Валентина вважала себе зразковою свекрухою. Вона ніколи не втручалася у справи молодих, просто цікавилася. А що тут поганого? Рідна ж родина!

Коли син Олександр одружився з Аліною, жінка щиро раділа. Нарешті в домі з’явиться помічниця, з якою можна буде поговорити по душах.

Перші тижні після весілля Валентина делікатно з’ясовувала найнеобхідніше. Наприклад, скільки грошей подарували гості. Це ж важливо знати! Раптом хтось поскупився, а вона потім на їхнє торжество стільки ж дасть.

— Алінко, а дядько Володимир скільки подарував вам? — запитувала вона, коли невістка мила посуд.

— Не пам’ятаю точно, — відповідала та, не піднімаючи очей від тарілок.

— Як не пам’ятаєш? Гроші ж рахували! А тітка Галина? А сусіди?

Аліна знизувала плечима. Валентина дивувалася. Яка дивна дівчинка! В її час невістки з радістю ділилися такими подробицями. Може, вона соромиться? Треба бути наполегливішою.

Наступного дня жінка приготувала пиріг. І за спільним чаюванням вирішила заодно поцікавилася планами на весільні гроші.

— А куди витратите? На меблі? На відпустку? — допитувалася вона.

— Поки не вирішили, — коротко відповіла Аліна.

— Як не вирішили? Гроші ж лежать без діла! Я б на вашому місці холодильник купила. Наш вже старий зовсім.

Невістка і син промовчали, тільки перезирнулися. Валентина відчула легке роздратування. Ну що за мовчуни такі!

Через тиждень Валентина вирішила підійти з іншого боку. Коли нікого вдома, крім невістки, не було, вона заговорила про дітей.

— Алінко, а коли плануєте малюка? Олександру вже тридцять, пора б!

— Ми ще не готові, — відповіла невістка з незадоволеним виглядом.

— Не готові? А коли будете готові? Роки йдуть! Я в ваші роки вже двох мала.

— Часи інші тепер.

— Які інші? Діти — це щастя! А ви все відкладаєте. Може, проблеми якісь? До лікаря сходити треба? Хочеш, я тебе до свого лікаря запишу на прийом?

Аліна почервоніла і швидко вийшла з кухні. Валентина провела її здивованим поглядом. Що за секрети такі? Родина ж спільна!

Наступного дня вона вирішила поговорити з Олександром, спеціально зателефонувала йому на роботу, щоб поруч не виявилося невістки.

— Синку, а що Аліна така потаємна? Нічого мені не розповідає. Я ж не чужа вам!

— Мамо, вона просто не звикла до тебе ще.

— Не звикла? А коли звикне? Ми ж рідні люди! Я хочу знати, як ви живете, що плануєте.

— Мамо, не чіпляйся до неї, будь ласка.

Валентина образилася на слова сина. Ось так вдячність! Вона ж від чистого серця цікавиться, а її відштовхують. Жінка вирішила діяти через сватів. Може, вони знають більше.

Валентина зателефонувала мамі Аліни. Жінки привіталися, і свекруха одразу перейшла до діла.

— Людмило, а як наші молоді? Чи дружно живуть? Дітей планують? Аліна мені нічого не розповідає.

— Начебто нормально, — обережно відповіла сваха.

— Про дітей не знаю, ми про це не говоримо.

— Як не говорите? Ви ж мати! А гроші весільні, куди витрачати збираються і скільки їх там взагалі?

Людмила відповіла, що про гроші взагалі нічого не знає. Валентина зрозуміла, що і тут вона нічого не дізнається. Якась дивна родина! Всі мовчать!

Вдома вона поділилася з чоловіком своїми переживаннями.

— Миколо, а що це за мода така — нічого не розповідати, все приховувати? Я в молодості свекрусі все доповідала!

— Може, і не треба було, — буркнув чоловік з-за газети.

— Як не треба? Родина повинна бути дружною! А вони як чужі.

Валентина Петрівна вирішила проявити більше наполегливості. Наступного дня під час приготування вечері вона засипала невістку запитаннями. Та відповідала односкладово, явно намагаючись швидше закінчити розмову.

— А подруга твоя Світлана заміж вийшла? — запитала свекруха.

— Так.

— А весілля було?

— Було.

— А чому вас не запросили?

— Не знаю.

Валентина відчувала, що її терпіння закінчується. Останньою краплею стала розмова про ремонт. Жінка ще напередодні побачила, що син приніс додому шпалери, виявилося, що молоді збираються переклеїти спальню.

— Аліно, а чому ти мені не сказала про ремонт? Я б допомогла вибрати шпалери!

— Ми самі впораємося, — відповіла невістка.

— Як самі? У мене досвід великий! Я знаю, де дешевше, де якісніше.

— Дякую, не треба.

— Чому не треба? Я ж хочу допомогти! Чи ти вважаєш, що я нічого не розумію?

Аліна зітхнула і подивилася на свекруху втомленими очима.

— Валентина Петрівна, я втомилася відповідати на ваші запитання. Ми дорослі люди, самі розберемося.

— Я ж цікавлюся з найкращих спонукань!

— Ви цікавитеся всім підряд. Скільки грошей подарували, куди витрачаємо, коли дітей плануємо, з ким дружимо. Це наше особисте життя.

Валентина отетеріла. Такої нахабності вона не очікувала!

— Особисте життя? У родині не може бути секретів!

— Може, — твердо сказала Аліна.

— І буде. Більше я нічого розповідати не буду.

Свекруха відчула, як усередині все закипає. Ось так вдячність!

Вона ж від душі цікавилася, а її поставили на місце як абсолютно сторонню людину!

Валентина вискочила з кухні і тут же зателефонувала синові.

— Олександре! Твоя дружина мене образила! Сказала, що нічого розповідати не буде! Ось таке у неї виховання! Я тепер чужа у власній родині і в своєму домі!

Син спробував заспокоїти матір, але жінка була непохитною. Валентина Петрівна вже не могла заспокоїтися. Увечері вона зателефонувала сестрі Тетяні, щоб поділитися своїм горем.

— Тетяно, уявляєш, що діється! Я цікавлюся життям молодих, хочу допомогти, а мене виставляють чужою людиною!

— Ну, Валю, буває, — втомлено відповіла Тетяна, — у мене теж з невісткою не все гладко, але я не лізу до них з порадами – нехай живуть, як хочуть.

— Та як же не лізти, якщо вони самі нічого не розуміють! Гроші весільні куди витратили, досі не знаю!

— А тобі це навіщо?

— Як навіщо? Я ж мати! Я повинна все знати! Підказати, порадити.

— Валю, може, досить? Нехай самі вирішують, — зітхнула Тетяна, але Валентина вже не слухала.

Наступного дня жінка прийшла до доньки Марини.

— Маринко, ти уявляєш, яка в Олександра дружина? Я просто так, по-доброму, цікавлюся, а вона мене «відфутболила»!

— Мамо, ну буває, — Марина знизувала плечима, — Аліна хороша, просто не любить, коли в її справи лізуть.

— В її справи? Це наші спільні справи!

— Мамо, у всіх свої межі, — спробувала пояснити дочка, але Валентина була непохитною.

Увечері чоловік Микола, втомившись від постійних скарг, попросив дружину заспокоїтися.

— Валю, ну скільки можна? Живуть собі, і нехай живуть.

— А ти, як завжди, на їхньому боці! — образилася жінка.

— Я ж хочу тільки добра!

— Та не треба їм твого добра, якщо не просять, — буркнув Микола і пішов дивитися телевізор.

Наступного дня Валентина вирішила помиритися з невісткою. Вона навіть купила торт, щоб пом’якшити обстановку.

— Аліно, я тут торт принесла, — сказала вона, заходячи в квартиру.

— Добре, — сухо відповіла невістка.

— А що у тебе нового? Як справи на роботі?

— Все нормально, — Аліна відповідала неохоче.

— А Олександр де?

— На роботі.

— А коли повернеться?

— Не знаю.

— Як не знаєш? Ти ж дружина!

— Валентина Петрівна, будь ласка, давайте не будемо продовжувати цей допит, — Аліна подивилася на свекруху прямим поглядом.

— Та що за нахабство таке! Я ж мати! Я маю право знати!

— Маєте право знати тільки те, що ми самі хочемо вам розповісти, — твердо сказала невістка.

Жінка відчула, як у грудях піднімається хвиля злості.

— Ну і живіть, як хочете!

Вона грюкнула дверима і вийшла на вулицю. Серце билося часто, у вухах стояв дзвін. Валентина не могла викинути з голови цю розмову. Вона йшла вулицею, згадуючи кожну фразу, кожну інтонацію невістки. Все здавалося несправедливим: вона дбала, цікавилася, а її відштовхують.

На лавці біля будинку сиділа її подруга Ніна.

— Валю, що сталося? — запитала та, побачивши засмучене обличчя сусідки.

— Та ось, з невісткою знову конфлікт, — зітхнула Валентина.

— Знову ти їй свої запитання задавала?

— Ну так, а що тут такого?

— Валю, ну скільки можна? У них своя родина, нехай живуть своїм життям, — Ніна похитала головою.

— Я ж мати!

— І мати, і свекруха, але не треба лізти в їхні справи.

Валентина тепер образилася і на подругу.

— Всі проти мене!

— Ніхто не проти, просто у всіх своє життя, — Ніна погладила її по руці.

Але жінка не заспокоїлася. Вона повернулася додому, сіла на диван і знову зателефонувала дочці.

— Маринко, уявляєш!

— Мамо, ну досить вже! — зітхнула Марина.

— Всі навколо винні, а ти — ні?

— Я ж нічого поганого не роблю!

— Мамо, просто перестань лізти в їхнє життя, — попросила дочка.

Валентина Петрівна поклала слухавку, відчувши себе самотньою та незрозумілою. Увечері чоловік прийшов з роботи, побачив її сумне обличчя і запитав:

— Знову через невістку?

— Всі проти мене!

— Валю, ну скільки можна?

— Я ж нічого!

— Та нічого, нічого, а у всіх через тебе голова болить!

Валентина розплакалася. Чоловік обійняв її і нічого більше не сказав. Жінка зрозуміла, що нічого не зміниться. Вона залишилася одна зі своєю образою та нерозумінням. Друзі та рідні не підтримували її, чоловік намагався не лізти, а молоді жили своїм життям.

Жінка все ніяк не могла зрозуміти, що ж вона зробила не так? Адже вона хотіла тільки добра. Але ніхто не хотів її добра. І з цим нічого не вдієш.

***

Ця історія є наочним прикладом того, як надмірна цікавість та бажання контролювати можуть зруйнувати стосунки навіть з найближчими людьми. Хоча Валентина вважала свої дії проявом турботи, для невістки вони були втручанням у особистий простір.

Чи доводилося вам стикатися з подібною “гіперопікою” з боку старших родичів?

Як ви вважаєте, де проходить межа між турботою і втручанням у чуже життя?