– Ну, Аліно! Посидь ще з нами, давайте ще по тістечку замовимо. Коли таке щастя випаде – технічне обслуговування у робочий час?

– Я взагалі дивуюсь, що шеф нас, вважай, на пів дня відпустив і не сказав, що ми цей час маємо відпрацювати.

– Куди ти так поспішаєш? – Запитала Аліну подруга.

– Як переїхала два місяці тому до свого Ігорка, так нас зовсім закинула. А ти ще заміж за нього не вийшла!

– Віко, тепер все змінилося. У мене з’явились нові обов’язки. Раніше я після роботи або одразу додому йшла, або з вами гуляла.

– А тепер мені треба в крамницю забігти, продукти купити, до приходу Ігоря вечерю приготувати. А у вихідні – прибрати, випрати, попрасувати. Тут уже не до посиденьок у кафе, – відповіла Аліна.

– По-моєму, ти не маєш рації, – сказала Поліна.

– Ти не дружина, щоб повністю брати на себе весь побут. А що тоді Ігор робитиме?

– Ми так домовилися: він сплачує іпотеку – у нього дуже великий внесок – і повністю комунальні послуги.

– Я купую продукти та іншу дрібницю, готую та роблю звичайні домашні справи. А якщо якісь великі покупки, то скидатимемося, – пояснила Аліна.

– І ти вважаєш, що це справедливо? – Здивувалася Віка.

– Звичайно.

– Аліна, послухай: Ігор платить іпотеку за свою квартиру! Ти до неї жодного стосунку не маєш! Якщо ви розлучитеся, наприклад, через рік, то його гроші нікуди не подінуться, а твої, які ти за цей час на нього витратиш, уже не повернуться.

– Він добре влаштувався – живе твоїм коштом! – Спробувала пояснити подрузі Віка.

– Мало того, що ти продукти й всі господарські товари купуєш, так ти ще йому повний «ол інклюзив» влаштувала – ореш, як бджілка.

– А він тільки їсть і лежить на дивані. Ігор хоч подарунки тобі якісь дарує? – поцікавилася Поліна.

– Ну які подарунки? У нього гроші залишаються лише на комплексний обід у їхній їдальні. Він учора навіть попросив мене купити йому нові шкарпетки, бо в нього не було грошей, – відповіла Аліна.

– А заміж він тебе коли покличе? Він хоч щось про це говорив? – Запитала Поліна.

– Безпосередньо – ні, але кілька разів сказав, що коли ми одружимося, то купимо трикімнатну квартиру і в одній кімнаті зробимо дитячу, – відповіла Аліна.

– І коли це буде? Ігор про це не казав? Ти не питала?

– Ні, мені якось незручно, ще подумає, що я нав’язуюсь.

– Аліна – ти просто диво в пір’ї! Таких зараз пошукати треба! Купувати йому шкарпетки – тобі зручно, а поставити важливе питання – ні!

– Гаразд, дівчата, мені треба бігти!

– Аліна підвелася з-за столика і, помахавши подружкам, вийшла з кафе.

Вона поспішала додому, щоб до приходу Ігоря з роботи встигнути зробити прибирання та приготувати вечерю – лазанью з морепродуктами у вершковому соусі. Вона знала, що це його улюблена страва, і вирішила зробити сюрприз.

Але сюрприз чекав на неї. Ігор був удома. І не один!

Аліна стояла в передпокої та слухала розмову, що долинала зі спальні.

– А твоя дівчина не може прийти зненацька? – Запитав жіночий голос.

– Ні, вона працює до шостої, потім ще в крамницю потягнеться, тож раніше сьомої не з’явиться, – відповів Ігор.

– І де ти таку недолугу знайшов? Мало того, що утримує тебе повністю, то ще й обслуговує! – сказала жінка.

– А вона вважає, що у мене вся зарплата на іпотеку йде.

– Вона не знає, що ти цю квартиру у спадок отримав і що жодної іпотеки немає? – здивувалася жінка.

– А навіщо їй зайве знати?

– Запитав Ігор.

– Ти, напевно, обіцяв, що одружишся з нею, ось вона і намагається щосили.

– Я б з тобою одружився, – мрійливо простягнув Ігор.

– Але ти одружена. А Алінці я, звичайно, кілька разів на весілля натякнув, але так, загалом.

– Мені ж треба зберегти все, як є, ще рік чи півтора. На той час я вже на машину накопичу. І тоді можна буде помахати їй ручкою.

– Але ж у тебе є машина!

– Не називай машиною це відро на колесах. Я собі таку придивився… Мільйон у мене вже є, треба ще пів. Тож нехай Алінка працює.

– Ну ти й гад, Ігорю! – захоплено заявила жінка.

– Та гаразд! Хто б казав! Твій гаманець на ніжках теж, напевно, думає, що ти за нього заміж з великого кохання вийшла.

Слухати далі Аліна не могла. Вона вийшла з квартири й тихо зачинила двері.

Спустившись у двір, дівчина дійшла до дитячого майданчика та сіла на лаву. Вона здогадувалася, хто був з Ігорем у спальні, але таки хотіла переконатися. Та й подумати також треба було.

Хвилин через сорок із під’їзду випурхнула Валерія – Аліна з нею познайомилася на корпоративі, але після цього не спілкувалася – так, віталися під час зустрічі. Лєра сіла у маленьку червону машинку та поїхала.

До цього часу Аліна вже вирішила, що ніяких розбирань не влаштовуватиме, а просто піде – зникне з квартири Ігоря.

Вона встала і пішла додому – в ту квартиру, де вона жила з матір’ю до того, як переїхала до Ігоря.

Але й там на неї не дуже чекали.

Розумієш, Аліно, ти вже доросла і можеш жити самостійно. А мені, може, лишилося лише років десять жіночого щастя. Коли ти переїхала до Ігоря, я запросила Аліка пожити у мене. І він погодився.

Алік працював інструктором у тому фітнес-центрі, куди Ірина – мати Аліни – почала ходити пів року тому.

– Мамо, я не збираюся вам заважати. Квартира трикімнатна, місця достатньо, – відповіла дочка.

– Ти що – нічого не розумієш? Мало того, що на роботі його оточують молоді дівчата, то ще й тут ти будеш постійно в нього перед очима!

– Я тебе дуже прошу, повернися до Ігоря. Ну, зрадив. Буває. І ще неодноразово зрадить – і не лише Ігор, будь-який інший чоловік також.

– Ти думаєш, твій батько мені не зраджував? Зрештою, можна вдати, що нічого не бачила і нічого не знаєш!

– Ну, ні, мамо! Я себе поки що поважаю! Жити з тобою, якщо ти цього не хочеш, я не буду. Орендую собі щось на якийсь час.

– Але квартиру тоді продаватимемо, бо половина моя, і я не хочу, щоб нею користувався твій черговий Алік! – Сказала дочка.

– Продавати таку гарну квартиру? – обурилася мама.

– Ось тому, що вона така гарна, і знаходиться в самому центрі, ми зможемо виручити за неї чималу суму, – сказала Аліна. – А потім кожна купить собі те, що захоче.

– Але це буде лише однокімнатна! – Вигукнула мама.

– Це теж непогано!

Два тижні Аліна жила у Віки. Потім винайняла собі однокімнатну квартиру.

Ігор так і не зрозумів, чому Аліна зненацька з’їхала від нього. Вона йому не стала нічого пояснювати, сказала лише, що зрозуміла – до сімейного життя поки що не готова.

Покупець на трикімнатну квартиру знайшовся швидко та не один. Тож Аліна з матір’ю змогли виручити навіть дещо більшу суму, ніж планували.

Мама купила собі однокімнатну квартиру тут же, в центрі, а Аліна вибрала двокімнатну в одному зі спальних районів міста. Звичайно, довелося позичати гроші у банку.

Алік у мамину однокімнатну свої речі перевозити не став, сказав, що не може жити в будці – у нього розвивається клаустрофобія. Зрозуміло, що мама звинуватила у всьому Аліну:

– Років за двадцять ти мене зрозумієш, коли залишишся сама, але буде вже пізно, – сказала вона.

А перед Новим роком Аліна з подругами знову зустрілася в тому ж кафе.

– Ну, як, Аліна, не шкодуєш, що з Ігорем розлучилася? – Запитала Віка.

– Навіть не згадую про нього.

– І не чула, що сталося з ним? – поцікавилася Поліна.

– Ні. А що таке?

– Чоловік Лєри дізнався, що вони зустрічаються, – відповіла Віка.

– Лєрка з його особняка в драному халаті вилетіла, а Ігор у темному провулку на кулак налетів. Майже тиждень сидів на лікарняному.

– Ось це новини! – Здивувалася Аліна.

– Я людина не мстива, але не можу сказати, що сильно засмутилася.

– А я мстива, – заявила Віка.

– Усього один дзвінок – і справедливість перемогла!

– Добре, коли справедливість перемагає, – додала Поліна.

Аліна здивовано пирхнула, і всі дружно зареготали. Добре, що є такі подруги, які можуть і напоумити, і помститися…

А як би ви вчинили на місці Аліни? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.