– Тільки обіцяй мені, що то буде хлопчик!

Новина про цікаве положення дружини дуже втішила Андрія.

– А то знаєш, роль батька дівчат мені ось уже де! – він виразно провів долонею по шиї й знову посміхнувся.

Настя, намагаючись приховати роздратування та тривогу, теж усміхнулася.

– Звичайно, любий, я не маю сумніву, що в нас буде саме хлопчик!

“Як я тобі це гарантувати можу?! – злісно подумала вона про себе. – Звідки я знаю, яка там від тебе хромосома причепилася!”

Термін був лише два місяці, і стать дитини Настя ще не знала. Вона й сама хотіла б, щоб у них був саме син. Хоча б тому, що розуміла – адже чоловік і піти від неї може, якщо буде дівчинка.

…У першому шлюбі в Андрія саме дівчатка й були – старша Юля, та молодша Світлана. З їхньою матір’ю Андрій розлучився після марних спроб зачати третю дитину.

Все сподівався, тепер уже фортуна буде до нього прихильна й Олена, його перша дружина, нарешті «подарує йому спадкоємця», як він висловлювався.

Проте все пішло не за його планом – в Олени після другої доньки, щось пішло не так, і ​​незабаром з’ясувалося, що надалі мати дітей їй буде дуже складно. Дізнавшись про це, Андрій був вкрай розчарований.

– Ну, здрастуйте, блін, це що ж я, сина від тебе не дочекаюся?!

До доньок він ставився прохолодно, рішуче не розуміючи, про що йому взагалі з цим дівочим царством спілкуватися.

Неохоче виконуючи мінімум батьківських обов’язків, Андрій в іншому не виявляв до Юлі та Свєти жодного інтересу.

Не ходив з ними гуляти, не грав, навіть подарунків не купував, передоручаючи цю справу Олені:

– Тобі краще знати, що їм треба, ти їм усілякі ляльки-бантики й вибирай!

Андрій у принципі був людиною черствою та цинічною, не здатною до прояву щирих теплих почуттів, яких ні до кого особливо і не відчував.

І його ідея фікс щодо сина була, загалом, елементарною забаганкою, яка йому, проте, дуже вже вп’ялася в голову. Ну просто тому, що «у справжнього мужика мають бути сини, а не якісь доньки!».

Маленькі Юля та Світлана важко переживали байдужість батька. А Олена, коли зрозуміла, що помилилася в ньому, бо він виявився холодною та байдужою людиною, вказала йому на двері:

– Без тебе нам буде краще, ніж із тобою!

– Та дуже ви мені потрібні! – хмикнув він. – Я й сам на розлучення подавати збирався, знайду ще ту, що мені сина подарує.

…Потім Андрій зустрів Настю – таку ж черству, холодну та безпринципну особу, як і він сам. Знайшла каструля свою кришку, як кажуть.

Вирішили вони, що з них вийде чудова пара, і навіть відчували якусь подобу почуттів один до одного. І, недовго думаючи, одружилися.

І ось Настя повідомляє йому, що при надії.

Наприкінці першого триместру вона нарешті пішла робити УЗД-скринінг. Лікар констатував:

– Двійня у вас! Хлопчик і дівчинка.

Розгублена Настя навіть не знала, як і реагувати.

Повідомивши чоловіка про результат УЗД, вона почула у відповідь:

– Ну Настя, ну, чорт забирай! За сина, звичайно, дякую, але чергова донька!.. Не про це я мріяв, звичайно!

Настя нічого не відповіла, лише похмуро мовчала.

Коли з’явилися двійнята, Сергій та Лєра, батьки, як змовившись, стали приділяти першочергову увагу синові.

Та їм і змовлятися про це не треба було – з Андрієм все зрозуміло, він дочок за людей особливо не вважає, а Настя, у якої розвинулася якась хвороблива нездорова прихильність до чоловіка, намагалася йому догодити.

«Він не любить доньку, а радий тільки синові? Відмінно, я теж не любитиму її, а з Сергієм носитимуся як з писаною торбою».

Навіть ім’я «Лєра» дівчинці дісталося лише тому, що Андрій, ще не знаючи, що буде двійня, вирішив назвати сина Валерою. А тут ось воно… дівчинка «на доважку» до хлопчика!

Синові в результаті було вирішено дати інше ім’я, а доньку батьки з принципу вирішили назвати заздалегідь обраним ім’ям, тільки в жіночій формі, тобто Валерія.

Вони й самі до ладу не знали, навіщо їм це треба, але потім, у міру дорослішання Лєри, постійно глузливо називали її «Валерон».

Різниця була навіть у подарунках на їхній спільний день народження: Сергію – шикарні іграшки, дорогий одяг, свій окремий комп’ютер, Лєрі – всяка дрібна нісенітниця, на кшталт дешевих брелоків на ключі та чохлів для телефону.

І так само в іншому. Отримав Сергія двійку – вчителі погані, спеціально шкодять дитині. У Лєри одинадцять – а чому не дванадцять, треба було намагатися краще!

Брата повністю звільнили від домашніх справ, а Лєра нехай освоює всі хитрощі та тонкощі господарства.

І не дай Боже мати побачить після прибирання хоч одну порошинку, скандал буде на всю Іванівську.

– Якщо тобі не подобається, як я прибираюся, то попроси Сергія, у нього, напевно, краще вийде, він же в тебе золотце! – хитро відповідала їй у такі моменти Лєра.

– Поговори мені ще, нахабниця! Сергій – хлопчик, не чоловіче це діло ганчіркою махати!

Лєра, всупереч суворому відстороненому відношенню батьків, росла сміливою та впевненою у собі дівчинкою.

Якось вона, коли Настя та Андрій у черговий раз, посміюючись, назвали її «Валерон», розлютилася і накричала на них:

– Який я вам дідько, Валерон?! Дістали вже з цим вашим тупим приколом! Якщо не припините, то ви у мене за таким же принципом будете Анастасій та Андріана! Так і вас називатиму!

Навіть Сергійко, який недолюблював сестру, оцінив її гумор і пирснув зі сміху, через що батьки ще більше розсердилися на Лєру:

– Ти як із нами розмовляєш? Зовсім нахабна стала. Ось візьмемо і виженемо тебе з дому! Живи сама, якщо така розумна!

– Виганяйте, – несподівано спокійно сказала Лєра.

– Цим ви мене не налякаєте!

Їм із братом на той момент було по шістнадцять років, і вони обидва міркували, куди піти вчитися після школи. А Лєра, окрім цього, – куди втекти з батьківського помешкання.

Колись, ще давно, вона познайомилася на сімейних посиденьках із тіткою Адою, далекою родичкою її батька.

У Ади, крім Андрія, іншої рідні не було – вона була єдиною дитиною в сім’ї, незаміжня і бездітна, а батьки її давно покинули цей світ. Ада, відразу оцінивши нездорову атмосферу в сім’ї Андрія, тихенько прошепотіла Лєрі:

– Ти, коли що, приходь до мене в гості, коли забажаєш. Я одна живу, на пенсію вийшла нещодавно, от і нудно часом стає вдома без спілкування.

– А тобі я завжди буду рада, ти мені одразу сподобалася, та й бачу я, як тобі у рідній родині несолодко доводиться…

І Лєра стала частим гостем у квартирі тітки Ади, де почувала себе по-справжньому вдома.

А після того скандалу просто взяла, та пішла жити до тітки. Ада вже давно казала Лєрі, що буде тільки щаслива, якщо та переїде до неї назовсім.

Батьки, дізнавшись про рішення дочки переїхати до Ади, лише знизали плечима:

– Скатертиною дорога! Ніхто тут за тобою не сумуватиме!

Уїдливим словам батьків вторив і Сергій, який виріс пихатим і норовливим юнаком. Дуже гордий тим, що батьки його люблять, а сестру ні, він, поблажливо посміхаючись, брякнув їй на прощання:

– Так-так, без тебе чудово проживемо!

Лєра успішно склала всі вступні іспити й вступила на бюджет до одного з найкращих університетів їхнього міста.

А Сергія, який провалив іспити, батьки відправили вчитися платно до Львова – оплату навчання, природно, взяли на себе.

Коли їм із Сергієм виповнилося вісімнадцять, у батьків вистачило нахабства попросити Лєру відмовитися від її частки у квартирі на користь брата.

Лєра, розуміючи, що, можливо, робить зараз необачно, – хоча хто знає? – Погодилася. Нехай краще відстануть від неї зараз, ніж діставатимуть нескінченними докорами потім.

Лєра жила з улюбленою тіткою Адою, встигаючи й вчитися, і підробляти, і допомагати тітці по господарству.

А коли здоров’я Ади почало сильно здавати, не тільки взяла всі домашні справи на себе, а й забезпечила їй належний догляд.

Про батьків вона з деяких пір навіть і не згадувала, як і вони про неї – Лєра вже й інститут встигла закінчити, а вони їй востаннє дзвонили три роки тому. Тоді вони сказали їй:

– Ми до Сергія у Львів переїжджаємо, він там облаштувався вже! До речі, в гості до нього навіть не думай напрошуватись, у нього місця у квартирі для тебе не знайдеться.

Про те, що ця квартира зовсім не Сергія, а його дівчини, з якою він збирається одружитися, батьки скромно промовчали.

Тим більше що квартира була дуже невибаглива – лише маленька двокімнатна на околиці міста. Нехай, мовляв, Лєрка думає, що він сам заробив та купив львівське житло.

Але Лєрі було взагалі не до брата, своїх турбот вистачало. Навчання вона закінчила з червоним дипломом і швидко знайшла гарну роботу за фахом.

Якось, прийшовши після роботи додому, вона не застала там тітку. А за годину їй зателефонували з лікарні:

– Валеріє Андріївно, нам дуже шкода, але…

Лєрі важко далася ця втрата. Адже Ада була єдиною по-справжньому близькою їй людиною, попри далекий родинний зв’язок…

За тиждень відбулася зустріч із нотаріусом.

– Ви – єдина спадкоємиця Ади Вікторівни, – сказав він їй на оголошенні заповіту. – Все своє майно – квартиру, а також накопичення на банківському рахунку та дачну ділянку з будинком, вона заповідала вам…

…Минуло три роки з того часу, як Лєра жила в тепер уже своїй квартирі, зберігаючи найсвітлішу пам’ять про улюблену тітку.

Квартира Ади була затишна та простора – двокімнатна «сталінка» з гарним ремонтом та великою кухнею.

Якось, повертаючись з роботи, Лєра вже підійшла до дверей і дістала ключі, коли почула голос, який не чула вже шість років і краще б ще сто років не чула:

– Лєрочко, вітаю, доню…

Тим більше дивно було почути від неї це «Лєрочко»… Ніколи вона її так не називала.

– Господи, як ти тут опинилась?!

– Лєра навіть не стала вдавати, що рада бачити матір, лише здивовано дивилася на несподівану гостю.

– Не потрібна я більше Сергію, і мені нема куди йти…

Настя виглядала сумною та втомленою. Але Лєра не поспішала виявляти до неї співчуття і сухо запитала:

– Що означає «нікуди йти»?

– У Сергія з дружиною там нещасливо все…

Настя мала на увазі ту саму дівчину, з якою Сергій збирався одружитися.

– Ну, це… Одружилися вони, а дівчина Оля, якась маргіналка виявилася, Сергій під її поганий вплив і потрапив… А справила спочатку цілком нормальне враження.

– У підсумку, Сергій до пуття і не вчився, на третьому курсі зовсім у рознос пішов, одні бенкети-гулянки у нього на думці були. Разом з Олькою вони цілими днями й бенкетували…

Настя перевела дух і сумно продовжила:

– В якусь каламутну історію вони влипли й наробили величезних боргів. Оля квартиру свою продала, щоб розквитатися, то навіть цього не вистачило.

– Довелося нам із батьком нашу тутешню квартиру теж продати, інакше не те що Ольці, Сергію теж непереливки б були…

Тепер вони по кутках блукають, то в одних своїх товаришів по пляшці живуть, то в інших. Не працюють обидва, абияк кінці з кінцями зводять.

Лєра насилу вірила своїм вухам. Її гордовитий, пихатий, випещений і лощений брат, впевнений, що підкорить не лише столицю, а й взагалі весь світ, скотився на таке дно?

А ще згадала, як колись відмовилася від своєї частки в батьківській квартирі… Адже, якби вона цього не зробила, вони б не змогли без її згоди продати цю квартиру. Ну ось… самі себе і покарали, виходить.

– Ми з батьком йому, звісно, ​​стали не потрібні, – сумно зітхнула Настя. – А куди мені тепер іти, дочко? Квартира тутешня продана, а у Львові нам просто стало ніде жити…

– На оренду грошей не вистачає. Прихисти, га? Я знаю, у тебе квартира простора, місця на двох точно вистачить.

– А чому ти одна з’явилася до мене, без батька?

– Пішов Андрій від мене… Його Юлька нещодавно забрала до себе, дочка його старша. Пожаліла батька.

– У неї з чоловіком будинок великий, є куди бідного родича притулити… Пожалій і ти мене! Все ж таки не чужі ми…

Настя запобігливо подивилася на дочку.

– Леро, ти ж у мене, вважай, одна залишилася!

– Залишилась? – гірко посміхнулася Лєра. – А я в тебе була взагалі? Я ж завжди була для тебе порожнім місцем, кимось, на кшталт, непроханого гостя у твоєму житті!

– Ну Лєро, доню, вибач мені дурній та грішній, винна я перед тобою…

Настя сіла просто на сходи й заплакала.

Жалюгідний вигляд матері, що скорчилася на сходах, викликав у Лєри суперечливі почуття – з одного боку – звичайну людську жалість, а з іншого – зневагу і байдужість.

– Ні, – похмуро сказала вона, прибираючи ключі назад у сумку, і побігла вниз сходами. – Зі мною в одній квартирі ти не житимеш. Ходімо, я відвезу тебе до іншого місця…

– Значить, так, – показуючи матері свій добротний дачний будинок, який колись належав тітці Аді, інструктувала її Лєра, – перекантуєшся поки що тут.

– Ось кухня, ось санвузол, а спатимеш у великій кімнаті на дивані. І не здумай тут нічого чіпати понад дозволене, а ще до тебе щодня ходитимуть мої тутешні сусіди. Перевірятимуть, чи не накоїла ти тут чогось! І тільки спробуй не відчиняти їм двері!

– Добре-добре, Лєрочко, але що означає «поки що»? – сумно спитала Настя.

– Це означає, що не пізніше ніж за тиждень я знайду тобі орендовану квартиру й оплачу перший місяць оренди.

– А далі – сама. Ти ще працездатна, тобі всього п’ятдесят один, зможеш ще знайти роботу. У Львові ким працювала?

– На овочевому складі, сортувальником…

– От і чудово, у нашому місті теж такої роботи вистачає. Оренду маленької однокімнатної потягнеш.

Настя раптом кинулася Лєрі на шию:

– Пробач мені, дочко, ну пробач! Гріх на мені! А може, пустиш таки до себе пожити? Ми ж рідні люди!

“Бог простить”, – подумала Лєра і вголос сказала:

– Ні, не пущу! Я і так зараз роблю для тебе все, що можу! Крапка! – вона з досадою скинула руки матері зі своєї шиї й розвернулася до виходу.

Лєра поверталася додому і, прислухавшись до себе, з подивом виявила, що на серці її спокійно. Ніщо не вивело її з рівноваги.

І вона, якщо чесно, навіть не знала, чи добре це, чи погано – нічого не відчувати до своєї матері! Але, що вона знала точно – це те, що її совість спокійна!

А як би ви вчинили в цій ситуації? Схвалюєте вчинок доньки, чи засуджуєте? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.