— Я виховала для тебе такого хорошого чоловіка. Тепер ти маєш повернути цей борг, — свекруха вирішила привласнити мій спадок.

Катерина зітхнула, щойно побачила ім’я на екрані телефона. Людмила Іванівна. Серце стиснулося, а в душі виникло знайоме напруження. Вона знала: нічого доброго цей дзвінок не віщує. Але проігнорувати свекруху — не варіант.

— Доброго ранку, — сказала Катя, намагаючись надати голосу бадьорості.

— От саме ранок добрий, — різко почала Людмила Іванівна. — А от вчорашній вечір — зовсім ні.

— Щось сталося? Як Ви себе почуваєте?

У Катерини похололо всередині — передчувала нову хвилю докорів. Свекруха не телефонувала просто поговорити.

— Зі здоров’ям усе добре, не дочекаєшся, — обурилася Людмила Іванівна. — Учора я говорила з Сергієм. І що ж він мені сказав? Що на вечерю у нього був тільки салат. Це як ти годуєш мого сина? Чоловік має їсти м’ясо, борщ, котлети! А не траву! Ти ж знаєш, що після роботи він приходить голодний!

Катерина хотіла щось відповісти, але свекруха вже розійшлася.

— Я свого сина ростила й годувала як слід! А ти що робиш? Тримаєш його голодним? У тебе ж є плита, продукти! Чи ти вважаєш, що шлюб — це тільки права, а обов’язків немає? Дружина має піклуватися про чоловіка, а не годувати його якоюсь зеленню!

Обурення підіймалося у Каті хвилею. Вона стиснула руки, але змусила себе говорити спокійно.

— Людмило Іванівно, дозвольте пояснити, — почала вона, коли свекруха нарешті замовкла.

— Учора ми були в гостях у друзів Сергія. Там був щедрий стіл: м’ясо, гарніри, десерт. А коли повернулися додому, Сергій сам сказав, що хоче чогось легкого. Тож я приготувала свіжий салат, щоб не перевантажувати шлунок.

— От саме! — вигукнула Людмила Іванівна. — Ти його не нагодувала! Думаєш, чоловікові достатньо зелені? А якщо він зголодніє вночі? А якщо завтра на роботі йому стане погано?

— Але ж він сам попросив…

— Не виправдовуйся! Хороша дружина завжди знає, що потрібно чоловікові! А ти тільки шукаєш відмовки!

Катерина закрила очі й подумки дорахувала до десяти. За два роки шлюбу вона звикла до подібних розмов, але вони й досі їй важко давалися. Людмила Іванівна не пропускала жодної нагоди, аби вказати невістці на її «промахи».

Катя пам’ятала кожне колюче зауваження. Коли її підвищили на роботі — свекруха заявила, що кар’єристки не здатні бути гарними дружинами. Коли Катя спекла торт на свято — розкритикувала крем. Навіть нова зачіска викликала обурення — мовляв, надто сучасна для заміжньої жінки.

— Катерино, ти мене слухаєш? — повернув її до реальності різкий голос.

— Звісно, слухаю.

— Оце так ти й виконуєш сімейні обов’язки! Літаєш у хмарах, поки мій син голодний сидить! Я не розумію, що він у тобі знайшов.

Ти зовсім не підходиш до нашої родини!

У серці знову запекло. Людмила Іванівна завжди знала, що сказати, аби зіпсувати настрій. Катерина щосили намагалася бути гарною дружиною. Та в очах свекрухи вона залишалася чужою.

— Людмило Іванівно, я дуже стараюся…

— Стараєшся? А де результат? Мій син втомлюється, а ти лише виправдання шукаєш!

Місяці образ і постійної критики накопичилися важким тягарем у серці Катерини. Кожен дзвінок свекрухи ставав випробуванням на міцність. Здавалося, Людмила Іванівна навмисно вигадувала приводи для невдоволення.

Минуло ще два місяці таких розмов. Катерина вже навчилася сприймати дзвінки свекрухи як іспит — з наперед підготовленими відповідями. Але життя готувало несподіваний поворот.

У поштовій скриньці Катя знайшла офіційного листа від нотаріуса. Далекий родич з материного боку, про існування якого вона майже не пам’ятала, залишив їй спадщину. Сума вражала уяву — понад два мільйони гривень.

Наступні тижні минули в оформленні документів і зустрічах із юристами. Катерина перевіряла кожен папір, усе ще не вірячи, що це відбувається насправді. Гроші здавалися казкою.

Нарешті прийшло довгоочікуване повідомлення з банку. Спадщина надійшла на рахунок. Катерина дивилася на цифри й не могла повірити очам: сума, здатна змінити життя.
Тижні минали у приємних роздумах. Щовечора Катерина й Сергій обговорювали, як краще скористатися грошима.

— Квартира в нас є, — розмірковував Сергій. — Машина теж непогана.

— Може, вкласти у щось надійне? — пропонувала Катя. — Або просто відкрити депозит?

— Можна розглянути варіант із нерухомістю, — задумливо мовив Сергій. — Купити квартиру для здачі.

Радість від неочікуваного багатства наповнювала дім теплом. Катерина вперше могла планувати майбутнє без постійних підрахунків. Гроші давали свободу, якої раніше не було.

Дзвінок у двері перервав чергову розмову про інвестиції. На порозі стояла Людмила Іванівна з натягнутою посмішкою.

— О, діти, як добре, що ви обидва вдома, — промовила вона й одразу пройшла до квартири, навіть не чекаючи запрошення. — А мені у квартирі ремонт потрібен. У великій кімнаті шпалери вже старі, лінолеум місцями протерся.

Катерина миттєво взяла себе в руки. У голосі свекрухи вже звучали знайомі нотки вимоги.

— Ми подумаємо, мамо, що можна зробити, — обережно відповів Сергій.

— Що значить “подумаєте”? — обурено вигукнула Людмила Іванівна. — У вас же гроші є! Допоможіть матері!

Обурення підіймалося у Каті з новою силою. Людмила Іванівна навіть не привіталась як слід — одразу перейшла до справи.

Жінка відповіла максимально спокійно:

— Ми ще не вирішили, на що їх витратити. Тож як тільки визначимось, подивимось, чи зможемо щось зробити.

Обличчя свекрухи потемніло від невдоволення. Вона різко розвернулась і, не сказавши більше ні слова, вийшла.

І з того дня життя Катерини стало нестерпним. Людмила Іванівна дзвонила через день — щоразу з новими вимогами. Її тон ставав усе вимогливішим.

Якось свекруха знову прийшла на гостину. Сергія вдома не було. Катерина неохоче відчинила двері.

— Катерино, досить, — почала Людмила Іванівна з порога. — У тебе гроші є, а я живу в розрусі!

— Людмило Іванівно, це моє спадок, — втомлено відповіла Катя. — Я сама вирішую, як ним розпоряджатися.

— Твій спадок? — голос свекрухи підскочив до вереску. — А хто тобі такого чоловіка дав? Хто його виховав?

Образа накотила гарячою хвилею. Катерина зціпила руки, аби не сказати зайвого.

— Я виростила для тебе такого гарного чоловіка. Тепер ти маєш повернути цей борг, — не зупинялась Людмила Іванівна. — Ти зобов’язана віддати мені щонайменше половину. Гарний ремонт коштує недешево. А ти ж тепер маєш чудового чоловіка — і все завдяки мені!

Катерина не могла повірити почутому. Людмила Іванівна остаточно втратила змогу тверезо мислити.

— Ви серйозно? — повільно промовила жінка. — Це мій спадок! Я не зобов’язана ділитись!

— Зобов’язана! — закричала свекруха. — Я ж подарувала тобі сина! Хорошого, роботящого! А ти що у відповідь?

Обурення переповнило Катерину. Свекруха перетворила материнство на товар.

— Ваш син — не річ! Любов не купується і не продається!

Людмила Іванівна пирхнула.

— Нічого ти не розумієш! Думаєш, чоловіки самі собою хорошими стають? Я в нього вкладала сили, час, гроші!

І саме в ту мить Катерина усвідомила — ця жінка справді вважала, що материнська любов дає право на чуже майно.

— І тепер ви вимагаєте оплату? — з відразою спитала Катя. — За те, що були матір’ю?

— Я вимагаю справедливості! — кричала Людмила Іванівна, розмахуючи руками. — Віддай половину — і розмова закінчена!

— Не отримаєте ані копійки! — твердо заявила Катерина. — І негайно залиште мій дім!

— Не смій мені вказувати! — підвищила голос свекруха. — Я тут старша!

— У моєму домі я встановлюю правила! — Катя рвучко відчинила вхідні двері. — Геть!

Людмила Іванівна вискочила з квартири, продовжуючи сварку у під’їзді.

Увечері Сергій повернувся з роботи похмурий.

— Мати дзвонила, — сказав, знімаючи куртку. — Влаштувала мені сварку. Але я тебе розумію. Вона зайшла надто далеко. Ти нічого їй не винна.

Полегшення розлилося теплом у серці Катерини. Сергій був на її боці. Він дістав телефон і набрав номер матері. Катя сіла поруч, щоб почути розмову.

— Мамо, досить, — твердо сказав Сергій. — Катерина тобі нічого не винна. Це її гроші, її спадок.

— Сергію! — заголосила у трубці Людмила Іванівна. — Ця жінка тебе під себе підм’яла!

— Ніхто мене не підминав, — спокійно відповів Сергій. — Я не дозволю, щоб моя дружина витрачала здоров’я, бо тобі хочеться поживитися за наш рахунок.

— Як ти можеш так зі мною розмовляти? — голос свекрухи тремтів від обурення. — Я ж тебе ростила, виховувала! А ти тепер чужу захищаєш!

— Катя — моя дружина, — суворо відповів Сергій. — І припини називати її “чужою”.

— Але ж я — твоя мати! — не здавалася Людмила Іванівна. — Невже якась жінка важливіша за рідну матір?

Катерина стиснула руку чоловіка, захоплюючись його стійкістю. Сергій не піддавався на маніпуляції.

Людмила Іванівна ще довго кричала щось про невдячність і погане виховання. Сергій терпляче вислухав усе — і перервав дзвінок. Він обернувся до Катерини й сказав:

— Ці гроші — твої. І тільки ти вирішуєш, що з ними робити. Я й слова не скажу.

Катерина обняла чоловіка, переповнена вдячністю. Вона зрозуміла: зробила правильний вибір. Сергій став на її бік, виставив межі, навіть перед рідною матір’ю.

— Дякую, — прошепотіла вона.

— За те, що підтримав.

— Ми — сім’я, — просто відповів Сергій.

— І ніхто не має права диктувати нам, як жити.

Катерина міцніше притулилася до чоловіка. Спадщина справді змінила їхнє життя. Але не так, як вона уявляла. Вона стала випробуванням. І вони його пройшли. Разом.

Катерина вирішила вкласти спадок у майбутнє — купила квартиру для здачі в оренду. Це стало стабільним джерелом доходу, і подарувало їм із Сергієм впевненість у завтрашньому дні. Частину грошей вона також витратила на ремонт у квартирі своїх батьків, зробивши їм приємний сюрприз і поліпшивши умови їхнього життя. Так маленькі кроки допомогли зміцнити сімейні зв’язки, з родичами зі сторони Катерини, і створити нову гармонію в домі.

Сергій зробив все, щоб його мати не дізналася, куди Катерина витратила гроші. Він діяв за принципом, чим менше знає його мати, тим краще живеться його дружині і йому.

Джерело