Мені 36, і я вже 6 років заміжня за своїм чоловіком Іллею, якому майже 42.

У нас росте 4-річна дитина. У наших відносинах деякий час були проблеми, особливо з того часу, як народився наш сни.

Саме в той період я почала помічати численні недоліки мого чоловіка: його несамостійність, безвідповідальність, егоїзм і лінощі стали більш очевидними.

З тих пір, як півтора роки тому я повернулася на роботу, я почала краще стежити за собою, що тільки розпалило необґрунтовані ревнощі Іллі.

Незважаючи на те, що у мене відкриті для нього профілі у соціальних мережах і я не блокую телефон, він звинувачує мене в невірності.

Незважаючи на те, що ми заробляємо однаково, Ілля не бере участі в домашніх справах, очікуючи, що я займатимуся всім сама – і при цьому задовольнятиму його дієтичні уподобання.

Його байдужість поширюється навіть на нашу дитину, яку він вважає набридливою. Будь-яка спроба обговорити наші проблеми переростає у суперечки та образи.

Поведінка Іллі змушує мене сприймати його більше як сусіда по кімнаті, ніж як чоловіка. Я вже думала про розлучення, але турбуюся про те, що доведеться виховувати дитину поодинці.

Я не боюся самотності, мені іноді дуже потрібна чиясь підтримка. Незважаючи на наші постійні суперечки, я щосили намагаюся побачити в Іллі хороші сторони.

Тепер я стою перед дилемою: залишитися заради нашої дитини чи піти та шукати кращого оточення для нас обох. Що мені робити?