Її назвали Риммою на честь медсестри, яка знайшла дівчинку вранці, коли йшла на роботу до будинку малюка.

Прямо біля паркану, під горобиною, лежав невеликий пакунок. Римма Василівна зосліпу не відразу помітила і, можливо, пройшла б повз, але почула спочатку кректання, а потім тонкий писк.

Жінка нахилилася і побачила загорнуту в потерту байкову ковдру дитину, яка лежала на вкритій ранковим інеєм траві.

Римма Василівна підійняла бідну крихітку і майже бігцем кинулася до ґанку.

У ковдру була загорнута дівчинка. Лікарі припустили, що їй, від сили п’ять-шість днів.

Цей день – п’яте жовтня – записали, як день народження Римми Горобинської.

Те, що вона гарна, Римма вперше почула у дванадцять років. Літня нянечка, яка мила підлогу в коридорі, глянула на Римму, що сиділа на підвіконні, і сказала:

– Ти гарна дівчинка. Але дивися – ця краса не принесе тобі щастя! Ховай її, не показуй. На лестощі та подарунки не ведись – сама всього домагайся.

Щастя! Про яке щастя могла мріяти дівчинка в дитбудинку! Поки була маленька, мріяла, що її візьмуть за дочку.

Але в сім’ї чомусь забирали інших дівчаток і хлопчаків, а вона так і залишилася у дитячому будинку до випуску.

Закінчила дев’ять класів. Навчалася середньо і в десятий йти не захотіла. Залишався лише коледж. Вибір був невеликий: кухар, швачка, та майстер оздоблювальних робіт, інакше кажучи – штукатур-маляр.

Вона вибрала швейну справу.

– Хоч в теплі сидіти, за машинкою, а не в пилюці на будівництві в будь-яку погоду, і не біля гарячої плити важкі котли повертати, – подумала Римма.

На той час, як дівчина закінчила коледж, підійшла її черга на квартиру. Однокімнатна, у старому будинку, зі скромним ремонтом і хиткими меблями, вона видалася Риммі палацом.

Вперше за дев’ятнадцять років у неї з’явилося щось своє! Вона спатиме одна, а не в спільній спальні! Це її стіл, її стільці, її ліжко!

На першу зарплату дівчина купила клейонку на кухонний стіл – гарну, з яскравими маками, та набір посуду – дві каструлі та пательню.

Працювала вона не в ательє, а в майстерні, де шили робочий одяг.

Майстер приносила на початку робочого дня крій та розкладала його по столах. Найбільше Римма любила працювати із костюмами для медсестер.

Вона дуже шкодувала, що не мала можливості вступити до медичного коледжу – середній бал її атестата до прохідного бала не дотягував.

Пройшов перший рік. За цей час Римма вже трохи облаштувала свою квартиру – купила телевізор, крісло, та світлий палас на підлогу. Тепер вона з гордістю запрошувала подруг до себе додому.

Приятельок у неї було багато, а подруги лише дві – Оксана, з якою вони дружили ще з дитячого будинку, та Свєта – вони разом навчалися у коледжі, та жили в одній кімнаті у гуртожитку.

Подружки вже зустрічалися з хлопцями, а Римма ніби заговорена була – жоден хлопець її жодного разу не запросив у кіно, або просто погуляти. А їй уже було двадцять!

– Риммо, вони просто бояться до тебе підходити, – сказала якось Оксана. – Думають, напевно, що така красива дівчина не може бути одна.

А Римма справді була гарна: ніжна шкіра золотисто-бежевого відтінку, темне кучеряве волосся, виразні очі кольору меду. І вся ця краса була природною.

Але сміливець таки знайшовся. Роман підійшов до неї у клубі, куди Римма прийшла з подругами відзначити день народження Світлани.

Підійшов і не відходив цілий вечір. А коли дівчата зібралися додому, сказав, що не може відпустити їх одних, і всіх провів додому.

А наступного дня він чекав на Римму біля під’їзду з букетом квітів.

– Букет, звісно, ​​шикарний, – зауважила дівчина. – А ти впевнений, що захочеш продовжити знайомство, коли все про мене дізнаєшся?

– Ти дуже гарна. Тобі говорили про це? – Запитав Роман.

– Говорили. А ще казали, що це не принесе мені щастя, – відповіла Римма.

– Циганка нагадала?

– Одна стара жінка сказала. Ще у дитинстві.

– І що? Здійснилося передбачення?

– Запитав Роман.

– Поки збувається. А що далі буде, не знаю.

Але далі все було гаразд.

– Дівчата, мені навіть страшно, – якось сказала Римма подругам.

– Чому? – здивувалася Оксана.

– А не буває, щоб було лише щастя. Воно колись закінчується, і тоді все стає дуже погано. Ось я цього й боюсь.

– Дурна ти, Риммо! Подивися, як Рома тебе кохає! – сказала Світлана.

Роман справді любив Римму і за пів року зробив їй пропозицію і повів знайомитися з батьками.

Ось тут щастя й скінчилося.

Римма відразу зрозуміла, що вона не сподобалася ні матері Романа, ні сестрі. Єдиною людиною, яка спілкувалася з нею нормально, був батько Романа – Євген Миколайович.

А ось майбутня свекруха та сестра нареченого навіть не приховували свого ставлення до нареченої сина та брата. Зарозумілість і зневага виявлялися у кожному слові, зверненому до дівчини.

– Ви виховувалися у дитбудинку? Ви зовсім не знаєте своїх батьків? Це дуже погано. Психологи кажуть, що діти, які не мали тісного контакту з батьками, виростають емоційно глухими, що їм не знайоме почуття прихильності, – заявила Катерина Едуардівна – мати Романа.

– Я гадаю, що вони помиляються. У мене, наприклад, є друзі. А з деякими вихователями з дитячого будинку ми досі передзвонюємося, – відповіла Римма.

– А ще з дитбудинку абсолютно безпорадні у побуті, – додала Віка – сестра Романа.

– Так, до речі, Рито, ви вмієте готувати? – поцікавилася Катерина Едуардівна.

– Мамо, Римма! – поправив її син.

– Що – Римма? – перепитала мати.

– Нашу гостю звуть Римма, – сказав Роман.

– Ах, так! Вибачте – Римма, Рита – звучить так схоже!

А ввечері, коли Роман провів Римму, та повернувся додому, на нього чекав скандал.

– Ти кого привів у наш дім? – обурювалася мати. – Дитбудинківського підкидька! У неї ні сім’ї, ні освіти! І ти – зі своїм червоним дипломом – про що ти з нею розмовляєш? Адже вона за життя пару книг прочитала – не більше.

– Мамо, у Римми середня спеціальна освіта. Вона закінчила коледж.

– Звісно! Коледж! Швейне училище – ось як це називається. Чим вона тебе приворожила? Подивися, які в неї очі – точно її цигани підкинули.

– Мамо, годі вже! А очі у Римми гарні. І на циганку вона зовсім не схожа. Скоріше на іспанку, чи француженку – подивися, які у неї тонкі риси обличчя.

– Загалом, синку, хочеш – одружуйся. Але до нас у квартиру її не приводь. Живіть де хочете! – Заявила мати.

– Не хвилюйся, мамо, у Римми своя квартира є.

– Ну, хоч одна гідність є!

– Вигукнула Катерина Едуардівна.

А от батько підтримав Романа:

– Не слухай їх, синку, вони просто красі чужій заздрять. Одружуйся і бережи дружину – вона, мені здається, правильна людина.

Римма та Роман одружилися. Просто розписалися, обійшлися без бенкету.

Через півтора року у них з’явився син. Свекруха її й так не жалувала, а тут зовсім розійшлася:

– Ромо, ти подивися на дитину: жодної нашої риси. Ти взагалі впевнений, що це твій син?

– Мамо, Кирюша схожий на Римму. Поки що. А потім подивимося – ти чудово знаєш, що діти з віком змінюються.

– Ну-ну, блаженний, хто вірує! – посміхалася Катерина Едуардівна. – Якщо тобі подобається косяки рогами підпирати, я нічого проти не маю.

– Але ти сам прикинь: Римма стала мамою майже на два тижні раніше за термін. Сказали, що дитина недоношена.

– Але виписали з лікарні так само, як і всіх, ні на день не затримали. А якщо від дня появи малюка відрахувати рівно сорок тижнів, то виходить, що ти на той час був у відрядженні. От і подумай.

Римму слова свекрухи дуже кривдили.

– Ромо, ти як хочеш, а я до твоїх батьків більше не піду. Катерина Едуардівна та Віка і раніше зі мною через губу розмовляли, а зараз мало не в обличчя мені кажуть, що Кирюша не твій син. Не подобаємося ми їм, і добре – нав’язуватись не стану.

Римма припинила бувати у квартирі свекрух. Роман навіть на дні народження їздив до них один – без дружини та сина. І щоразу мати заводила розмову про те, що Роман повинен зробити тест:

– От побачиш, що я маю рацію, – говорила вона.

Кирилу було вже три роки, а свекруха не заспокоювалася. І Роман здався:

– Риммо, я втомився слухати матір. Зробімо тест. Нехай вона переконається, що Кирюша мій син, і нарешті заспокоїться.

– А тобі дуже важлива думка твоєї матері? – Запитала Римма. – Ти сам хіба не впевнений у цьому?

– Впевнений.

– Ось і я теж впевнена. А твоя пропозиція мене ображає!

– Я розумію. Але ж це не складна процедура. Зробімо, – продовжував наполягати Роман.

– Навіщо? Щоб довести щось твоїй матері? Але для мене її думка зовсім не важлива.

– Зате це важливо для мене, – сказав Роман.

– Тоді навіщо ти зі мною одружився? Треба було слухати маму і шукати собі іншу дівчину, яка пройшла б кастинг у твоєї родини.

– Ти не розумієш – це зовсім інше. Я хочу їм довести!

– А я нікому нічого доводити не хочу! Невже ти не бачиш, що вимога твоєї матері образлива? Адже саме цього вона й хоче – принизити мене – тому й тисне на тебе постійно.

– І Катерина Едуардівна свого досягла – ти прогнувся. Добре. Зробімо тест. Тільки потім дивись не пошкодуй.

У той день, коли щасливий чоловік з радісною усмішкою пред’явив Риммі тест, який свідчив, що Кирило є його сином, вона зібрала речі Романа і попросила залишити квартиру.

– Римма, в чому річ? Адже все гаразд! Мама тепер заспокоїться і більше не діставатиме мене.

– Вона тепер припинить діставати тебе, бо досягла свого – ми розлучаємося! Я вже заяву до суду подала. А ти тест збережи: стане в пригоді, коли вирішуватиметься питання про аліменти.

– Яке розлучення? Які аліменти?

– Ромо, я не житиму з чоловіком, який не зміг захистити свою сім’ю, – сказала Римма.

– А що я мав зробити? – Запитав він.

– Ти повинен був твердо та однозначно сказати своїй матері, що довіряєш своїй дружині, і вимагати більше не порушувати це питання.

– Ти вважав за краще зробити тест і цим дав зрозуміти Катерині Едуардівні, що готовий вислухати наступні звинувачення на мою адресу!

– Наприклад, вони можуть повідомити тобі, що бачили мене в кафе з якимсь чоловіком, або підкинуть тобі змонтовані фотографії, або ще щось придумають.

– А ти все перевірятимеш! Ти ж один раз уже піддався, отже, можна й далі тиснути. Уявляєш, на що перетвориться наше життя? Щасливим воно не буде – це точно!

– Ну, що я тобі казала? – переможно вигукнула мати, коли Роман повернувся додому.

– Красива дружина – чужа дружина! Сподіваюся, що тепер ти це зрозумів.

– Ну, і дурень ти, синку, – сказав Євген Миколайович.

Пройшло сім років. За цей час у житті Римми та її сина сталося багато подій. Кирило вже навчається у четвертому класі.

Римма зуміла заочно закінчити університет – тепер вона технолог швейного виробництва, й працює на фабриці, де шиють дитячий одяг.

В особистому житті теж є зміни – рік тому вона вийшла заміж, і зараз вони з чоловіком чекають на появу доньки.

Роман бачиться із сином. Часто вони приходять до Кирила вдвох із Євгеном Миколайовичем. А ось бабуся бачити онука не бажає.

Роман купив собі квартиру, він зустрічається з жінками, з однією з них навіть жив деякий час, але одружуватися поки не збирається. Але, то вже його проблеми! За що боровся…

А ви як вважаєте, слушно вчинила Римма? Пишіть в коментарях, що думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.