– Алло мамо, ти пенсію отримала? – почувся рідний голос сина Ганни Василівни.

– Та синку, отримала, тільки лікар мені виписав ліки більше чим зазвичай, серце сильно турбує, – виправдовуючись відповіла Василівна.

– Мені платіж за машину треба внести, я потім куплю тобі ліки з авансу, – не вгавав синок.

– Як знаєш Вітюшу…

Ганні Василівні було вже за 70, все життя вона пропрацювала учителем з математики. Єдиного сина Віктора дуже любила, тож не могла йому відмовляти й досі.

У всьому себе обмежувала. А Віктор, як і раніше, вважав, що мати йому винна, попри те, що йому четвертий десяток пішов.

Чоловік Ганни Василівни покинув її ще 20 років тому, кохали вони один одного. Але доля вирішила забрати Георгія в Ганни раніше за термін. В молодості вони загадували, як проживуть до глибокої старості та підуть з життя в один день.

Віктор ніколи не спізнювався приїжджати за грошима до матері, тож одразу після дзвінка, примчав.

– Мамо, а ти не могла б мені дати цього разу більше? Розумієш, у Свєтки день народження на вихідних, а ми цього місяця Кольки з Мишком планшети купили, давно вони просили, мені на подарунок треба тепер.

– Вітю, мені лікар прописав ліки, каже, щоб обов’язково почала їх приймати, серце все частіше дається взнаки.

– Та мамо, я пам’ятаю, через тиждень будуть тобі всі ліки.

Ганна Василівна, як завжди, не стала сперечатися із сином і дала стільки, скільки він попросив.

Тиждень минув швидко, а ліки Віктор так і не привозив. Жінка все гірше і гірше почала почуватися.

Одного разу навіть намагалася йому зателефонувати, але він відповів, що поки що не може говорити та передзвонить пізніше. Але вона так і не дочекалася.

В один із будніх днів, Ганна Василівна особливо погано себе відчула, не було сил дістатися навіть до телефону. Прикривши очі, чи то уві сні, чи на яву здалася їй картина:

“Вечір. Ганночка молода і безтурботна біжить додому з вечірніх прогулянок з подружками. На зустріч йде молодий чоловік у формі.

– Та це ж Гоша! З армії прийшов! Раніше вона бачила його тільки з далека, але око дівчина на нього поклала давно. Але як тут зізнаєшся в почуттях, коли тобі всього 15 років було, а зараз дівчина дорослішою стала, на наречену перетворилася.

Радісний Георгій повз таку красуню пройти не зміг і запропонував проводити її додому. В Ганни все всередині перехопило від цієї пропозиції. Так і продовжили молоді потай зустрічатися.

Батьки молодих між собою ворогами були, не поділили щось одного разу. Ганна з Георгієм це знали, тому й бігали потай, знаючи, що батьки цього не схвалять.

– Ганно, я люблю тебе і хочу на тобі одружитися! Давай ми з тобою одружимося, житимемо довго — довго, і помремо в один день. Як тобі ідея?

– Що ти Гоша, як ми одружимося, якщо батьки наші ворогують?

– Я поговорю і з моїми, і з твоїми, що-небудь придумаємо, ні так втечемо і все одно одружимося!

Домовитися Георгію начебто вдалося, довго чинили опір, але в результаті погодилися, за однієї умови, що спілкуватися батьки один з одним не будуть.

У день весілля, коли всі почали клопотати та готуватися, батьки все ж таки помирись. Тоді Ганна була найщасливішою нареченою на світі.

Після весілля молодята переїхали до міста, там життя закрутилося. Через 4 роки з’явився синок Вітя. Як же вони його любили…

Після цього картина перед очима зникла у Ганни Василівни, як раптом погано їй стало ще сильніше. Надворі стояла ніч, скільки Ганна пролежала в такій напівдрімоті вона не знала. Як раптом почулося шарудіння дверей.

– Мамо, мамо! У тебе все гаразд? – пролунав рідний голос сина.

Коли Віктор побачив свою матір, майже вже без дихання, одразу викликав швидку допомогу, сам увесь у сльозах сів поруч, взяв за руку і заговорив із нею:

– Мамусю, ти ж пробач мені! Вибач, такого поганого сина. Сьогодні, коли я ліг спати, мені уві сні татко наснився. Стояв і благав врятувати тебе, каже не час ще Ганні йти, прокинувся я в холодному поті та щосили літів до тебе. Відразу все зрозумів. Як же я міг так з тобою чинити, адже я зовсім про тебе не дбав, ти тільки живи, я хоч і був поганим сином, але зараз усвідомлюю, що не можу тебе втратити. Мамо… Мамо… Як же я тебе люблю…

За 10 хвилин Ганну Василівну забрала швидка допомога. Жінку вдалося врятувати, а за три тижні, Ганна Василівна зміцніла і готова була до виписки. Віктор приїхав на годину раніше за певний час, стояв увесь цей час топтав поріг і чекав, коли з’явиться мати.

Коли він привіз її додому, вона не повірила своїм очам. Весь холодильник був наповнений смачною їжею, фруктами.

На тумбочці лежали дорогі ліки, у вазі стояли квіти. Ганна Василівна вже забула, що таке смачна їжа, та інші невеликі радості.

Адже грошей не залишалося практично ні на що. Та й не думала вона про себе, головне, щоб Вітя був щасливий.

Тепер жінка купалася у турботі, майже щодня Віктор зі своєю родиною приїжджали до жінки повечеряти у родинному колі. Довго вона не могла звикнути до такого способу життя.

За звичкою намагалася сунути синові пенсію, але він навідріз відмовлявся.

Ще не раз Віктору снився сон, де його покійний батько обіймав його і дякував за Ганну.

Бережіть своїх батьків!

Ставте вподобайки та залишайте свої коментарі!