Відчинивши двері, Марина почула голос Єгора. Вона спочатку зраділа, а потім раптом побіліла і почала хапати ротом повітря. Чоловік із кимось розмовляв. І цей хтось був жіночої статі.

Це був звичайнісінький вечір… Після вечері Марина з чоловіком завалилися на ліжко, увімкнули телевізор і, обнявшись, почали дивитися чергову мелодраму.

Якось вона проговорилася подругам про те, як проводить дозвілля з коханим, але їй, звичайно, не повірили.

– Щоб мужик мелодрами дивився? Не вірю! Не вірю! – Кричала Олена.

Переконувати Марина нікого не збиралася. Тим більше Олену. Як і розповідати про те, що натомість погодилася дивитися з Єгором чемпіонат світу з футболу. Повністю. Від відбірного турніру до фіналу.

– Слава Богу, що чемпіонат цей відбувається раз на чотири роки.

Фільм видався дуже зворушливий і після хепі-енду Марина полегшено видихнула, витираючи паперовою серветкою сльозинки, що виступили з очей.

– Єгоре, а якби до мене став залицятися гарний незнайомий чоловік, ти б що зробив?

– Марино, ну це ж просто кіно…

– Хочеш сказати, що у житті так не буває? Сценаристи вигадали?

– Якщо й буває, то рідко… – відмахнувся чоловік.

Найменше йому зараз хотілося обговорювати події щойно переглянутого фільму.

А ось Марина не зупинялася.

– Єгоре, ну мені просто цікаво, як би ти вчинив… Боровся б за мене, чи…

– Здався без бою? – посміхнувся чоловік.

– Ага!

– Марино, ну до чого ця розмова? Якби, та коли б… Більше тем для розмови немає, чи що?

– Ну, мені, як жінці, просто цікаво. Просто хочеться знати.

– Ось коли з’явиться… Якщо з’явиться, – уточнив Єгор, – отоді й можна буде поговорити. Але думаю, що довго тобі чекати доведеться.

Єгор не мав на увазі нічого такого, просто хотів ще раз наголосити, що кіно не завжди перетинається з реальним життям.

Але Марина все зрозуміла «правильно»: мовляв, вона така стара, що ніхто на неї не буде заглядатися.

Того вечора вони більше не розмовляли.

А вранці, сидячи в кафе, Марина ділилася своїм “горем” з подругою Оленкою.

– Ні, ну ти уявляєш, він сказав, що я нікому не потрібна і на мене чужі чоловіки не заглядатимуться!

– Ну, правильно, мужики всі такі: досягнуть свого і думають, що жінка нікуди тепер не дінеться. А жінку треба завойовувати щодня, кожної секунди!

– Ех, було б так, як ти кажеш… Але так буває лише у мелодрамах.

– Може, нам просто мужики не ті трапляються? Хапаємо перших-ліпших, а потім у подушку ночами ридаємо, бо через п’ять років сімейного життя вони припиняють нас помічати.

– Ой, не знаю, Оленко. Єгор начебто добрий, але після вчорашньої розмови я задумалася. Невже він справді думає, що на мене ніхто не дивиться, як на жінку? Прикро!

– Перевірити треба твого чоловіка.

– Це як? – здивувалася Марина.

– Ну як… Удай, що в тебе хтось з’явився. Ти повинна змусити його нервувати! – рішуче сказала подруга.

– Ти хотіла сказати – змусити його ревнувати?

– Ну, так! Ти зрозумій, ревнощі в «маленьких дозах» навіть корисні. Твій благовірний трохи похвилюється, згадає, що ти жінка, а не просто куховарка з п’ятирічним стажем. Ось побачиш, одразу порошинки почне здувати.

– А як не почне?

– Ну тоді навіщо він тобі такий потрібен? Знайдемо тобі іншого, – підступно посміхнулася Лєнка.

Ні, Марина не була готова попрощатися з Єгором. Навіщо такі крайнощі? Кохає вона його. Але перевірити його почуття… Чому б і ні?

Після розмови з подругою вона вирішила піти в салон краси, де й провела більшу частину дня.
Потім купила собі нову вечірню сукню, витративши на похід крамницями кілька годин, після чого щаслива пішла додому.

– Марино, ти де була? Сказала, що з Оленкою посидиш, а повернулася надвечір… – зустрів її незадоволений Єгор. – І на дзвінки не відповідаєш.

– Зголоднів, чи що? – посміхнулася Марина.

– Нічого я не зголоднів. Навпаки, приготував вечерю. Їсти будеш?

– Нічого собі. Буду, звісно!

Після вечері Марина подумала, який же добрий у неї чоловік. Однак відмовлятися від перевірки ревнощами не стала. “Ревнощі у маленьких дозах навіть корисні” – згадала вона слова подруги.

– Ось і перевіримо… – подумала вона.

Точніше, це Марині здалося, що вона подумала, а насправді озвучила свої думки.

– Ти щось сказала? – обернувся сонний Єгор.

– Ні-ні, спи, любий, – усміхнулася Марина.

Наступного дня вона спеціально затрималася на роботі довше і не брала телефону, коли дзвонив «Пупсик» (так у неї записано номер чоловіка).

– Марино, що трапилося? Три години не міг до тебе додзвонитися, – сказав Єгор, коли вона повернулася додому в новій сукні.

– Роботи багато було.

Наступного дня вона знову прийшла пізніше, ніж зазвичай. Потім ще раз.

Цілий тиждень Марина затримувалася на роботі, проводячи час у кафе з Оленкою, і широко посміхалася, підраховуючи кількість пропущених дзвінків.

– Подруго, ну ти ж не думаєш на цьому зупинятися? – запитала Олена.

– А що ти пропонуєш?

– Ну має ж бути якийсь розвиток… Спочатку ти затримуєшся, потім приходиш «хорошенька», можна ще чоловічим одеколоном тебе побризкати.

– Спробуймо, – погодилася Марина.

Вона вже увійшла в раж і зупинятись не збиралася, тим більше що Єгор поки що ніяк себе не проявив. Перевірка ревнощами непомітно обернулася бажанням провчити чоловіка.

– Нехай тільки потім ще скаже мені, що я нікому не потрібна! – думала Марина. А Олена з нею погоджувалась і підбурювала.

Цього вечора Марина випила келих ігристого, щоб принести додому запах хмелю. Як сказала подруга: «Не заради пияцтва, а для експерименту».

Єгор цей запах почув, і підозріло подивився на кохану.

– Ти де була?

– На роботі.

– А запах тоді звідки?

– Ах, це… Та це ми з Оленою заскочили до кафе, щоб відзначити день трудоголіків.

– З якого часу ти стала такі сумнівні свята відзначати?

– Ну, треба ж колись починати…

Ще через день Марина прийшла додому, й пахла не лише ігристим, а й чоловічим одеколоном. Причому з останнім вона переборщила.

Єгор мовчав. Довго мовчав. Навіть якось ніяково стало. А потім він спитав:

– У тебе хтось є?

– Що ти, коханий… Мені довго чекати доведеться, щоб у мене хтось з’явився. Ти ж сам сказав…

По обличчю Єгора було видно, що він розгубився і не розумів, що відбувається.

Марині навіть стало його шкода. Але відступати не можна було. Вона мала пройти цей шлях до кінця. Та й Лєнка не зрозуміє, якщо вона дасть задню.

Цілий день Марина думала, кого вибрати як «залицяльника» і зупинила свій вибір на Денисі.

Вона навчалася з ним на одному курсі й була впевнена, що він їй підіграє. Так і вийшло: вона розповіла йому про свій план, а він погодився на участь у цьому «експерименті».

– Сподіваюся, до рукоприкладства не дійде?

– Ні, не хвилюйся. Мені просто потрібно, щоб Єгор зрозумів, що він не має рації.

Увечері вони сиділи у кафе та смакували червоне.

Єгор, який звик до пізніх повернень дружини, тримався до останнього, але зрештою не витримав. Подзвонив.

Почувши голос Олени, він злякався.

– А де Марина?

– Вона, коли йшла, телефон свій на роботі забула, – хихикнула подруга.

– Але вдома її немає й досі.

– Справді? Дивно. А, згадала. Її ж Денис у кафе покликав посидіти. Ну по-дружньому. Вони ж навчалися разом в інституті. Незабаром прийде, не хвилюйся.

– У яке кафе?

– Ну, наскільки я знаю, вона тільки в одне кафе ходить. Соромно не знати.

За п’ятнадцять хвилин Єгор стояв поруч із кафе «Міледі» і дивився у вікно. Марина сиділа за столиком із якимось хлопцем і дуже мило з ним спілкувалася.

Олена вже встигла попередити подругу про те, що «Карась клюнув» і Марина була готова до його появи.

Вона навмисне сіла біля вікна і помітила його ще тоді, коли він був на протилежному боці вулиці.

– Давай! – Сказала вона Денису.

Колишній однокурсник поклав їй руку на плече, потім провів пальцем по щоці, подивився Марині в очі і … став цілувати.

Єгор на той момент уже перейшов дорогу і чудово бачив, що відбувається.

– Гей, що ти робиш? Ми з тобою так не домовлялися, – Марина спробувала відштовхнути Дениса після тривалого поцілунку, але він притиснув її міцніше.

Поцілунки справді не входили в план, тому вона була приголомшена таким нахабством. Ще більше вона здивувалася, коли Єгор, що раптово з’явився, схопив Дениса за комір, підійняв зі стільця, як порожню торбу і …

Двох стусанів вистачило, щоб Денис, який нічого не розумів, опинився на підлозі.

– Охорона! – голосно закричав бармен.

Але на той момент, коли до зали вбіг охоронець, який вийшов на п’ять хвилин подиміти, Єгора вже не було. Навіть Марина не помітила, як він вийшов.

– Ти ж казала, що він у тебе не буйний, – ображено сказав Денис, потираючи підборіддя.

– А ти не повинен був переходити рамки дозволеного! – огризнулася Марина.

Схопивши сумочку, вона вибігла з кафе і швидким кроком попрямувала у бік будинку, принагідно видивляючись на вулиці Єгора, який ніби крізь землю провалився.

Тільки зараз вона зрозуміла, в якій безглуздій ситуації опинилася. Перевірила почуття, називається… Провчила…

Тільки кого? Себе ж і провчила.

– Не треба було слухати цю Лєнку… Що тепер буде? А якщо Єгор після побаченого справді подумає, що я… . Ні, вона не хотіла вірити в це.

Було темно, холодно та страшно. Страшно йти безлюдною вулицею і страшно дивитися Єгорові в очі.

– Сама кашу заварила, тепер висьорбуй, – злилася Марина на саму себе.

Вдома Єгора не було.

І зателефонувати вона йому не змогла, бо телефон був в Олени. Ось тоді Марина перелякалася не на жарт.

До самого ранку сиділа під дверима, але чоловік так і не прийшов.

– Господи, що я наробила!

На роботі, вмиваючись сльозами, вона все розповіла Олені, а та лише знизала плечима:

– А що я? Ти сама хотіла перевірити Єгора. Виходить, нормальний мужик. Я б на його місці взагалі на розлучення подала.

Марина забрала у подруги свій телефон і почала телефонувати чоловікові, але «абонент був не абонент».

– А якщо з ним щось трапилося? Я ж собі ніколи цього не пробачу!

Марина так сильно перенервувала, що не могла працювати. Всі думки були лише про Єгора. Відпросилася додому.

Відчинивши двері, Марина почула голос Єгора. Вона спочатку зраділа, а потім раптом побіліла, хапаючи ротом повітря. Чоловік із кимось розмовляв. І цей хтось був жіночої статі.

– Невже він вирішив мені помститися? Серце шалено калатало в грудях, руки тремтіли.

Марина стояла і слухала, не в змозі зрушити з місця.

– Яка ти гарна… Гарна. Я ніколи тебе не кину.

Зрештою, Марина зуміла взяти себе в руки, зробила один крок, інший. Вона залетіла на кухню, мов вихор, з явним наміром знищити суперницю.

– Це її чоловік! Її! Найкращий, наймиліший! Ні, вона нікому його не віддасть!

Яке ж було її здивування, коли замість блакитноокої білявки з довгими ногами, що ростуть від самих вух, чомусь саме такою вона уявляла собі коханку Єгора, вона побачила руду кішечку, яка сиділа на підлозі.

Вимушена відірватися від обіду, кішка здивовано подивилася спочатку на Марину, потім на Єгора.

У її очах зараз читалося лише одне запитання: «Господарю, а хто це? Ти не казав, що з нами житиме жінка».

Єгор усміхнувся, здогадавшись, про що думає кішка, а Марина мовчала. Що вона могла сказати?

Потім таки запитала:

– Єгоре, це хто?

– Аліса. Справді, гарна?

– Красива… А звідки?

– Вночі гуляв містом і зустрів її на лавці. Ось до самого ранку з нею і розмовляв. Вибач, що не подзвонив, просто телефон розрядився, та й настрій був не той…

– Пробач мені, будь ласка. У мене нічого із цим Денисом не було. Він і не повинен був мене цілувати.

– Ну ось за це й одержав.

Марина здивовано глянула на чоловіка.

– Тільки не кажи, що ти все знав.

– Ні, звісно. Звідки? – Він засміявся. – Але здогадувався. Бо я тебе п’ять років знаю. Ти на таке просто не здатна.

Єгор взяв кішку на руки.

– Але ж знаєш, що?

– Що? – злякалася Марина.

– Я, здається, знаю, що робитиму, якщо до тебе почне залицятися гарний хлопець.

Марина видихнула.

– Але тобі доведеться змиритися з тим, що тепер у мене буде не одна, а дві кохані жінки…

– У сенсі?!

– Ти й Аліса.

– Ах, це… Я згодна. Тим більше, що я давно тобі пропонувала завести кішку, а ти…

– Так, а я був проти. Тепер жалкую, що не зробив цього раніше. До речі, знаєш, який сьогодні день?

– Який?

– Чемпіонат світу з футболу розпочинається ввечері. Я вже й пінне з чипсами купив. Готова дивитися?

– Звичайно, коханий, – приречено промовила вона, і ніяково посміхнулася. Як кажуть – добре все те, що добре закінчується…

А як би ви вчинили на місці чоловіка? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.