– Олено, ми коли квартиру оформляти їдемо? Мені треба на роботі попередити, що візьму відгул, – гукнув Олег із ванної.

– Можливо, в четвер, ще все незрозуміло поки що. Але тобі, у будь-якому випадку, там бути зовсім не обов’язково.

– Я сама з’їжджу. Може, батька візьму за компанію, якщо він не буде зайнятий, – відповіла вона, не припиняючи готувати сніданок.

– Значить особисто бути присутнім не треба? Тільки мої документи візьмеш? – Перепитав Олег, увійшовши на кухню.

– Та не потрібні твої документи. Квартиру я оформляю на себе! Ти тут ні до чого.

– Тобто, як це ні до чого?! Ми купуємо квартиру, і я ні до чого?! – перепитав Олег, при цьому на його обличчі з’явилася недобра усмішка.

– Не ми купуємо, а я. І роблю це виключно заради своєї дочки. Мені б і одної цієї вистачило, – відповіла Олена.

– Тобто я в цій квартирі ніхто і в нову теж в’їду без прав. Просто чудово! – сплеснув руками Олег.

– Олег, годі! Ми сто разів це обговорювали! І лаятися в сто перший раз я точно не маю наміру. Сідай снідати, – сказала дружина, поставивши на стіл дві тарілки з яєчнею, бутерброди та чай.

– Дякую, на роботі кави поп’ю! – відповів Олег і вискочив із-за столу…

…Олена та Олег познайомилися, коли обом уже було до тридцяти років. Олена за спиною мала невдале заміжжя, болісне розлучення, після якого вона залишилася фактично на вулиці на руках з маленькою донькою.

Колишній чоловік не посоромився вигнати колишню дружину та доньку з квартири, яку на весілля подарували його батьки.

Олена спершу хотіла подати до суду, але батьки відмовили її. Спільними зусиллями купили невелику однокімнатну квартиру, де Олена й оселилися з маленькою донькою Лєрою.

Вона повністю присвятила себе роботі та турботам про маленьку дочку. Про одруження якось навіть не думала. З Олегом познайомилися випадково.

У цей день на вулиці був сильний дощ. Олена бігла без парасольки від офісу до автобусної зупинки. На середині шляху біля тротуару пригальмував автомобіль.

– Дівчино, сідайте, я вас підвезу, – гукнув водій.

– Ні, дякую, – завбачливо відповіла Олена і вже хотіла йти далі.

– Та не бійтеся ви! Я не кусаюся. Теж із роботи їду, мабуть, як і ви. Сідайте, бо промокнете наскрізь, – з усмішкою запропонував водій-незнайомець.

Олена зрозуміла, що чинити опір у такій ситуації справді безглуздо і навіть трохи ніяково, тому, повагавшись ще кілька секунд, перейшла через тротуар і сіла в машину. Дорогою вони розмовляли, познайомилися.

Олег виявився приємним у спілкуванні молодим чоловіком. Він розповів про себе, що теж був одружений і розлучився близько року тому.

У шлюбі з’явилося двоє дітей – хлопчик та дівчинка, яким він, звісно, ​​допомагає матеріально. Крім того, Олег залишив колишній дружині та дітям квартиру, а сам перебрався до невеликої кімнати у гуртожитку, отриманої від підприємства, де працював.

Олені Олег сподобався відразу – ввічливий, галантний та вихований. Крім того, стосовно колишньої дружини та дітей він вчинив благородніше, ніж її власний чоловік.

За кілька місяців вони почали зустрічатися. А ще за рік Олег переїхав із гуртожитку до однокімнатної квартири, де жила Олена з донькою.

Батьки були не проти того, щоб дочка влаштовувала особисте життя, тому часто забирали Лєру до себе в гості, щоб Олена та Олег змогли відпочити та залишитися наодинці.

Восени Лєра мала піти в перший клас. Дівчинка виросла, і Олена розуміла, що доньці потрібна власна кімната. Потрібно було купити більше ліжко, куточок школяра, мольберт для малювання.

Розмістити все це в крихітній однокімнатній квартирі, де живуть ще дві людини, виявилося просто нереально. Олена почала придивлятися варіанти, щоб купити двокімнатну квартиру.

– Ти що за оголошення дивишся? – якось спитав Олег.

– Так, квартиру дивлюся відповідну. Лєрі потрібна окрема кімната. Та й нам також.

– Чудова новина! Нам, звісно, ​​тут тісно. Я навіть дітей не можу в гості покликати, – нарікав Олег.

Олена на це нічого не відповіла. Вона чудово знала з самого початку, що в Олега була сім’я, і ​​зовсім не чинила опір його спілкуванню з дітьми від першого шлюбу.

Але їй категорично не хотілося бачити їх у своїй квартирі, прибирати безлад, який вони, безумовно, влаштують, та й взагалі…

Деякий час до квартирного питання Олег та Олена не поверталися. Жінці не дуже хотілося обговорювати свої плани, бо вона хотіла вибрати житло на власний розсуд.

Багато в чому орієнтувалася на те, щоб було добре Лєрі – власна простора кімната і квартира обов’язково недалеко від школи.

Щоб Олег не втручався, Олена частіше переглядала оголошення на роботі, коли було трохи вільного часу, або в обідню перерву.

Ближче до середини літа потрібно було поспішати з вибором та оформленням угоди купівлі-продажу. Олена підібрала кілька слушних варіантів і з’їздила, подивилася їх.

– Ти де так довго пропадаєш? Я прийшов із роботи, а вас немає, – якось спитав Олег.

– Лєра сьогодні у бабусі з дідусем переночувати залишилася. А я в крамницю заходила, і дві квартири їздила подивитися.

– А чого ти мені не сказала? Я б теж з роботи відпросився і подивилися б квартири разом, – трохи скривджено відповів Олег.

– А чого це? Я вже говорила, що купую квартиру виключно для дочки й орієнтуватимуся у виборі тільки на те, щоб Лєрі було комфортно. Нічиї докази та пропозиції слухати не буду. Навіть твої, вибач, – відповіла вона.

– А, ну зрозуміло! Як завжди, моя думка навіть не враховується! Я маю вже звикнути до такого ставлення в цьому будинку, – трохи ображено відповів Олег і одвернувся у бік вікна.

– Олеже, що ти знову починаєш? Ти ж фінансово в цю квартиру вкладатись не збираєшся?

– Саме у квартиру не збираюся, і ти чудово знаєш чому. Я своїм дітям аліменти виплачую і так ще додатково допомагаю. Все інше вкладаю до сімейного бюджету. Які в тебе претензії до мене?

– Та немає жодних претензій. Просто я купую квартиру на власні гроші. До речі, на початковий внесок потрібна велика сума, і допомагатимуть мені батьки.

– Я взагалі думав, що ми цю квартиру в частках купуватимемо! – знову ображено сказав Олег.

– Олеже, опам’ятайся, в яких ще частках? Ми з тобою живемо разом, нас все влаштовує. Але ми з тобою навіть не чоловік і дружина, щоб купувати квартиру в частках.

– Ти мене, звичайно, вибач, але в тебе двоє дітей. Ти хочеш, щоб я зараз купила квартиру повністю за свої гроші, частку записала на тебе, і цим поставила під загрозу інтереси своєї дитини?

– А де гарантія того, що завтра ти не надумаєш повернутися до колишньої дружини, чи просто підеш, прихопивши із собою половину нашої квартири?

– Я одного разу вже опинилася з дитиною на вулиці, і більше такої ситуації ні щодо самої себе, ні щодо Лєри – просто не допущу!

– Я зрозумів! Ти хочеш, щоб я з тобою одружився, так? Фокус саме в цьому. У всіх жінок просто якась нав’язлива ідея отримати свідоцтво про шлюб!

– Але, якщо тобі так сильно хочеться і ти любителька формальностей, то, будь ласка, я можу одружитися з тобою! Хоч завтра підемо до РАЦСу і подамо заяву! – домовляючи цю фразу, Олег майже перейшов на крик.

У повітрі повисло незручне мовчання. Спочатку Олена хотіла навіть піти в кімнату, щоб більше не продовжувати цю, на її думку, безглузду розмову ні про що. Але потім все ж таки залишилася на кухні, щоб ще раз дохідливо аргументувати свою думку.

– Олеже, я тебе люблю, але ні про яке одруження я не мрію, як ти думаєш! Якщо зараз, чи колись потім, ти запропонуєш мені вийти за тебе заміж, я, можливо, погоджуся на цю пропозицію.

– Але ж далеко не факт! Я, якщо тобі цікаво, – про другий шлюб взагалі ніколи не замислювалася. Але свою думку, щодо квартири, я все одно відстоюватиму.

– Навіть у тому випадку, якби ми були з тобою в офіційному шлюбі, і я купувала квартиру на власні гроші, і гроші моїх батьків, я все одно не стала б включати тебе в частку. У крайньому разі, оформила б нерухомість на матір чи батька.

– Ну, дякую за відвертість! Про яку сім’ю у нас може йтися, якщо ти мені так не довіряєш! – вів далі Олег.

– Справа не в довірі. Я просто хочу, щоб у моєї доньки були нормальні умови та квартира, з якої її б ніхто ніколи не вигнав!

За кілька тижнів Олена домовилася про купівлю квартири. Вона спеціально не стала говорити Олегу про те, на який день призначено правочин, щоб знову не викликати хвилю суперечок та обговорень.

Взяла з собою батька для особистого заспокоєння і купила квартиру в іпотеку, як і хотіла.

– Квартиру купила, можеш мене привітати. Ремонт там робити не треба. Як то кажуть, заїжджай і живи! – сказала вона ввечері Олегу.

– І коли ж переїжджаєш? – Запитав Олег.

– Напевно у вихідні. Потрібно речі запакувати. Я вже замовила коробки та пакети для цього. А ти що, не збираєшся переїжджати? – Здивувалася вона.

– А навіщо мені переїжджати в чужу квартиру, яка мені не належить? – скривджено спитав Олег.

– Ну, а де ж ти житимеш? Цю квартиру я здавати вирішила. Залишити тебе тут не можу, вибач, – з жартом сказала вона.

Наступного дня Олег зібрав речі та переїхав до себе у гуртожиток. Олену ситуація засмутила, але своїх планів вона не змінила. Переїхала разом із донькою у нову двокімнатну квартиру – і щаслива!

Олег живе у гуртожитку та всім знайомим розповідає, як помилився в Олені:

– Меркантильна жінка попалася, все за розрахунком, все для себе! А я думав, що вона порядна…

А ви що скажете з цього приводу? Вона слушно вчинила? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.