Віка вчинила підло. Так гидко і низько, немов плюнула в душу. Розтоптала, знищила віру в чесність, порядність, у просту вдячність. Віру в людей і в дружбу, особливо жіночу.

Ще й ця фраза, сказана телефоном, коли Аня зателефонувала подрузі з претензією:

— Ну заплач ще, Анько! Ти що така душна стала? Ну не з’їла ж я твою квартиру!

А Аня й справді заплакала. Від образи, від несправедливості та підлості подруги. Вже колишньої подруги, як виявилося. А може, й не було її, цієї дружби? Або була, але тільки в одні ворота. Адже майже 5 років вони дружили, і думала Аня, що знає подругу на 100%. Виявилося, що не знає.

Мало того, що майже пів року жила Віка безкоштовно в чистенькій та затишній квартирі, оплачувала лише комуналку, так ще примудрилася квартиру занедбати, зіпсувати нові меблі, розбити телевізор. І з’їхати тихенько, без попередження, кинувши ключі в поштову скриньку.

Аня, повернувшись додому, впала в ступор. Ледь вона підійшла до дверей, з квартири навпроти виглянула сусідка, Наталія Леонідівна.

— Анечко, слава Богу, що з’їхала твоя мешканка! Ой, так намучилися ми з нею! Галаслива така стала останнього місяця! Все компанії в неї, та гулянки. А я вже хотіла зателефонувати тобі, та незручно, що я тебе відволікати буду?

І от же яка нахабна! Зачинила двері, а ключі в скриньку поштову кинула. Добре, що я побачила, а то хіба мало що? Ну хто ж так робить, Анюто?

Я саме з магазину поверталася, дивлюся, спускається. Скриньку відчинила, ключі кинула, голову задерла, і пішла. Я ж ще запитала, мовляв, ви з’їжджаєте, Віко? А що ж ключі в скриньку кинули?

Я їх дістала зі скриньки, Аню! Хіба мало, що може статися?

Аня, подякувавши сусідці, забрала в неї ключі й зайшла до квартири.

Боже, що тут було взагалі? Брудні плями на шпалерах, брудний диван, увесь у розводах, видно, щось проливали на нього, причому неодноразово. Затяжки на підлокітниках.

Аня ж попереджала, щоб ніяких тварин! На кухні бруд, сморід, гора брудного посуду, а плита виглядає так, немов її притягли з якогось смітника. Відколи по краях, все залито їжею, що збігла з каструль, і пригоріло настільки, що навряд чи щось може допомогти цій нещасній плиті.

Машинально ввімкнувши телевізор, Аня засмутилася ще більше. Телевізор мовчав, лише зрідка блимаючи, а по всьому екрану розповзлися химерні тріщини.

Ще цього не вистачало! А йому ж і року немає! У відпустку приїжджала, і купила.

Вона одразу взяла телефон і зателефонувала Віці, мовляв, ти що тут влаштувала? Ти на що мою квартиру перетворила?

Віка, замість вибачень, виправдань, і хоч якогось почуття провини, без єдиної краплі каяття зверхньо сказала, мовляв, ну заплач ще, Анько! Ти що така душна стала? Ну не з’їла ж я твою квартиру!

І кинула слухавку. Більше на дзвінки вона не відповідала, і Аня зрозуміла, що колишня подруга внесла її номер у чорний список.

Зі сльозами на очах перемивала вона посуд. Відмиваючи чужий бруд, думала Аня про те, що ось вона, невдячність. Адже Виіа, як ніхто інший, знала, як важко все це далося Ані. І сама квартира, і меблі, і побутова техніка. Яких зусиль їй коштувало купити квартиру після розлучення з чоловіком!

Яким болючим було це розлучення та поділ майна!

Як виплачувала вона іпотеку, викручувалася, бралася за підробітки, а потім плюнула, звільнилася з роботи і поїхала в Італію. Там зарплата незрівнянно більша, й іпотеку виплатити вийде швидше.

Як раділа Аня, коли внесла останній платіж по іпотеці! Вона змогла! У неї вийшло виплатити іпотеку достроково!

З якою любов’ю робила вона ремонт! Поступово, потихеньку, помаленьку. Щось робила сама під час відпустки, а щось робили їй наймані працівники.

Міняли підлогу, штукатурили, натягували стелі. Вона ж і ключі залишила Віці, тому що та сама запропонувала, мовляв, мені не важко робітникам ключі видати, нехай працюють.

Обставляла вона свою квартиру меблями з особливою любов’ю. Вона якраз у відпустку приїхала, ремонт уже був закінчений. Вибирала Аня шафи, штори, диван, журнальний столик, щоб все було в єдиному стилі, щоб все поєднувалося.

І що тепер? Хіба думала Аня, пускаючи у свою квартиру подругу, що все буде так?

Як то кажуть, хотіла як краще, а вийшло як завжди. Добре хоч кухню нову не зробила Аня. Грошей не вистачило. Тільки плиту купила нову, і то зіпсована вона безнадійно. А так усю кухню б зіпсувала їй подруга.

Адже як умовляла Віка Анюту, щоб пустила вона її пожити!

Як благала, як плакала, мовляв, мене з квартири виселяють, господарі продавати надумали. Анечко, сонце, у тебе квартира все одно порожня стоїть. Можна я пару місяців поживу, поки інше житло не знайду? Я заплачу, скільки скажеш.

Аня на вмовляння подруги піддалася. Та й як тут не піддатися?

Ну поживе Віка в квартирі, нічого ж поганого не трапиться. Єдине, що заборонила Аня, так це тварин. У Віки кіт, породистий, страшенно норовистий, і Аня бачила, як він псує меблі в орендованій квартирі Віки.

Тільки там диван бувалий, і йому вже не страшні гострі кігті кота, а в Ані меблі нові, і псувати їх не хочеться. А оплата — та нічого не треба, тільки комуналку оплачуй.

Віка клятвено пообіцяла, що свого кота тимчасово відправить у село до батьків, мовляв, я все розумію, дякую тобі, Анюто! Ти справжня подруга.

Ось тобі й подруга! Відплатила так, що собі на шкоду виявилася така дружба.

Аня довго не могла оговтатися після зради Віки. Кілька днів вона не могла змусити себе зайнятися прибиранням. Так гидко було на душі, так неприємно і боляче, що руки опускалися.

Аня сиділа на кухні, дивилася у вікно і думала про те, як швидко й непомітно людина може перетворитися на чужу, майже ворожу.

Десь у глибині душі вона все ще намагалася знайти виправдання вчинку Вікторії, але здоровий глузд підказував, що жодних виправдань бути не може.

Вже потім прибирала Аня квартиру, мила, шкребла, і лаяла себе останніми словами. І навіщо пускала? Хоча, хто ж знав, що так вийде?

Навіть попри те, що в квартирі стало значно чистіше, все одно Аня постійно натикалася на сліди перебування колишньої подруги.

Брудні шпалери, подряпини, затяжки та брудні розводи на новому дивані, розбитий телевізор, що сиротливо стоїть тепер у кутку. Здається, що сама квартира зберігає пам’ять про ту підлість, яка тут сталася.

Усі знайомі радили Ані звернутися до суду, мовляв, не можна таке прощати. Не можна, щоб таке просто так зійшло Віці з рук.

Аня склала список усіх пошкоджень, зробила фотографії та почала підраховувати збитки. Виявилося, що сума збитків чимала, і просто забути про це, махнути рукою, було б несправедливо.

Трохи подумавши, Аня вирішила поговорити з Вікою ще раз, щоб хоча б прояснити ситуацію. Вона зателефонувала колишній подрузі з іншого номера, і чітко ,,розповідь спеціально для сайту рідне слово,, позначила свою позицію: або Вікторія компенсує збиток добровільно, або вона звернеться до суду.

У відповідь Віка глузливо сказала, мовляв, та годі тобі, Аню! Який суд? Який збиток? Не драматизуй. Сама ж мене пустила пожити, ніхто тебе не змушував.

Та й доказів у тебе ніяких немає, так що заспокойся, і відчепися вже від мене зі своєю квартирою! Заробиш ще в своїй Італії, ха-ха.

Ця розмова остаточно переконала Аню в тому, що з Вікою домовитися не вийде. Вона зібрала всі докази й звернулася до юриста.

Процес був довгим і неприємним, але в підсумку справедливість перемогла. Віка була змушена виплатити компенсацію за завдану шкоду.

Після цього випадку Аня стала набагато обережнішою у виборі друзів. Вона зрозуміла, що не хоче їй більше такої дружби, адже довіру потрібно заслужити, а після цієї ситуації це, ох, як непросто.

І хоча біль від зради ще довго нагадував про себе, Аня зрозуміла, що негативний досвід — теж досвід. Не отримай вона такого уроку, так і жила б у своїх рожевих окулярах.

Квартиру свою Аня продала через рік, коли зрозуміла, що повертатися у своє місто у неї немає бажання. Який сенс у цій квартирі, якщо буває вона в місті раз на рік?

Одні витрати на комуналку та переживання, як би чого не сталося. Простіше купити житло в Італії, тим паче, що новий контракт із роботодавцем вона підписала аж на 10 років.

Життя покаже, що буде далі.

Молода ще Аня, і до пенсії їй далеко. Поки так простіше, а далі буде видно. Може, й назовсім залишиться вона за кордоном, а може, знайде собі інше місто, в якому буде їй добре і спокійно.

Тільки таких подруг їй точно не треба. Чомусь вирішила Аня, що правду говорять про те, що жіночої дружби не буває.

Як ви вважаєте, чи можна відновити довіру після такої зради?