Все почалося з фотографії мами в альбомі. Ліді тоді було вісім років.– Мамо, а це хто? – запитала вона.На фотографії було багато дорослих, серед яких Ліда легко впізнавала маму і тата, тітку Олю і бабусю Люду.Запитувала вона не про дорослих, а про білявого хлопчика, який тримав на руках немовля – Ліду. Тобто те, що це вона, Ліда вже знала.

Брат це твій. Четвероюрідний, – пояснила мама.– Що таке четвероюрідний? – не зрозуміла Ліда.– Ну… Ось дивись – у баби Люди була мама. А у цієї мами сестра. Це зрозуміло?– Так.Обидві вони народили дітей. Мама баби Люди народила бабу Люду, а сестра цієї мами – діда Геннадія. Баба Люда і дід Геннадій – двоюрідні брат і сестра. Це зрозуміло?

– Так.– Ну ось. У діда Геннадія народився Борис, він – троюрідний брат твоєму батькові, виходить. А у Бориса народився Артем. Ось він – четвероюрідний брат тобі. Кожне покоління на одну цифру зрушується – двоюрідний, троюрідний, четвероюрідний і так далі…

Ліда була розумною дівчинкою. Тому швидко втямила.– Тобто мої діти й діти Артема будуть п’ятиюрідними?– Розумничка ти моя!– А де зараз Артем?– У селі своєму, де ж іще?– А чому ми до них більше не їздимо?

Мама скривилася і нічого не сказала. Але потім передала цю розмову татові. І він зрадів.– А що? Давайте поїдемо! Сто років там не було.Ліда тоді не розуміла, чому мамі не хочеться їхати у село – їй там дуже сподобалося. Поки дорослі смажили шашлики і пили ігристе, вони з Артемом та іншими хлопцями лазили по деревах, їли червону смородину у сусідів.

Ліда випрошувала у тата гроші, і вони всією юрбою йшли в магазин, де закуповувалися чіпсами й солодкою водою.А ще насінням – раніше Ліда і не знала, що таке насіння.Веселі дні закінчилися в одну мить – дорослі знову готували щось на мангалі, слухали гучну музику, а потім дядько Борис посварився з якимось повним чоловіком з червоним обличчям.

Жінки почали їх заспокоювати. Дядько Борис насварився на всіх, сів на мотоцикл і поїхав.– Ми повертаємось додому, – сказала мама.І вони поїхали. А потім виявилось, що дядько Борис потрапив в пригоду на дорозі. І його дружина попросила забрати Артема у гості на кілька тижнів.

Мама знову була незадоволена, але тато з Лідою її вмовили.З того самого літа почалася їхня дружба. Ліда називала Артема братом, а він її – сестричкою. Щоліта вони забирали Артема в гості: у село мама Ліду більше не пускала.Ліда водила брата парками й атракціонами, давала послухати музику, якої він, чомусь, у своєму селі не чув, вчила грати в настільні ігри.

Він у відповідь навчив її диміти і грати в карти. Добре, що мама про це не знала.Якось вони пізно поверталися додому, і Ліда потягла Артема коротким шляхом через гаражі.Коли троє хлопців перегородили їм дорогу, Ліда дуже злякалася – вона знала одного з них. У школі говорили, що в нього брат нехороша людина

.Гроші є? – спитав один із них.Якби не було поруч Артема, Ліда розплакалася б. Але Артем виступив уперед і влаштував тому хлопцю…– Якщо хто з вас мою сестричку чіпатиме – буде вам, ясно? – сказав він.Більше Ліду ніколи ніхто не чіпав.– Не люблю батьків, – зізнався Артем, коли Ліді було дванадцять.

– Після дев’ятого класу поїду в коледж вступати у місто. Тільки там атестат хороший треба, а вчуся я не дуже. Треба підтягнути.

Ліда розповіла про це мамі. І та, хоч і не любила Артема, раптом запереживала і знайшла йому репетиторів.Батьки Артема не хотіли їх оплачувати, але тато якось вмовив їх.І після дев’ятого класу Артем і справді приїхав у місто, вступивши у коледж на якогось компʼютерника.

Ліда тоді навчалася у восьмому і хвалилася всім, який у неї класний брат.Все змінилося, коли Ліда перейшла у десятий клас. У тій компанії, яку Ліда вважала своєю, правильним вважалося йти в інститут, а не в коледж. Правильним вважалося пити на сніданок апельсиновий сік і бігати ввечері в парку, а не сидіти в кафе після стипендії, як це робив Артем.

Правильним вважалося дружити з людьми свого кола і вищими, бо всі інші тягнуть тебе на дно життя.Вони вважали себе дуже розумними і крутими – Ліда і її компанія.Перемоги в олімпіадах з математики, диплом з музики, спортивні досягнення – все це вони мали. А в Артема не було нічого – його з коледжу мало не виперли. І виглядав він не дуже – бідно.

Тому Ліда почала його уникати.– Ти що, сестричко, соромишся мене? – запитав ображено Артем, коли Ліда пройшла повз і не привіталася, так як поряд були її нові приятелі, з якими вона познайомилася на підготовчих курсах у вузу. Ліда не просто соромилася: тепер вона розуміла, чому мама не любила їздити в село і чому не хотіла, щоб Ліда дружила з Артемом.

– Що ти вигадуєш, – збрехала вона. – Я просто тебе не помітила.

Вони майже перестали спілкуватися. Ліда не бачила його весь випускний рік і навіть не подумала покликати його на останній дзвінок чи випускний. Він прийшов сам – приніс букетик блакитних квіточок, поцілував її в щоку.– Вітаю.Ліда не могла не помітити, як він змінився: змарнів, схуд, перестав за собою стежити. І став дуже схожим на свого батька.

– Чим займаєшся? – ніяково запитала Ліда. – Працюєш?– Ну так.– Де?– Так так, на складі. Комірником.– А навчання що?– Та ну… Кинув я його.– Це дарма.– Напевно, – не став він сперечатися.

Ліда не покликала його на свято, і Артем пішов.Наступного разу вони побачилися за рік: батьки поїхали на море, і Ліда була вдома сама.Чи він дізнався якось про це, чи випадково вийшло. Він прийшов увечері, веселий і зовсім змарнілий. Просив грошей, скаржився на життя, казав, що хоче все виправити, але не знає, як.Ліда його виставила, а потім плакала весь вечір, сама не знаючи чому.

З Андрієм вона познайомилася у нічному клубі. І спершу все було добре. А потім почалося: туди не ходи, це не робити, те не носи.Коли він посварився з нею вперше, Ліда пішла від нього і заблокувала номер. Але потім Андрій довго вибачався, носив їй подарунки та квіти і обіцяв, що такого більше не повториться. І вона вибачила.

Повторилося.Один раз взагалі при всіх в торговому центрі, коли Андрію здалося, що Ліда занадто люб’язна з продавцем морозива.Вона ледве стримувала сльози. І раптом хтось підійшов до Андрія.Ліда не відразу зрозуміла, що це Артем, вже тільки коли почула:

«Ще раз торкнешся моєї сестрички – я тобі влаштую!»

Вона зрозуміла, що той знову прийшов їй на допомогу.Після цього Андрія як вітром здуло. Ліда все збиралася подзвонити Артему і подякувати йому, але так і не наважилася. А ще за рік почула розмову батьків:

– Не лікувався, що тепер вдієш. І батькам все одно.

Це мама казала.

– Та якби Борис знав!

Це вже тато.

У Ліди похололо все всередині.– Ви про Артема?Мама підібгала губи. А тато сказав:– Такий молодий, і такий фінал…– Що з ним?..…

Вона його не впізнала. Очі чужі, блідий, коротке волосся. Тільки голос був його. Артема.– Сестричко… – усміхнувся він.Ліда намагалася не плакати. Але не виходило. Вона виходила з палати і плакала там, у коридорі. Приходила щодня. Хотіла щось принести, але йому нічого не можна було.Щоправда, якось вона все ж таки принесла маленьку пачку чіпсів.Навіть з’їв пару штук.

Вони багато говорили. Прямо як у дитинстві. І Ліда не могла зрозуміти: як так вийшло? Чому вона відвернулася від Артема? Тепер уже й не згадати.– Не хвилюйся, сестричко, – казав він. – Я подбаю про тебе.І Ліда не знала, що він і дійсно подбає.Через тиждень після того, як Артема не стало, їй зателефонували з незнайомого номера. Голос здався їй знайомим.

– Це Микола. Я був лікарем вашого брата. Він просив передати вам його щоденник. Чи могли б ми зустрітися?Раз Ліда сказала – може, жартома, а, може, і не зовсім, що в Артема дуже симпатичний лікар, і що вона б полікувалась у нього.Хотіла розсмішити брата. Але він тоді став серйозним і сказав:

– Не треба тобі тут лікуватися.А він, виходить, запам’ятав. Це Ліда зрозуміла не тільки тому, що Микола дуже багато про неї знав і сказав:– Судячи з розповідей вашого брата, ви просто янгол, а не дівчина!А ще через те, що Артем написав їй у своєму щоденнику.Ліда довго його читала – було складно за раз, щоразу накочували сльози.

І наприкінці Артем писав їй поради, як зачарувати лікаря – він спеціально розпитав у Миколи, які дівчата йому подобаються.Щоправда, на той час поради Ліді вже не були потрібні – зачарувати Миколу їй вийшло і без порад брата…