До Лізи з Антоном приїхала в гості свекруха. Олена Анатоліївна заповнила холодильник варенням і солінням. Було дивно – як ця невисока жінка довезла таку важку сумку аж до них?!

– Ще б не турбувала в тебе спина, мамо, – сказав їй син.

– Не можна таке тяжке тягати.

– А я на вокзалі наймала носія, а потім ти мене зустрів. Так що все нормально, – усміхнулася та… Антон і Ліза пішли з друзями в кафе. Вечір пройшов добре. Повернулися вони майже вночі. Олена Анатоліївна, почувши повернення молодої пари, скочила з ліжка. Вона пішла на кухню й застала їх за несподіваним заняттям…

Ліза обернулася на бік, і крізь сон відчула смачний запах смажених котлеток, а потім почула і тихий гомін – її чоловік розмовляв з матір’ю на кухні.

«А-а-а, свекруха ж приїхала вночі, – згадала Ліза. – І вже з раннього ранку готує, немов це так необхідно…

Вона відкрила очі і подивилася на будильник, що стояв на її тумбочці.

Була тільки опів на дев’яту ранку! І це у вихідний! Ні б виспатися, а свекруха вже не наговориться з сином…

Зазвичай у вихідні чоловік приносив Лізі каву в ліжко, і вона, ніжно, смакувала гарячий улюблений напій і не поспішала вставати.

Але цього разу приїхала мати Антона, щоб привітати його з днем ​​народження, все-таки кругла дата, тридцять років.

Одружилися Ліза з Антоном пів року тому, і жили в обласному центрі, куди й приїхала до них вперше свекруха.

І не лише з приводу дня народження, а й просто подивитися, як влаштувалася молода сім’я.

А ще Олені Анатоліївні треба було на прийом до лікаря у понеділок.

Ліза встала, накинула халатик, і вийшла до чоловіка й свекрухи.

– Доброго ранку, і що це ви тут з самого ранку вже готуєте? – вона глянула на плиту, де на сковороді смажилися котлетки.

На підвіконні стояло тісто для пиріжків, а в духовці щось запікалося у фользі.

– Ого, та тут як у ресторані! – засміялася Ліза, – і це все заради дня народження? Так ми ж у ресторан підемо завтра.

– Та я не тільки через свято Антона, а просто вас побалувати хочу. Давно не готувала для сім’ї, а одній стільки готувати й не хочеться, і не потрібно… – таким тоном, наче вибачаючись сказала Олена Анатоліївна. – Сідай снідати, Антон уже поїв.

– Ми розбудили тебе? Не виспалася? – чоловік посадив Лізу за стіл і дав їй омлет.

– Ой, який пишний, з дірочками, і запашний… – захопилася Ліза. – У мене такий би не вийшов …

– Антон любить такий, – усміхнулася свекруха. – Ось мені й довелося шукати свого часу рецепти. А цей – на мінералці із газом. Тому й пишний…

Ліза з подивом подивилася на Антона. Вона ніколи йому не готувала сніданки. По буднях вони поспішали на роботу, вставали за часом впритул, не до приготування було.

І найбільше, на що вони були здатні, це зробити гарячі канапки до чаю або кави.

Обідали у їдальнях за місцем роботи, а на приготування вечері теж не залишалося сил.

Швидко щось готували на зразок відварених покупних вареників або сосисок з локшиною.

Олена Анатоліївна майже пів дня готувала. Вона відмовилася йти в неділю у ресторан, воліючи вдома привітати сина, і залишитися відпочивати.

Вона не дуже добре почувалася, турбувала спина. І вона пам’ятала, що в понеділок їй треба йти до лікаря.

У суботу ввечері мати приготувала вечерю на честь Антона.

Вона напекла пиріжків, зробила м’ясний рулетик, овочеве рагу, пюре, й салат олів’є, який Ліза готувала хіба що на Різдвяні свята.

– Ох, який достаток! – радів Антон. – Як у дитинство знову потрапив! Дякую, мамо.

Але й у неділю на обід мати зварила грибний супчик для Антона.

– Звідки такі гриби? – поцікавилася Ліза. – Домашні, чи що?

– Так і є, – підтвердила Олена Анатоліївна. – Сама збирала, сушила, тут одні білі. Елітні. Можете ще зварити не раз, я трилітрову банку привезла. Їжте на здоров’я!

Ліза подякувала свекрусі за гостинця. Олена Анатоліївна заповнила холодильник вареннями та соліннями, і було дивно, як ця невисока жінка довезла таку важку сумку аж до них.

– Ще б не турбувала в тебе спина, мамо, – сказав їй син. – Не можна таке тяжке тягати.

– А я на вокзалі наймала носія, а потім ти мене зустрів… Так що все нормально, – усміхнулася мати.

У кафе Антон і Ліза зустрічалися з друзями, вечір пройшов добре.

Але, повернувшись додому вже майже вночі, вони зайшли на кухню і обидва попрямували до холодильника.

А там були і пиріжки, і рулет, і мариновані помідорки, і смажений хек, і овочеве рагу на вершковому маслі.

Олена Анатоліївна, почувши повернення молодої пари, скочила з ліжка й застала їх на кухні за несподіваною пізньою вечерею!

Вони за обидві щоки наминали її смачні домашні страви!

Антон і Ліза засміялися.

– Що, після ресторану їсти хочеться?! – не здивувалася мати. – Ось не дарма я постаралася. Їжте, мої любі, хоч не пропадуть продукти.

– Ті кухарі, що в ресторані, матусю, з тобою не зрівняються й близько, – похвалив матір Антон. – У тебе в сто разів краще.

– Ну, тоді я пішла спати зі спокійною душею, – кивнула задоволена Олена Анатоліївна й пішла у кімнату.

Наступного ранку всі разом поснідали, і Антон перед роботою завіз матір до поліклініки.

А ввечері знову зустрілися за вечерею. Олена Анатоліївна розповіла, що лікар призначив їй невелике обстеження, і їй потрібно й наступного дня затриматись у них, щоб відвідати поліклініку.

Ліза й Антон навіть зраділи і в один голос відповіли:

– Поживи в нас скільки треба!

– Дякую, але мені вдома затишніше і спати, і жити, післязавтра я поїду, а вам дякую за теплий прийом. Вдома і кіт на мене чекає, там сусідка за ним дивиться. Подивилася я на вас, мені і на серці тепло. А ви до мене будь–коли приїжджайте, завжди буду рада… – Олена Анатолівна зітхнула.

Син провів її через день на вокзал, і мати поїхала у своє містечко, отримавши всі призначення лікаря на лікування.

Ліза з Антоном ще тиждень доїдали соління, супчик з білих грибів, томати у власному соку, мариновані грибочки та м’ясний рулет.

– Як добре готує твоя мати, просто смакота, – зізналася Ліза. – Ти, напевно, сумуєш за її їжею?

– Сумую і за нею, і за її супами, котлетками і всьому тому, що вона встигла тут наготувати, – щиро відповів Антон.

Ліза насупилась. А він, зрозумівши її настрій, обійняв дружину за плечі:

– Давай разом у вихідні готувати. Це ж не просто необхідність – ще це дуже цікаво!

– А в нас вийде? – запитала з сумом Ліза.

– А як же ж?! Інтернет нам у допомогу. І можна у самої мами запитати по телефону рецепти. Вона скаже.

Син відразу набрав номер матері і попросив рецепт супу й м’ясного рулету, акуратно записуючи все в зошит, як школяр.

– Дзвоніть, якщо щось незрозуміло, – просила мати, радіючи, що її приготування їм сподобалося.

Вперше вони готували м’ясний рулет, і як виявилося, не так це було й важко. Все вийшло як у мами. А потім у хід пішли й сушені гриби для супу, і нарешті, через два тижні Антон і Ліза вже пекли пиріжки.

– Ох, мамо! Як жаль, що ти далеко. Спробувала б ти пиріжки Лізи з капустою! Вона ще не така майстриня, як ти, але вже близька до ідеалу. Люблю ваші пиріжки! – говорив Антон у слухавку, відкушуючи шматочок пирога.

Мати сміялася, Ліза кричала їй «Дякую!”, і просила дати опис приготування інших смаколиків.

Тепер у вихідні Антон, який зайнявся ремонтом маленької кімнати, чув, як дзвонить Ліза його матері, і вони про щось говорять.

А тем для розмов додалося. І це була не тільки кулінарія.

Тиждень тому Ліза прийшла від лікаря і оголосила чоловікові, що вагітна! Радості Антона не було меж… Ліза сміялася. А він не міг повірити, що скоро стане батьком.

Тепер і батьки Лізи, які приходили у гості до дочки й зятя, обговорювали не тільки тему домашнього харчування, на яку спонукала молодих Олена Анатоліївна, а й майбутнього материнства Лізи, і відповідної підготовки до цього важливого етапу життя сім’ї.

Олена Анатоліївна не часто їздила у гості до сина, бо працювала і не дуже любила турбувати молодих.

Однак щоразу відвідуючи їх, особливо коли народився Олексій, свекруха привозила новий рецепт смачної страви.

Вона й готувала його тут же, на їхній кухні, і власноруч записувала в зошит рецепт.

Так збиралися записи, вчилася Ліза, переписувала рецепти і мати Лізи, пробуючи з рук доньки нову страву.

Тихо радів Антон, дивуючись хитрощам своєї матері та її доброті.

– Не дарма вона в мене вчителька, – говорив Антон дружині, – і сама навчиться, й інших навчить. Так би мовити, особистим прикладом!

– Головне, що тобі моя кухня подобається, – посміхалася й Ліза, – ось коли ще й донечку народжу, то обов’язково її навчу добре готувати!

– І мама допоможе, вона вже осторонь точно не залишиться! – сміявся Антон, – особливо пиріжки з капустою смачні. Треба б повторити на вихідних. З мене заміс тіста та купівля капусти. Ну, і капусту потушкую, – погодився Антон, дивлячись на маленького синочка.

– А що ми робитимемо? – засміялася Ліза.

– Ви морально підтримаєте, і ми ліпитимемо разом, – підморгнув Антон Олексію.

Але малюк засинав на руках у Лізи, і посміхався уві сні, ніби вже розумів, що в домі, де йому пощастило народитись й жити, всі люблять один одного.

І тут тепло, затишно й ситно…