У родині сталося нещастя. Не стало коханого чоловіка Лариси . Він їхав додому з роботи, йшов сильний дощ, на мосту вантажівка втратила керування і врізалася в машину Степана. Від удару його машину просто викинуло з мосту. Шансів у нього не було.

Але трагедія сталася не тільки у Лариси, але і у матері Степана.

Раїса Федорівна від звістки про улюбленого сина впала в неадекватний стан. Жінка просто збожеволіла від такої новини, коли дізналася, то мало не з кулаками накинулася на Ларису, незважаючи на положення невістки.

Будинок Степан і Лариса почали будувати відразу після весілля. І ось два роки тому будинок вони закінчили, взялися за благоустрій, щоб до моменту появи дитини все було повністю облаштоване.

А ось півроку тому Степан вирішив забрати маму з міста в свій великий будинок. Лариса сприйняла це зі скрипом, адже відносини у Лариси і Раїси Федорівни були напруженими.

Степан був маминим улюбленцем, хоча він не був єдиною дитиною. У Раїси Федорівни від першого шлюбу було дві дочки. Але Степан все одно був маминою радістю, тому що від коханого чоловіка і пізній.

А вже коли раніше часу її покинув коханий чоловік, то син став світлом у віконці. А тут вона, Лариса, яку так і не вдалося відвадити.

Коли Степан привіз матір, то в присутності Лариси сказав їй, що господиня в домі його дружина, а мати тут в гостях і господарство в домі буде вестися так, як Лариса скаже.

Звичайно, Раїса Федорівна намагалася саботувати правила ненависної невістки, але син суворо сказав, що якщо вона не змінить свою поведінку, то повернеться в місто.

Довелося Раїсі Федорівні прикусити язика і жити за правилами невістки. Ні, Лариса не з тих, хто буде утискати права мами чоловіка, але і на пальчиках перед свекрухою не танцювала.

Лариса працювала з дому, тому їжа завжди була свіжа, будинок прибраний, клумба з квітами прополена. Спокійна і господарська, але яка свекруха буде визнавати заслуги не улюбленої невістки?

У якийсь момент був досягнутий мир, крихкий, але стабільний. А тут таке горе. Лариса в лікарні, Раїса Федорівна одна у великому будинку. Добре хоч сам будинок був у закритому селищі з охороною і можна було не турбуватися про те, що проникнуть сторонні.

Раїса Федорівна ходила по порожньому будинку і не могла знайти собі місце. Постійно боліло серце. Єдиними, хто її підтримував у горі, були дочки.

Вони щодня приїжджали до матері або разом, або по черзі. Вона навіть особливо не звертала уваги, що робили дочки в будинку. Жінка просто ходила з кімнати в кімнату, торкалася речей, до яких торкався син, і розпалювала в собі свій біль.

Таня з Оленою мили посуд, після того як приготували матері їжу. Тільки ось готували вони з того, що знаходили. З собою максимум свіжого хліба привозили.

А Лариса була запаслива. У неї завжди була забита морозилка м’ясом і замороженими овочами. Багато домашніх напівфабрикатів. Чим сестри і користувалися.

– Оленко, що будемо робити? Мати зовсім ніяка. Може і за Стьопкою піде слідом. А якщо вона це зробить, раніше ніж вступить у спадок? – Тетяна витирала посуд і прибирала в шафу.

Мати не терпіла, коли посуд не прибраний, а сваритися зараз з матір’ю їм було невигідно.

– І що? Думаєш, нам багато від цього будинку дістанеться. Лариска ось приведе на світ спадкоємця і все. Матері від будинку третина залишиться. – Олена була старшою і дуже продуманою.

– І що ти пропонуєш? – Тетяна дістала з шафи печиво до чаю. – Куди ми цього спадкоємця подінемо? Матері ж втокмачити, що Лариска його нагуляла простіше простого. Вона її ненавидить. Але він же з’явиться на світ і за законом матиме право на спадщину.

– Так. З цим потрібно щось робити. Потрібно, щоб вона взагалі його втратила. Треба їй щось підсипати в їжу. Вона ж і так в лікарні валяється. Значить ніхто й не запідозрить. А ми потім її з цього будинку виженемо. – Олена взяла чайник і розлила по чашках чай.

– Ти думаєш, вийде? – Таня завмерла. Ідея сестри їй не дуже подобалася, але дуже хотілося поліпшити своє житлове становище.

– Вийде. І матір переконаємо, що точно дитина була не Стьопкіна. І взагалі вона винна в тому, що його не стало. Ну а хто ж іще? Звичайно, ненависна невістка. – Олена зло посміхнулася.

– А потім і матусі допоможемо до улюбленого синочка відправитися скоріше. Продамо все це і жити як люди почнемо. – Жінка з задоволеним обличчям сіла за стіл.

Раїса Федорівна, яка все це почула, раптом втратила опору і сповзла по стіні. У голові з’явився гул. Все почало розпливатися. Жінка втратила свідомість.

До тями Раїса Федорівна прийшла вже на дивані у вітальні. Дочки пурхали навколо неї як метелики.

– Матусю, що з тобою сталося? Ти зомліла. Ми з Танею з кухні вийшли за тобою до обіду, а ти на підлозі. – Олена дивилася на матір з тривогою. Тільки тривожилася вона не через здоров’я матері.

– Матусю, ти напевно голодна. – Давай я принесу їсти. Ти ж так погано їси. – Тетяна поспішила на кухню і швидко повернулася з тарілкою супу. – Їж, мамо.

Раїса Федорівна подивилася на суп. По поверхні тарілки, немов острівці, плавали коржі жиру. Дочки готували їжу, від якої у жінки потім болів шлунок.

Раптом вона згадала обіди Лариси. Прозорі легкі бульйони. Смачні парові котлетки. Завжди салати зі свіжих овочів. А тут навіть їсти не хотілося.

– Чаю хочу, гарячого. – Тихо промовила мати. – Втомилася я. – Вона відвернулася. – Олена поспішила за чаєм.

– Мамо, давай ми до тебе поки переїдемо. Лариска невідомо коли випишеться. – Промовила Тетяна.

– Ні. Хочу побути одна. – Сухо відповіла жінка. – Їдьте додому. У вас там сім’я.

– Мамо, ти впевнена? – Боязко запитала Олена, поставивши перед матір’ю чашку з чаєм.

– Залиште мене в спокої. – Жінка підвищила голос.

Сестри не стали сперечатися з матір’ю і поспішили на вихід. Раїса Федорівна залишилася одна. Жінка лежала на дивані, дивилася на стелю і думала.

Сина більше немає. Дочки вже ділять її майно. А ділити є що. Вони ж самі відвезли її до нотаріуса, щоб вона відкрила спадкову справу. А значить частина будинку Стьопки вже дістанеться їм.

Квартира, яка дісталася від другого чоловіка і на яку Стьопа не став претендувати. Квартира велика і простора, трикімнатна.

Але ще в голові крутилося те, що Стьопки більше немає, а головне серце жінки різало те, що її дочки хочуть позбутися синочка Степана.

Те, що Лариса чекає хлопчика, вже було відомо. І вони ж переконували її в тому, що це дитина не його. Та й Лариска не така вже й погана. Стежила за її харчуванням.

Завжди стежила, щоб Раїса Федорівна вчасно приймала ліки. Та й сама купувала їх. Стьопoчку кохала і піклувалася про нього. А дочки навіть зайвий раз не дзвонили.

А якщо не стане синочка Стьопочки, то що з нею буде? Кому вона буде потрібна? Дочкам точно потрібна тільки її спадщина і якнайшвидше. Жінка так і заснула на дивані з важкими думками.

Вранці її розбудив дзвінок від Лариси, вона повідомила, що завтра її випишуть. Святкового прийому невістка не чекала, але попередити вирішила, щоб не звалитися як сніг на голову страждаючій жінці.

А може і сподівалася, що та поїде в свою квартиру, щоб не перетинатися з не улюбленою невісткою.

У жінки щось клацнуло в голові. Вона встала і почала збирати свої речі. Ну вже ні. Вона їх до Лариси не підпустить. Коли речі були зібрані, вона зателефонувала дочкам і зажадала, щоб вони негайно приїхали.

Яким же було здивування сестер, коли вони побачили сумки матері.

– Ноги моєї в цьому домі не буде! Щоб я жила під одним дахом з цією…? Нізащо! Я повертаюся додому! Не буду я жити за її правилами. – Жінка палала гнівом.

Не дивлячись на дочок, вона пішла з дому, даючи зрозуміти дочкам, що її рішення не обговорюється.

– А дізнаюся, що хтось із вас з нею дружить, та в гості їздить, не пробачу! – Зло сплюнула жінка.

Сестри були дуже незадоволені. Адже крім того, що мати залишила Ларисі будинок, їм ще довелося відмивати її квартиру, щоб жінка там змогла нормально жити. І ця її погроза. Абсолютно не входила в їхні плани.

Тільки сперечатися зараз з матір’ю було небезпечно. А то раптом образиться на них і на онука все відпише. Та чорт з ним,з цим будинком, квартира матері коштує великих грошей. Її б отримати.

Лариса повернулася з лікарні і виявила, що будинок порожній. Свекруха поїхала і вивезла свої речі. На столі в спальні свекрухи залишився тільки лист.

“Ларочка, пробач мене стару. Пробач, що всі ці роки не приймала тебе. Але більше нам ділити нічого. Стьопочки мого більше немає і мене, напевно, скоро не буде.

Подбай про онука. Тримайся подалі від моїх дочок. Нічого не їж з ними і не пий. Не знаю, що вони задумали, але їм твій синочок дуже заважає.

Дай Бог сил вистачить і я до нотаріуса дійду. Відмовлюся від своєї частки у вашому будинку. Нехай все дістанеться онукові.

І квартиру йому я теж свою залишу. Біда відкрила мені очі на свою сім’ю. Тепер я знаю, хто про мене дбав, а хто хоче поживитися за мій рахунок.

Зустрічей зі мною не шукай і не дзвони. Нехай вони думають, що я, як і раніше, звинувачую тебе в усіх своїх бідах. Тобі так спокійніше буде.

А якщо ти не будеш тримати зла на мене і вирішиш віддячити, назви онука Сашком, на честь мого батька. Він прожив довге і щасливе життя.

Нехай і онука буде таке ж. І, будь ласка, не повторюй моїх помилок. Прощавай, Ларисо, бережи сина».

Лариса відклала лист і сіла на порожнє ліжко. Що ж сталося за час її відсутності? Було тяжко. Свекруха хоч і не була їй близькою, але без неї вона залишилася одна в будинку.

Тільки зараз Ларисі хотілося спокою і тиші. Завдяки фахівцям у лікарні Лариса прийшла до тями і з’явилося бажання жити далі. Була мета – привести на світ і виростити сина.

Вона виконала прохання свекрухи. З нею вона не спілкувалася, з зовицями звела всі контакти нанівець. Лариса зателефонувала свекрусі тільки після появи синочка.

– Раїсо Федорівно, Сашко у нас з вами тепер є.

– Спокійним голосом сказала Лариса. Образи вже забуті. – На Стьопу схожий.

– Ось і славно. Ось і добре. – Тихо сказала свекруха.

– Бережи нашого хлопчика.

Наступного дня Раїси Федорівни не стало.

Коли через деякий час зовиці почали атакувати Ларису, погрожуючи всіма небесними карами і судом, з’ясувалося, що Раїса Федорівна виконала свої обіцянки.

Коли вони рилися в квартирі матері в пошуках чим би поживитися, до вступу в спадщину, то знайшли нотаріальні папери. Від спадщини сина жінка відмовилася на користь його дитини і свою квартиру заповіла онукові.

На будинок вони плюнули, коли з’ясувалося, яка саме частка належала матері, але за квартиру вирішили боротися. Тільки ось довести, що мати була нездорова, коли писала заповіт, вони не змогли.

Лариса переступила і продовжила жити далі. Їй ще належало виростити сина.