– Він їй зраджує! – З порога заявила Лідія Павлівна.Її подруга Ганна Василівна, яка все життя пропрацювала в школі, здивовано відступила, пропускаючи жінку на кухню.– Що трапилося, Лідочко?– Кажу тобі, Ганно: Ігор наш зраджує моїй Оксані!– Та з чого ж ти взяла? – сплеснула руками Ганна Василівна.

Вони зайшли на кухню, і господиня поставила на плиту чайник. Лідія Павлівна, нетерпляче перескакуючи з теми на тему, розповіла про те, як її зять Ігор став часто затримуватися на роботі допізна, весь час з кимось розмовляє телефоном, поки дружина не бачить, а ще вона знайшла у нього в кишені жіночу губну помаду!

Вона завжди пишалася своєю спостережливістю і рішуче заявляла, що якщо у когось виникне ідея обманути її, він матиме шанси рівні нулю! Але зараз вона відчувала, що її намагаються обвести довкола пальця.– Та як же так, Лідочко? – Ганна Василівна приклала руки до грудей.

– Ось і я про те саме, Ганно! І я про те саме! Подивися на мою дочку! Оксана яка гарна дівчинка, м’яка, добросердна, любляча!– Лідо, боюся, якщо ти скажеш їй про те, що підозрюєш Ігорчика у зрадах, вона тобі не повірить.– Тож я до тебе і звернулася, Ганно. Допомога твоя потрібна. Ти в нас розумна, он скільки в школі відпрацювала!

– Та чим я можу допомогти?– Допоможи вже якось по старій дружбі!Ненадовго подруги замовкли, думаючи кожна про своє. Закипіла вода і Ганна Василівна розлила по кружках чай. Потім на столі з’явилися шоколадні цукерки та сирники. Тільки подруги взялися до їжі, як хазяйка квартири вигукнула:

– А ти знайшла флешку?– Флешку? – сполошилася Лідія. – Яку ще флешку?– А таку. Зазвичай люди на зразок Ігорчика весь компромат на флешці тримають. Ти правильно сказала, Оксана у тебе дівчина хоч куди! Але вона не тільки добра і красива, у неї ще й свій бізнес власний. А Ігор хто? Нуль без палички!

Лідію Павлівну засмутили зневажливі коментарі подруги у бік зятя, але вона не стала заступатися. Ігор завжди був надійним хлопцем, але ж він хто? Актор! Мабуть, міг прикинутися будь-ким! Для себе жінка вирішила, що якщо доведе, що Ігорчик – негідник, вона особисто йому влаштує! Але поки що вирішила утриматися.– Отже, що ти хочеш сказати?– Ти маєш відшукати флешку, Лідо, – сказала їй Ганна Василівна.

Вона все життя пропрацювала в школі з математичним нахилом і звикла лідирувати та віддавати накази. Ось і тепер взяла кермо в свої руки. – Дивно, що він помаду сховав у кишені піджака. Хто завгодно міг знайти її, правда? От я й думаю… Може, він такий нерозумний, що й флешку сховав у одязі? Чи взагалі на видному місці залишив?– Так-так, – підтвердила Лідія Павлівна. – Ігор знає, що я тільки з планшета працюю, а у Оксани свій ноутбук.

Напевно, він свою флешку десь залишив за робочим столом!– Можливо, її не існує, Лідо. Такий поворот ми також маємо враховувати.– Згодна, Ганно, але мені якось стало спокійніше від нашої розмови. Я навіть не знала, що робити, а тепер знаю. Насамперед знайду флешку.– Якщо не вийде, – наставляла Ганна Василівна, – ми з тобою простежимо за ним і виведемо на чисту воду.– Ось! – вигукнула Лідія Павлівна, підводячись на ноги.

– Ось хто в нашій команді мозок, Ганно! Дякую, ти навіть мене якось заспокоїла. Сьогодні ж займуся флешкою, а якщо ні, то…– Ти мені дзвони, і ми негайно простежимо за твоїм зятем. Бач, ти, надумав що!Повернувшись, Лідія Павлівна вдала, ніби її ставлення до зятя зовсім не змінилося. Саме до його приходу з роботи вона відварила для нього домашніх вареників, потім розпитала, як минув день.

– Все гаразд, Лідіє Павлівно! А Оксани ще нема?– Ні, ще не повернулася.– Шкода.– Чому? Ти хіба кудись ідеш?Ігор не відразу відповів, ніби розмірковуючи, яку видати брехню. Він довго жував, потім зробив ковток чаю і тільки після цього відповів:

– Так, зараз прийму душ і назад.– Ясно, – сказала Лідія Павлівна.Вони з Ігорем кілька секунд дивилися один на одного, потім жінка посміхнулася і незворушно сказала: – Тоді обідай гарненько, ще не відомо, о котрій ти повернешся додому.Коли Ігор пішов у ванну, щоб прийняти душ, Лідія Павлівна поспішила до їхньої спальні, де на письмовому столі справді відшукала флешку. Вставивши її в комп’ютер, вона відразу побачила кілька файлів з дуже дивною назвою: «Операція Зефір”, “Об’єкт під наглядом”, “План дій»…– Божечки! – Вигукнула Лідія Петрівна, відсахнувшись від екрану.

– Він не тільки зрадник, так ще й невідомо чим займається!Вона озирнулася на двері і прислухалася. З ванни, як і раніше, чувся шум води. Вона повернула флешку на місце і вимкнула комп’ютер, потім поспішила зателефонувати подрузі, щоб сказати про знайдені докази.

– Так, Лідо, – рішуче почала Ганна Василівна. – Я збираюся і виходжу.– Куди?Лідія Павлівна зовсім не очікувала на такий поворот подій.– Як куди? Ми йдемо стежити за твоїм зятком. Візьмемо його на гарячому! Все, чекай.Лідія Павлівна зробила так, як сказала подруга – почала чекати. Через чверть години вона вийшла з квартири і зустрілася з Ганною Василівною. Вони дочекалися Ігоря, який через годину вийшов з під’їзду гладковибритий, із зачесаним назад волоссям і в гарному костюмі.

– Оце дає! – Захопилася Ганна Василівна. – До коханки пішов!Лідія Павлівна вирішила утриматися від коментарів, хоча дуже хотілося негайно влаштувати розбірки. А як же ж її дочка, як Оксанка?– Ходімо! – шикнула на неї подруга, і Лідія Павлівна прийшла до тями.Вони обидві поспішили до метро.

Ігор якраз зник у переході і жінки ледь не загубили його. У вагоні їм довелося їхати пів години!– Куди ж він збирається! – пробурчала Ганна Василівна, яка втомилася від прогулянки. – Мабуть, там його коханка живе.

Лідія Павлівна і сама втомилася, але мовчала. Їй було важко, що Ганна Василівна прямо смакує можливість зради Ігоря. Весь той час, поки вони йшли за її зятем, Лідія Павлівна намагалася подумки виправдати його: можливо, у зятя зустріч із клієнтами? Чи може він вдав, що йде на роботу, а сам вирішив зустрітися з друзями?

І одна і друга причини видалися Лідії притягнутими за вуха. Вона вирішила бути сміливою і дивитися страхам в обличчя, тому, коли вони вийшли з метро, ​​взяла кермо влади в свої руки і повела Ганну Василівну за собою.

Нарешті Ігор зупинився біля якоїсь сірої будівлі. Дістав телефон, зателефонував комусь і почав чекати. Жінки визирнули з-за рогу.– Місце якесь дивне, – задумливо пробурмотіла Ганна Василівна.– Ні, – тут уже Лідія не стала мовчати. – Ми просто стоїмо з двору. Якщо ми обійдемо, то побачимо, що це за місце…

– А може, й не треба нікуди ходити. Дивись!Із будівлі вийшла жінка. Виглядала вона специфічно: закутана в блакитний переливчастий халат, з розпущеним волоссям і в капцях.– Не може бути! – ахнула Лідія Павлівна.Подруга на неї відразу зашикала, але пара зникла в будівлі.

Лідія Павлівна недовірливо похитала головою.– Який жах! Він справді зрадник! Так ось що означали його операції «Зефір»! Ходімо додому, Ганно, треба підготуватися. Ти, якщо що, відволічеш Оксану, щоб вона не чула нашу з ним розмову.– Звичайно, Лідочко, звичайно! Мені хотілося запросити її на чай. У мене оновилася колекція брошок.

Лідії здалося, що подорож назад зайняла п’ять хвилин – тільки вони сіли, а ось уже й потрібна зупинка!Вони зайшли у квартиру. Оксана вже повернулася з роботи й наготувала сирників.– Мамо, тітко Ганно, давайте до столу, чай пити!

Лідії Павлівни так і хотілося щось сказати, але вона стрималася.Вони сіли за стіл і завели бесіду про роботу, про нові брошки Ганни Василівни, про останні прочитані книги – про що завгодно. Жінки боялися, що Оксана спитає, чи не бачили вони Ігоря.Через дві години почувся звук дверей. Оксана тут же радісно вигукнула:

– Ігорю, ну нарешті!– Привіт, Оксанко!– Вечерю розігрівати?– Ні, я повечеряв!

Подруги перезирнулися, а ось Оксана, здається, нічого дивного у відповіді чоловіка не помітила.– Оксано, – звернулася до дівчини Ганна Василівна. – Значить так! Ходімо тепер до мене, я тобі терміново маю показати свою колекцію брошок!– Але…

– Без “але”!Оксана не змогла відмовити літній жінці. Як тільки за ними зачинилися двері, Лідія Павлівна рішуче повернулася до Ігоря, який заварив свіжий чай.

– Ну? Де ти був?Ігор обернувся з таким виглядом, ніби не одразу зрозумів, що звертаються до нього. І не дивно, адже Лідія Павлівна ще ніколи не розмовляла таким тоном із зятем.

– Де я був?– Так-так, де ти був сьогодні?– На репетиції.Тепер уже Лідія Павлівна дивилася на нього витріщившись.– На репетиції чого саме? Зустрічей з коханками?!– Що? – Ігор аж підскочив від обурення.– Все, Ігорчику, ти попався. Я все бачила! І флешку, і тебе!– Флешку? – перепитав він, насупившись і щось пригадуючи, а потім розсміявся.

– Ну, Лідіє Павлівно, ви підійшли до справи як детектив-професіонал! Ви що, думаєте, я зраджую Оксані?– А що мені ще думати? Ти став затримуватись на роботі. Говорив з якоюсь жінкою по телефону ввечері. І не бреши, я все чула! А на флешці? Що за «Операція зефір»? І ще сьогодні: я тебе бачила поряд із тією жінкою в халатику!

Ігор недовірливо похитав головою, потім дістав із кишені телефон і, натиснувши кілька кнопок, простягнув його Лідії Павлівни. Вона глянула на екран і почервоніла. На відео було чітко видно сцену та акторів на ній. Вони ходили з місця на місце, вигукували фрази, про щось сперечалися. Серед людей на сцені був Ігор а ще – та сама жінка.

– Що це?

– Я ж сказав, Лідіє Павлівно. Це репетиція. Я вже два місяці займаюся в аматорському театрі. Граю Джеймса Бонда. Тільки не смійтеся!

– Але Лідія Павлівна навіть не збиралася сміятися.

– Через півтора тижні ми виступаємо з виставою, тому важко репетируємо!

– А Оксана?..

– Це ж вона мене записала.

– А помада?

– Яка ще помада?– Зуби мені не заговорюй! Помада у твоєму піджаку! Я випадково побачила!

– А… Це помада Оксани. Вона її у машині впустила, а я знайшов. Якщо не вірите, спитайте у неї. І ще, Лідіє Павлівно, «Операція зефір» – це також для Оксані. У неї ж день народження незабаром, от я й зробив замовлення у кондитерському магазині.

– Ой! – вигукнула Лідія Павлівна, ніяково закривши обличчя долонями.

– А я понагадувала, понавигадувала!

– Нічого страшного, – Ігор обійняв її.

– Зате яка пригода у вас сьогодні була? Ви ж, напевно, дві години містом каталися?

– А може, і всі три…

– Та вже ж, Лідіє Павлівно, з вами не скучиш! – тільки й засміявся хлопець…