Крики сестри Надійка почула, не дійшовши й кількох кроків до дверей квартири. Мимоволі прислухалася. Сестра Іра кричала щось про неї і чомусь про Олега, її чоловіка.

Надійка розчинила двері. До її вух долинуло:

— І взагалі, я чекаю дитину від Олега, мамо! А Надя… хай перебирається он в стару хатину нашої бабці. Чоловік усе одно її розлюбив, хай сама живе.

Надя промчала на кухню, звідки чувся галас, і застигла від побаченого. На неї витріщилися три пари очей: мами, сестри та чоловіка.

На столі стояв букет квітів, пляшка ігристого та коробка цукерок.

Коли Надя та Олег познайомилися, закінчувалося літо.

Вже за пару місяців, коли настала золота осінь, молоді люди одружилися.

Чоловік мав власну квартиру, до якої вони переїхали після весілля.

Спільне життя здавалося раєм. Медовий місяць за кордоном, робота й добрі заробітки, вдалий побут, у кожного – своя автівка.

Тільки ні через рік, ні через два, ні через три – Надя так і не змогла побачити довгоочікувані дві смужки на тесті.

Її, звісно, не дорікали. Лише свекруха стала ставитися до неї холодніше, а чоловік – частіше затримуватися на роботі. Численні спроби ні до чого не привели. Надя зрозуміла: єдиний шанс стати матір’ю для неї – ЕКЗ. Чоловік погодився.

Почалася підготовка. Після чергового візиту до лікаря Надя й застала на кухні у мами чоловіка з сестрою.

Скандалу не було. Та й не любила молода жінка підвищувати голос. Вона вчинила інакше.

Вона поїхала. Просто взяла й поїхала – до бабусі в село. До тієї самої бабусі, в однокімнатну хатинку якої хотіла відправити її жити сестра.

Перед від’їздом їй довелося витримати важку розмову з чоловіком.

Сестра Наді, Іра, поривалася бути присутньою під час їхньої розмови, але мати її втримала. Мабуть, знайшла-таки важіль тиску на молодшу доньку:

— Сиди, — обсмикнула Ірину матір, — хоч зараз не втручайся! Ти й так лиха накоїла, сім’ю чужу зруйнувала.

На маленькій маминій кухні Надійка розмовляла з чоловіком сам на сам. Розмова була короткою.

Спершу Олег намагався просити вибачення. Потім – клявся у коханні, в тому, що все сталося помилково, потім став говорити про свою невинність, бо хотів дитину дуже сильно.

А вона, Надійка, ніяк не могла йому зробити такий подарунок – а тут під руку підвернулася її молодша сестра.

Загалом, спроби виправдання звучали, як за старим класичним сценарієм.

Тільки Надя їм не повірила.

— Чому ти мовчиш? — нарешті не витримав чоловік, по суті, вже колишній. – Я тобі зрадив під носом з твоєю ж сестрою, дитину їй зробив, а тобі хоч би що!

— А що я можу сказати, – зітхнула вона й гірко посміхнулася, хоча всередині все кипіло від сліз, – ти вже за нас обох висловився.

— Отже, будемо розлучатися. Зрештою, дитина ні в чому не винна.

— Ти лишень одне перевір, – обернулася вона й подивилася на чоловіка перед тим, як піти, – чиє дитя?

— Може, у нас з тобою три роки малятка завести зовсім не через мене не виходило.

— Чого? — визвірився Олег, — я – нормальний, здоровий чоловік, націлений на сім’ю. Я дітей хочу! Нащо мені ти, бракована?

— В Іри зі здоров’ям усе прекрасно, все вийшло з третього разу. І грошей тепер витрачати не доведеться, вона мені дитину зовсім скоро подарує.

— Ось воно як… — посміхнулася Надя, — з третього, значить. І довго ти за моєю спиною крутив роман з моєю ж сестрою?

— Та яка різниця? Ми розлучимося скоро, тебе це вже не має хвилювати!

Надя пішла.

Колишній чоловік так і залишився стояти приголомшений посеред кухні: останні слова дружини явно вибили його з колії.

Може, й справді?..

Та ні, трусив він головою, дитина точно від нього!

І тут він згадав, що жодного разу не проходив медогляд: до лікарів зі своєю проблемою бігала тільки Надя.

За вікном проносилися дерева у яскравих жовто-червоних шатах листя. Знову була осінь – красива, подібна до тієї, коли Надійка та Олег одружилися й вирушили у весільну подорож.

Тільки тепер вона їхала сама, без нього. І не на медовий місяць, а в далеке село до бабусі за чотириста кілометрів.

Йде вулицею до бабусиної хати – і скидає по дорозі черговий дзвінок від невірного чоловіка.

Їх від нього назбиралося сотня – як і повідомлень.

Надя там, у селі, старанно складала себе по шматочках, вчилася жити і заново довіряти людям.

По-справжньому Надя спілкується лише з мамою. Та розповіла, що після її від’їзду Олег став сам не свій.

Спершу поривався їхати слідом за нею, потім захотів відвезти Іру на тест на батьківство – перевірити, чи його дитина.

Тут уже теща не витримала, висловила йому все. Мовляв, раз одній її доньці з іншою зрадив, нехай хоч не ганьбиться і дитину приймає.

— Може, помиришся з ним, доню? – боязко запитала мама в останній розмові. – Три роки вже прожили. А Іра… Сама знаєш, яка вона вітряна.

— Дев’ятнадцять років усього… сама ще дитина. Виховали б маля, як своє – не чуже. А Ірка б навчання закінчила, малятка б навідувала.

— Мамо, давай потім поговоримо. Я сама краще зателефоную. Дай мені хоч пару днів, до тями прийти. – І відключилася. Їй справді потрібно було кілька днів тиші й спокою.

Вікна бабусиної хати світилися у вечірніх сутінках теплим жовтим світлом. Старенька, схоже, ще не спала, хоча було вже близько восьмої вечора.

«Напевно, у неї гості, — вирішила про себе Надійка, — ось світло й горить».

Вона виявилася правою. Надія Марківна справді приймала гостей: сусідку-стареньку та її онука.

Бабуся дуже здивувалася, побачивши онучку: та ж бо не повідомила про свій приїзд.

— Надя! – радісно-здивовано сплеснула бабуся руками, – коли ж ти приїхала?! Навіть не зателефонувала!

— Познайомтеся, – трохи заспокоївшись, звернулася вона до гостей, – це онучка моя старша, Надійка.

— Надійка, це Валентина Михайлівна, сусідка моя, та її онук Ігор.

— Ігор письменник, збирає різні місцеві розповіді для своїх книжок, ось і забрів в нашу старечу компанію, – не вмовкала бабуся, всаджуючи онучку за стіл і намагаючись приховати подив.

Надійка відчула себе ніяково. Треба було попередити бабусю про приїзд – а вона так занурилася у свою проблему, що забула.

Але гості виявилися тактовними, і швидко почали збиратися додому – мовляв, пізно вже.

Хвилин за п’ять, Надя та бабуся залишилися в хаті самі. Тут вже молода жінка не витримала. Її прорвало, наче греблю: потоком хлинули і сльози, і слова, і докори.

Лише під ранок Надії Марківні вдалося заспокоїти онучку й укласти спати – напоївши перед цим значною дозою чаю з мʼятою.

Сама вона спати після розповіді онучки не лягла. Вийшла на ганок і стала дивитися на світанок, що розгорався. І думала, як допомогти онучці.

Надійка жила у бабусі вже цілих півроку.

Закінчувався квітень. Чому так довго? Вона й сама не могла відповісти. За цей час образа вляглася, і Надійка подивилася на ситуацію тверезіше й спокійніше.

Так, Олег винен. І Іра теж. Тільки хто з них винен більше? На відміну від колишнього чоловіка (вони розлучилися 4 місяці тому), Надійка добре знала свою молодшу сестру.

Та була подібна до сірника. Або яскравого феєрверка. Спершу розгорялася, горіла яскраво й красиво – ідеєю, річчю, мрією чи чоловіком, – а потім різко гасла. Вистачало її щонайбільше на пару місяців.

Цього разу, щоправда, мрія виявилася довгограючою. Дитина – не іграшки. І Надя все гадала, коли ж після народження малятка сестра «погасне».

Приблизно того ж очікувала й бабуся. Вона, до речі, знайшла спосіб допомогти онучці: познайомила з Ігорем, онуком сусідки.

Молодий письменник був вродливим, і Надія Марківна розсудила: клин клином вишибають.

Розрахунок виявився вірним. Надійка проводила з Ігорем багато часу: спершу він був для неї психотерапевтом, що розповідав вечорами про диво своїх оповідань, сюжети для яких збирав по всіх куточках України.

Потім – другом, який мовчки слухав про наболіле. І трохи – коханцем.

Так, після розлучення Надійка дозволила собі захопитися іншим чоловіком. І не шкодувала.

Вона здогадувалася, звісно, що бабуся доклала руку до їхніх зустрічей з Ігорем, і про те, що попросила чоловіка бути з онучкою ласкавішим після зради чоловіка. Бабуся любила її й знала, як допомогти.

Тільки їхні стосунки не могли тривати довго. Ігора тягнуло далі збирати сюжети для своїх книжок – хоч як би подобалася йому Надя, сама його суть не дозволяла йому надовго залишатися на одному місці.

І він поїхав. Залишивши після себе гарні, добрі спогади.

Через 3 місяці приїхав Олег. Не один: з ним була мама, а в неї в руках – дитяча переноска зі сплячим у ній немовлям.

Надія Марківна лише руками сплеснула, побачивши нових гостей: їй-то одразу стало все зрозуміло.

До Наді все дійшло десь за півгодини – за кухонним столом, де Олег з мамою розповіли їй події останніх днів.

— Іра поїхала, ледь оговталася після появи малятка, – розповіла мама. – Залишила Стефанію на Олега.

— Сказала: їде заробляти за кордон, там у неї друг, допоможе перший час. Обіцяла, як влаштується, стане надсилати гроші на утримання малятка.

— Уже як довго я її вмовляла її не їхати, та хіба її втримаєш? Зібрала свої речі, дитину на сусідку залишила й втекла, доки я на роботі була!

— Вона сказала, – нарешті промовив мовчавший до цього Олег, – що не знає, чи моя донька Стефанія, чи ні. Начебто, за термінами все сходиться. А там…

— Не один я у неї був, виявляється. Ми незадовго до її від’їзду посварилися добряче, ось тоді вона мені в пориві злості й зізналася, що спеціально влізла в нашу з тобою родину.

— Що заздрила тобі все життя, що напакостити хотіла. Щоправда, за що – не сказала.

Надя мовчки підійшла до переноски й взяла сплячу дівчинку на руки. Малятко спало тихо й спокійно.

На щічках у неї були такі самі ямочки, як в Іри, а ніс і овал підборіддя – як у Олега.

Колишній чоловік перед нею дуже винен, Олегу доведеться довго завойовувати довіру, а дитини ж яким боком стосуються проблеми дорослих? Батьків же не обирають.

— Нічого, виховаємо, – впевнено посміхнулася Надійка, – до того ж я завжди мріяла про доньку. Та й Стефанія – дуже красиве ім’я.

Бабуся, що стояла біля печі, полегшено видихнула. Тепер у їхній родині з’явилася ще одна нова, маленька людина.

Того ж вечора Надя, її мама та Олег поїхали до міста, додому.

Надя знову намагається звикнути до вже чужого чоловіка, Олег робить усе, щоб його родина якомога швидше була разом.

Іра з обрію зникла, обіцянки допомагати доньці не стримала. Прав на Стефанію непутящу матір позбавили.

Як ви вважаєте, чи зможуть Надійка та Олег збудувати справжню сім’ю після таких потрясінь, виховуючи Стефанію разом?