– Валеро, подивися, яка сукня гарна! – крутилася перед чоловіком Рита у новій сукні.

– Ти знову нову купила? – зітхнувши, спитав Валера. З грошима напружено, а вона знову вбрання собі купує!

– Ну, так! – радісно відповіла Рита, продовжуючи крутитися і кокетувати.

– А з їжі ти що купила? – спитав Валера.

– Йогурт, – відповіла щаслива Рита.

– І все? – здивувався Валера.

– А вечеряти чим будемо?

– Йогуртом! – відповіла Рита.

– Він корисний та поживний!

Валера закотив очі й важко зітхнув.

– Я чоловік і йогурт для мене не їжа, – намагаючись зберігати спокій, сказав він.

– Мені потрібна нормальна гаряча їжа з м’ясом. Ну чи з рибою.

– У мене грошей на твоє м’ясо не вистачило, – як ні в чому не бувало відповіла Рита.

– І потім, я дівчинка і не зобов’язана тягати сумки з їжею. Хочеш м’ясо – купи сам.

Рита продовжувала крутитись біля дзеркала, а Валера зібрався і пішов до мами, щоб повечеряти.

– Що, знову їжі в хаті ніякої немає? – спитала його мама, коли він уплітав тушковану картоплю з м’ясом.

– Угу, – з набитим ротом відповів Валера.

– Вона йогурт на вечерю купила і… нову сукню.

– Розпестив ти її, – похитала головою його мати.

– Дружина насамперед повинна дбати про чоловіка, а вже потім про своє вбрання. Гаразд, я сама з нею поговорю.

– Угу, – погодився Валера. Він був радий, що йому самому не доведеться розмовляти з Ритою на цю тему.

Наступного дня Інна Георгіївна прийшла до Рити, коли Валера був на роботі. Рита тим часом писала план проведення весілля. Вона навчалася в інституті та підробляла тамадою на весіллях.

Після успішного весілля у своєї подруги, у неї з’явилися замовлення від інших друзів та знайомих. До кожного весілля вона готувалася ретельно, намагалася продумати все до дрібниць і щоб весілля не були схожі одне на одне. Тому що гості часто були з однієї компанії.

– Доброго дня, Рито, – ласкаво привіталася Інна Георгіївна.

– Чим займаєшся, не завадила тобі?

Рита привіталася, запитала про її здоров’я та запевнивши, що вона їй не завадила, запропонувала випити чаю.

– Рито, – почала розмову Інна Георгіївна, – учора Валера приходив, він був дуже голодний. Сказав, що в будинку немає їжі. Ти нічого не готуєш?

– А, зрозуміло, – посміхнулася Рита.

– А він не сказав, чому у нас у будинку їжі немає?

– Сказав, – відповіла свекруха.

– Каже, що ти сукню нову купила, а на їжу грошей не лишилося.

– А він не сказав, які гроші у мене мали залишитися?

– Запитала у неї Рита.

– А то він уже третій місяць мені ні копійки не дає, живемо на гроші, які я з весіль отримую!

– А сукню нову я купила, бо не можу в тому самому вбранні кожне весілля вести.

– Як не дає? – здивувалася свекруха.

– А куди ж він свої гроші діває?

– Мені теж хотілося б це знати, – замислившись, відповіла Рита. Він завжди ухилявся від розмови, варто було їй заїкнутися про гроші.

– Це ти його розпестила, – сказала Інна Георгіївна.

– Чоловіка потрібно в їжакових рукавицях тримати. Ну гаразд, я з ним поговорю.

Увечері Валера знову прийшов вечеряти до мами. Інна Георгіївна одразу розпочала розмову.

– Я сьогодні розмовляла з Ритою. Ти чому їй грошей на продукти не даєш? І хто платить за квартиру?

– Ой, нажалілася вже, – скривив гримасу Валера.

– Їй тільки дай, а вона вбрання собі накупить. На вбрання гроші є, ось хай і на їжу знаходить.

– А за квартиру я не повинен платити, вона в моїй квартирі живе, ось хай свій внесок і робить.

Інна Георгіївна почервоніла від злості й почала звітувати сина:

– Ти чоловік, а сів на шию своїй дружині! Правильно вона робить, що йогуртом тебе годує! З таким підходом тебе кульбабами годувати треба, а не м’ясом!

– І квартира ця не твоя, а моя! А ти, дивлюся, добре влаштувався! Точно твій батя-козел!

З чоловіком, батьком Валери, Інна Георгіївна розлучилася, коли синові було п’ять років. Теж від нього ні грошей, ні допомоги, тільки тягарем був. А тепер ось Валера так поводиться.

Валера закліпав очима, він сподівався, що мама Риті мозок промиє, а вона прийняла її бік.

– Ну, і де твої гроші? – насідала на нього мати.

– На що ти їх витрачаєш?

– Я не витрачаю, – гордо відповів Валера.

– Я збираю. Машину хочу купити. Тільки я на тебе оформлю, гаразд. А то мало що, раптом з Риткою розлучимося, доведеться машину з нею ділити.

– Який же ти таки підленький, – гірко відповіла Інна Георгіївна.

– Весь у свого батька. Якщо ти й далі так думатимеш, то Рита і справді від тебе піде.

– А я нікого й не тримаю! – хмикнув Валера.

За два місяці Рита пішла від Валери. Утримувати чоловіка лише тому, що вона живе у його квартирі, якось не вкладалося у її голові. Це вже не шлюб, а комерційні стосунки.

– Іди, йди! – кричав їй услід Валера.

– Може знайдеш собі дурня, який твої йогурти жертиме! А я собі нормальну дружину знайду, яка вміє готувати!

Нормальну дружину він знайшов, та тільки її, так само, як і Риту, втримати не зміг. Потім, знову знайшов. І ще.

– Усі баби – халявниці! – скаржився Валера другові, який, як і він, був у вічному пошуку тієї самої.

Мабуть, тієї, яка буде його утримувати.

– Їм моя хата та мої бабки потрібні! А мені з них ніякої користі. Домашні справи вони й так повинні робити, це їхній обов’язок!

А Рита закінчила інститут, але за професією не стала працювати. Їй набагато цікавіше проводити весілля, ніж займатися економікою.

На одному з весіль вона познайомилася з цікавим, близьким за духом чоловіком. Тепер вони разом займаються організацією свят і готуються провести найважливіше в житті весілля. Своє!

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.