь ранок мені перед очима скарбничкою своєю махав…

– А чому ж скарбничкою?! – здивувалася свекруха і раптом видала несподіване…

– Де гроші? – знову запитав свою дружину Марину Олег.

– Які гроші?! – ахнула та. – Олеже, ти зовсім вже? Зарплата ж тільки завтра.

– Мої гроші! – не вгавав чоловік.

Олег уже цілу годину доводив Марині, що зникли всі його заощадження.

Дружина ж намагалася довести, що нічого не брала. Які можуть бути гроші, якщо вони живуть від зарплати до зарплати?!

Ось завтра треба зразу вносити за кредит на житло, за комуналку, закупити продуктів. Залишаються копійки.

Це ще добре, що дітей поки що немає! Довелося б заощаджувати на всьому.

Олег просуватися по роботі не хоче. Сидить у своїй фірмі звичайним діловодом, а потім цілий вечір на компʼютері грає.

Звідки гроші візьмуться?!

Марина навіть подумала, що в чоловіка вже нерви від того компʼютера, але він їй показав книжку… Красива така книжка-скарбничка. На весілля їм подарували в ній гроші…

Замок був на місці, але відкритий, а грошей немає. Замок там звісно – одна назва. Смикнув і все.

І от Олег стоїть галасує й трясе скарбничкою перед Мариною.

Як тільки подарували цю скарбничку, Олег став усі свої «великі» гроші знімати з картки й ховати.

Марина знала куди, але не сприймала це всерйоз. Не думала вона скільки там, та й не зазирала.

Лежить скарбничка на видному місці та й лежить. Частину зарплати він звичайно віддавав їй на їжу й комуналку. Кредит був оформлений на Марину ще до весілля і платила вона.

Внесок був для неї ідеальний, вона спокійно могла все платити сама, що й робила.

А в Олега виникла ідея назбирати на машину. Він вирішив усе втілити в життя і цілий рік відкладав.

І все зникло, що він там назбирав. Куди?

Знесилений і розгніваний чоловік сів за стіл. Марина поставила перед ним тарілку супу, поклала скибочку хліба.

Суп він зʼїв миттєво.

– А друге? – запитав Олег.

– Ось тобі друге… – сказала Марина.

– Макарони з підливою? – обурився чоловік. – А котлетки?! А м’ясо?!

– Зарплата ж тільки завтра, – відповіла жінка.

– Ти вже говорила…

– Перше, друге й компот, – Марина поставила на стіл склянку компоту із сухофруктів, які привезла свекруха. – Недільний обід, на вечерю буде все, що лишилося.

– Де ж мої гроші поділися? – знову почав Олег.

– Знаєш що! – не витримала Марина. – Головою думати треба! Хто зараз зберігає гроші таким чином?

– А з картки пройдисвіти стягнуть ще! Ти мені все маєш повернути!

– Ага, вже! Розмріявся. Шукай краще, і подумай, хто їх міг взяти. Коли ти востаннє бачив гроші? Хто в нас був?

– Хто був? Мама була. Більше нікого не було. Чекай… Ти хочеш сказати, що це вона? Сама взяла, а на мою маму наговорюєш!

– Та ні. Твоя мати чесна жінка. А ти нерозумний. Відчепись від мене, сам розбирайся зі своїми проблемами! Може ти без мене когось додому приводив? Дізнаюся – отримаєш в мене.

– Не було тут нікого…

У двері постукали. Приїхала свекруха. Після того, як не стало її чоловіка, вона сама їздила машиною, привозила фрукти, овочі, ягоди, гриби.

Жінка вона була заповзятлива, надлишки продавала, та й сину з невісткою привозила. Поросят не тримала, а ось курочки завжди в неї водилися.

– Свіжі яйця, грибочки пішли! Вам на суп вистачить та й посмажити теж. Олеже, ану-но спустись до машини, там картопля!

Олег вийшов, а вона звернулася до Марини:

– А чого він такий сердитий? Посварилися? Буває. Ми теж сварилися з чоловіком, зате потім краще аніж раніше жили. Винен він? Чи ти?

– Це як сказати… Гроші зникли. Його гроші. Я їх не брала. А він сьогодні побачив, що нема.

– Гроші? Куди ж вони можуть дітися з дому? А він добре дивився?

– Куди вже краще? Весь ранок мені перед очима скарбничкою своєю махав.

– А чому ж скарбничкою? – здивувалася свекруха і видала несподіване: – Я ж гроші прибрала в білизну! На верхній полиці! Ми ж тоді з Юрком приїжджали. Він хоч і мій старший син, але не маю я до нього довіри… Крутився, виглядав усе. А у вас все на видному місці. Я й прибрала від гріха подалі.

А Олегу я тоді сказала, але він сидів у комп’ютері, махнув мені рукою, з кимось там розмовляв.

Чекати мені було ніколи, бо Юрко вже вийшов.

– Он як воно! Ну зараз ми його цим і потішимо!

– Настав час йому закінчувати з дитячими іграми. Чи не награвся ще?

– Награвся. Сьогодні йому не до ігор. В нього мрія зникла. Зранку за комп’ютер не сідав. Апетит тільки нагуляв бігаючи по хаті.

– Ти йому грибів на вечерю приготуй, він їх любить…

Олег повернувся з картоплею.

– Що, сину, гроші зникли?

– А ти звідки знаєш? Вже розказали?

– Якщо ти був би уважнішим і менше грав у свої компʼютери, то легко б їх знайшов. Пам’ятаєш, я приїжджала? Що я тобі сказала на прощання?

– Напевно, як завжди, і всім – бувай. Я ж тобі відповів.

– Доведеться тобі почистити картоплю, а потім вже дізнаєшся, де гроші.

– Так вони є?! Не зникли?!

– Якщо хтось ще не переховав, то все має бути на місці.

Олег з радістю й мега-швидкістю начистив картоплі на вечерю.

– Ось що значить хороший стимул, синку. Молодець. Тепер картоплю чиститимеш тільки ти, дружині допомагати треба. А тепер ходімо всі разом по гроші… Мариночко, он на тій полиці, в лівому кутку. Олег шульга, от я й подумала, що так надійніше…

Марина простягла руку – гроші були там. Олег весь засяяв, коли їх побачив, але його обличчя затьмарилося після підрахунку.

– Тут не вистачає десять тисяч!

– Не знаю. Все, що лежало в скарбничці, я прибрала. Навіщо зберігати гроші на видному місці?

– Так вони ж під замком!

– По твоєму я його зламала? Замок був відкритий. А-а-а… От же ж… Я чому ж гроші сховала? Юрко крутився тут довкола. Ти ж його знаєш… Ось на які гроші вони гуляли цілий тиждень…

– Сам винен! Навіщо на видному місці тримати гроші? І взагалі для цього є картка, – сказала Марина.

– А навіщо тоді ця скарбничка?! Нам подарували, значить, треба її використовувати.

– Вважай, що це був тобі урок, – сказала Марина.

– І не один, – підтримала Марину свекруха. – Менше треба гратися за компʼютером, бо ти навіть не чув, що мати казала.

– З Юрком я поговорю. Він у мене все на моєму городі відпрацює. Гроші він не поверне, звідки йому взяти? Доведеться мені віддавати…

– Ні, мамо. Не треба. Нехай це буде наукою.

– Не треба, ви й так нам допомагаєте. Фрукти, овочі он привезлии знову, – підтримала Марина.

– Але мені соромно за Юрка.

– Це йому має бути соромно!

– Добре, мені вже їхати пора…

– Ні, мамо, почекай! Треба відзначити знахідку. Я зараз швидко…

Олег вибіг з квартири. Його не було хвилин п’ять і ось він зайшов у квартиру.

– А ви не увімкнули чайник? – запитав Олег.

– А ти що казав?

– Ні, але я думав, що ви здогадаєтеся!

– Ого! Мій улюблений торт.

– Назбираю ще грошей, а сьогодні нехай буде свято.

Вони пили чай і сміялися. Добре, що гроші знайшлись, хай і не всі.

Після цього сидіти за компʼютером Олег став менше, змінив роботу.

Тепер відкладати виходило більше. Він і картоплю чистив, і торти купував до приїзду матері.

Іноді вони їздили в село, збирали ягоди, гриби, допомагали на городі.

Від Юрка допомоги небагато, хоч і живе поряд з матір’ю.

Такі от різні вийшли діти…