Маргарита з Вадимом увійшли до квартири й остовпіли. У коридорі, прямо на підлозі, валялися шуба, чоботи та дорожня сумка. Вони перезирнулися один з одним.

Поки вони були на роботі, хтось проник у їхню квартиру. Вадим пройшов до кімнати й побачив, що на дивані спить Світлана, його колишня дружина.

Ось її він зовсім не очікував побачити. І не те, що у своїй квартирі, а взагалі у цьому житті.

П’ять років тому вона пішла від нього до Діми, свого першого кохання, подала на розлучення, забрала дочку і поїхала з ним в Італію.

Діма був біологічним батьком дочки, але покинув Світлану, коли вона була в положенні. Світлана, боячись ганьби та гніву батьків, запропонувала Вадиму з нею одружитися.

Вадим не чинив опір, бо вони навчалися на одному курсі й Світлана йому завжди подобалася. Про те, що Світлана в положенні він дізнався після весілля.

Але вона так щиро плакала і каялася, що він відчув себе героєм-рятівником і завжди ставився до дочки, як до рідної.

Оскільки Світлана була з іншого міста, вона попросила Вадима зареєструвати її в його квартирі. Як вона пояснила “щоб не було проблем із поліклінікою”.

Вадим і зареєстрував, адже він кохав її. Прожили вони разом майже чотири роки. Вадим жодного разу не дорікнув Світлані її минулим, намагався забезпечити її та доньку.

А коли Світлана одного разу заявила, що йде від нього, для нього це було, як грім серед ясного неба. Він досі пам’ятає її слова, коли вона, як лисиця, умовляла зрозуміти її, пробачити та відпустити:

– Вадиме, ти хороша людина, але я слабка жінка. Ось не бачила я Діму і ніби не потрібен він мені був, а як побачила, як поговорила з ним, так зрозуміла, що люблю я його, не можу без нього.

– Та й батько він рідненький нашій Олі. До того ж Діма їде в Італію, а там рівень життя кращий, ніж тут. Миленький мій, ну ти ж не будеш щастя Оленки перешкоджати, адже в Італії їй добре буде.

Скільки сил коштувало Вадиму, щоб стриматись, зрозуміти та відпустити. Для нього тоді весь світ звалився: він втратив кохану жінку, та кохану доньку.

Після їхнього від’їзду Вадим не міг повертатися додому. У порожню квартиру, де не чути дитячого сміху та щебетання дружини. Він навіть жити тоді не хотів. Він чекав на них.

Вадим сподівався, що Діма знову покине Світлану і вона з Олею повернеться. А він знову їх прийме. І навіть згадувати не буде те, що вона його покинула, зрадила.

Але час йшов, Світлана з Олечкою не поверталися і рани в душі стали потихеньку затягуватися. А потім він познайомився з Маргаритою.

Спочатку просто спілкувалися, потім потоваришували й рік тому вона стала його дружиною. Маргариту він кохав.

З нею він забув про минуле кохання, про минулу образу і був щасливий по-справжньому. Тому, побачивши Світлану, у душі в нього нічого не тьохнуло. Було лише здивування.

– Світлано, ти що тут робиш? – Запитав Вадим, нависаючи над нею.

Світлана розплющила очі й посміхнулася. Але побачивши поряд із Вадимом іншу жінку, вона припинила посміхатися і сіла на дивані.

Світлана вже зрозуміла, що у квартирі живе інша жінка, але вона настільки була впевнена в тому, що Вадим, як і раніше, любить тільки її, що поводилася, як його дружина.

– У мене ключі є від квартири. І взагалі я тут зареєстрована. Чи ти забув?

– Загалом, ти колишня дружина, – спокійно відповів їй Вадим. – І я все дуже добре пам’ятаю. Тому ще раз питаю: ти що тут робиш?

– Я до себе додому повернулася, – дивлячись йому в очі нахабно відповіла Світлана і закинула ногу на ногу.

– Це не твій дім, – трохи підвищивши голос, заперечив Вадим. Він дивився на Світлану, таку розкішну, зухвалу і… чужу жінку. – Ми в розлученні й ми – чужі люди. У мене є дружина, яку я кохаю. Тобі тут не місце.

– Ну Вадим, ну ми ж не чужі!

– Знову завела свою лисячу пісню Світлана, зовсім не звертаючи уваги на те, що поряд з Вадимом стоїть його дружина.

– Ну, я ж до тебе повернулася. Ну, я ж знаю, ти мене кохаєш.

Якби вона ось так прийшла років зо три тому, він був би щасливий і пробачив би їй все. Але тепер у нього є Маргарита і він її дуже любить.

Вадим міцно взяв Маргариту за руку. Він боявся, що вона розлютиться і піде. Так, він дуже боявся її втратити. І знав, що якщо зараз він не виставить із дому Світлану, то піде Маргарита.

– Помиляєшся, я не кохаю тебе, карбуючи кожне слово сказав Вадим. – Я зневажаю тебе… як і всіх зрадників! Залиш ключі й покинь мою квартиру!

– А я зараз в поліцію зателефоную і скажу, що в мою квартиру чужа жінка проникла, – з ангельською усмішкою сказала Світлана.

– Тут ти чужа жінка, а вона – моя дружина, – і не стримуючи свій гнів, крикнув: – Пішла геть звідси!

Світлана розгублено закліпала очима. Вадим, який завжди був з нею ніжний і м’який, навіть у той момент, коли вона говорила про розлучення, кричав і дивився на неї з ненавистю.

Таким злим вона його ніколи не бачила. “Ні, такий він мені не потрібен” – подумала Світлана і почала відступати з квартири. Запасний аеродром втратив статус “запасного”.

Як Світлана пішла, Вадим міцно притис до себе Маргариту. Тільки вона йому потрібна. І малюк, який з’явиться за пів року.

Вадим виписував із квартири Світлану через суд. Вона до останнього чинила опір і знаходила купу аргументів, але її з дочкою все одно виписали.

І Вадиму було зовсім не цікаво, чому вона зараз не в Італії. За що боролася, недолуга…

А ви що думаєте з цього приводу?

Пишіть коментарі, ставте вподобайки.