Тамара Іванівна приїхала в гості до дочки й зятя. – Мамо, мені бігти треба, приготуй вечерю! – одразу заявила матері Інна. – Продукти в холодильнику. Тамара пішла на кухню. У мийці була гора посуду, плита була брудна. Вона прибрала. А що готувати? У холодильнику була ціла курка. У шафці – картопля й овочі. Невдовзі на плиті стояв борщ і плов. На столі стояв пиріг. Увечері всі поїли й розбіглися по кімнатах. – Завтра у всіх вихідний? – запитала Тамара дочку. – Так, – сказала та. – Нічого не плануйте, – попередила мати. – Мамо, що це означає?! – запитала Інна. – Скоро все дізнаєшся, – сказала Тамара Іванівна. Інна застигла від здивування.

Вечірній дзвінок від доньки Тамара Іванівна чекала.

Не щодня донька дзвонить, справ багато в неї, не встигає…

– Мамо, ну нарешті ти вийшла на пенсію! Скільки можна працювати, ти маєш онуків, треба займатися з ними, гуляти!

– А чи не вам я допомагала з кредитом на житло? Через це й працювала. Дякую, що далі працювати на вас не змушуєте. Відпочину…

– Мамо, ми тут вирішили, якщо ти вже не працюєш, то приїдь до нас.

Аліна у третій клас піде, а вона все ще така несамостійна.

Петрик в перший. Їх треба привести, відвести, гуртки. Ти ж мене розумієш. У Олі випускний клас, а Роман зовсім від рук відбився, тільки й грає у свої ігри на компʼютері. Йому вступати, а він грає і навіть не вирішив, куди піде!

– А я чим допоможу Роману? Та й Олі також, я не репетиторка. Я просто колишня бухгалтерка.

– Мамо. Я ж тобі про Аліну з Петром! Ти навіть не уявляєш, як я втомилася. Я тільки мрію, що ти приїдеш і всі проблеми підуть. Приходитиму з роботи й лежатиму.

– Як це лежатимеш?

– Так ти ж будеш цілими днями вдома, обід, вечеря…

– Готування, прання, прибирання?

– А що робити на пенсії?! З уроками онукам допоможеш. Будеш їх у кафе водити, купувати морозиво. Бо ми навіть у вихідні не можемо нікуди вибратися. Бо ж нам теж хочеться відпочити. Шукай квартирантів у свою квартиру й переїжджай.

– А ти адресою, дочко, не помилилась? Може тобі хатню робітницю найняти, а ще няньку? Мені з вами ніхто не допомагав, було вас троє, а я одна. Робота, дім, прибирання. І пральних машин таких не було. Іноді вночі руками в тазику прала.

– Не говори мені про минуле століття. Краще про онуків подумай!

– Я одна була, а вас двоє. Треба було думати головою, перш аніж заводити велику родину.

– Ти ж сам казала, що тобі було важко з нами. Увійди в моє становище.

– Я приїду на кілька днів, а поки що навіть обіцяти нічого не буду. У тебе ще є два брати, їх я теж хочу відвідати.

– У них діти вже дорослі, ти їм не потрібна. От хіба як тільки онуки в них підуть. Але ж я перша! Дочка я в тебе єдина, а там хай невістки справляються.

– Так вони й так справлялися.

– Ми на тебе всі чекаємо, включаючи зятя!

– Яка честь…

– Розумієш… Я готувати не встигаю. Доводиться замовляти готове чи варити вареники, а йому все так набридло. І діти вже носа вернуть.

– Ви у мене все їли і носа від простих макаронів не вернули. Не хочуть вареники їсти, хай Оля допомагає.

– Що ти таке кажеш, у них програма зараз дуже важка, вона тільки за уроками й сидить допізна! Коли їй готувати на сім’ю?!

– А як інші справляються?

– Мамо, я не знаю, але в мене не виходить, втомилася я…

– У гості приїду, а жити у вас роками не збираюсь. Я теж утомилася за все життя, мені за шістдесят перевалило, якщо ти пам’ятаєш. Я відпочити хочу в тиші, розслабитись.

– Втомилася в бухгалтерії папірці підписувати?! Ти ж головна бухгалтерка, за тебе все робили.

– Не розумієш ти мене дочко…

– Це ти мене не розумієш!

Розмову можна було б продовжувати далі, але у двері Тамари Іванівни подзвонили, а потім постукали.

– Доню, у двері стукають. Бувай.

Тамара нікого не чекала, а тому тихо підійшла і подивилась у вічко.

Там були якісь незнайомі люди, тож відчиняти вона не стала.

Жінка пішла на кухню і заварила свій улюблений чай з листям смородини.

Чоловік такий чай теж любив і свекруха.

Нахлинули спогади. Чоловіка не стало, коли доньці виповнився рік, пригода на роботі по суті забрала не лише його життя, а й Тамари.

Троє дітей, було дуже важко.

Свекруха одразу відсторонилася. Мати Тамари допомогти не могла, жили вони дуже далеко.

До батьків вона повертатися не хотіла, а вони до неї і так би не поїхали.

Добре, що вона мала власне житло.

Тамара пила чай, згадувала, думала. Може вона не права, може треба дочці допомогти?

Але їй ніхто не допомагав, все сама, і грошей не завжди вистачало.

Вдома порядок був завжди, дітей до цього привчала.

Дзвінок дочки перервав її роздуми.

– Мамо, ти де?

– Як де? Вдома!

– До тебе приходили квартиранти, хотіли оглянути квартиру! Чому ти не відкрила? Ти мене підвела!

– Що-о-о?!

– Мамо, я знайшла хороших людей, їм потрібна квартира! Вони навіть можуть її викупити. Розумієш? Ти можеш приїхати до нас і купити квартиру тут.

– У мене є квартира, а решту я вже тобі сказала. У гості приїду. Крапка.

***

Тамара збиралася погостювати у дітей, часу в неї стало багато.

Старші сини Юрій та Олексій жили в одному місті, а дочка Інна за сто кілометрів від них. Звідки починати? Вирішила зі старшого, а до дочки в останню чергу. Може й справді їй потрібна допомога?

У синів усе було гаразд. Працювали, все встигали, допомоги не просили, а навпаки, хотіли допомогти.

– Приїжджай частіше, ми тобі й квитки купимо самі! – говорили вони проводжаючи матір. – Тобі давно пора вже відпочивати.

Дочка зустріла її на вокзалі.

– Нарешті, поки ти всіх об’їхала, то ми спереживалися тут!

– Я ж не дитина, не треба переживати, не загублюся. І до вас би сама добралася.

– Ось твоя кімната, довелося посунути трохи дітей. Вони всі до речі будуть увечері.

– Я ненадовго, потерпите вже мене.

– Мамо, мені бігти треба, приготуй вечерю! Продукти в холодильнику.

– Я ж у гості приїхала!

– Мамо! Решту розповім увечері…

Тамара пішла на кухню, залишивши свою невелику валізу в коридорі. Хотілося перекусити. У мийці була гора посуду, плита брудна. Хіба вона так вчила дітей? Чомусь у синів все було чисто й акуратно. Вони й вечерю допомагали дружинам готувати.

Тамара знайшла чистий кухоль, чай, хліб… Потім вона взялася за прибирання кухні. А що ж готувати? У холодильнику лежала ціла курка. У кухонній шафці знайшлася картопля й овочі.

На чистій плиті стояв гарячий борщ, плов давав неповторний аромат, на столі стояв пиріг із капустою.

По деякі продукти довелося йти у магазин.

Родичі прийшли всі зразу. Діти зраділи бабусі, зять взагалі ладен був її на руках носити. Всі поїли й розбіглися по кімнатах.

– Інно, а хто з вас прибиратиме? – запитала Тамара Іванівна дочку.

– Мамо, я так втомилася… Полежу трохи, потім приберу. Краще розкажи, як там живуть брати?

– Добре живуть. Деталі потрібні?

– Звичайно, потрібні!

– Чисто у них, затишно. Я як на курорті побувала, жодного разу не готувала, тільки пиріг була свій фірмовий спекла. Посуд не мила.

– Мамо, ну я не встигаю!

– А Оля? Вона ж за столом не розлучається з телефоном. Маю я сумнів, що вона у вас одними уроками займається…

– Ти тільки приїхала і нічого не знаєш!

– Не знаю, але все помічаю. Ти б хоч перед моїм приїздом навела порядок. Пилюка всюди, брудної білизни ціла купа. Вікна! Коли ти їх мила востаннє?

– Мамо, ну я тебе тому й просила приїхати. Не встигаю я. Що ж тут незрозуміло?!

– Завтра у всіх вихідний?

– Так.

– От і добре. Нікуди не збирайтеся і нічого не плануйте.

– Мамо, що це означає?! – запитала Інна.

– Скоро все дізнаєшся, – сказала Тамара Іванівна.

Інна застигла від здивування.

– Де мені можна лягти відпочити? – запитала мати.

– Отам…

– І не забудь вимити посуд! – додала Тамара і пішла спати.

Встала вона о сьомій ранку. Тамара Іванівна звикла до такого розпорядку. Посуд був вимитий. Ну, хоч так. Запах млинців розбудив зятя, потім встала дочка й молодші діти.

– Будіть решту! Зараз буде генеральне прибирання.

– Мамо, але Оля й Роман зазвичай до обіду сплять у вихідні…

– Нічого, не щодня бабуся приїжджає. Пийте чай. Аліна – мити посуд, ти Інно вікна, фіранки, і ще одяг з тебе прати і ванну відмити.

А ти зятьку берися пилососити і в коридорі прибирати.

А ще у вас на балконі все завалено, було б добре все прибрати й викинути.

Олю пилюку витреш і підлогу помиєш, щоб все блищало. І про шафи не забудьте, порядок щоб усюди був.

Роман за тобою сміття й магазин, ось список, гроші у батьків.

Петре, ти йдеш із братом і стежиш за ним, потім це буде твій обов’язок.

Заодно й прогуляєшся.

– А ти що робитимеш?!

– Я в гостях, але добре вже, приготую вам обід. А ось на вечерю не сподівайтеся, готуйте самі.

Інна бурчала собі під ніс, Оля увімкнула музику, загудів пилосос, робота закипіла.

Хлопці повернулися з магазину. Тамара Іванівна почала готувати обід. Кухня наповнилася ароматами.

Обідали всі з великим апетитом.

– Ну, як вам? Я не про обід, а про порядок.

Зять показав великий палець. Молодші підтримали й зробили так само.

– Бабусю, тобі плюс, – сказала Оля.

– А ти що скажеш, дочко? Втомилася?

– Втомилася.

– Але ж ти працювала не одна, і ви впоралися ще до обіду. Тепер у вас є вільний час. Можна йти гуляти усією родиною. І не забудь про вечерю, вона з тебе. Я відпочину, а ви далі вже самі…

***

Тамара прожила у дочки тиждень, як і в синів, і збиралася їхати додому.

– І як ми тепер без вас, Тамаро Іванівно? – спитав зять.

– Якщо моя дочка втомлюється і не справляється сама, то треба допомагати. Вас багато.

Я вам показала, як це робиться, а далі самі. Я не хатня робітниця, на яку мене хотіла перетворити Інна. Я за вас все робити не буду. Подобається порядок? Допомагай і командуй. Я всіх так виховувала, тільки дочка розслабилася. Втомилася! І діти звикнуть до порядку, а не до безладу. Їм це знадобиться. Я іноді приїжджатиму.

***

Вдома Тамару Іванівну чекав ідеальний порядок, тільки пилу трохи назбиралося.

Вона швидко прибрала все, заварила свій улюблений чай, і сіла в улюблене крісло.

По телевізору починався новий цікавий серіал…