Аліна несподівано прийшла додому в обід. Їй треба було переодягнутися. Вона зайшла в квартиру, не знаючи, що її чоловік Руслан теж удома.

– Діано, ага, я поки що без роботи і зараз приїду до тебе! – раптом почула вона голос чоловіка.

– Моя вже шукає мені гарне місце. Вона ж у мене пробивна, ха-ха-ха! Ага, легковажна жіночка. З начальством вміє домовитися. Та я знав, з ким одружився, бо сам я людина порядна, таким, як я жити важко. А з такою жінкою я завжди в шоколаді буду! Руслан знову неприємно засміявся. Аліна гримнула дверима. Руслан аж з дивану скочив від несподіванки.

Аліна вийшла заміж на другому курсі.

Руслан був одним із учнів батька, він часто приходив до них додому.

Батько Аліни, професор, був науковим керівником Руслана і хвалив хлопця, казав, що він дуже здібний.

Але коли той зрозумів, що у дочки роман з його учнем, Андрій Іванович несподівано засмутився.

– Та він тобі не підходить! Руслан здібний хлопець, але довго сидіти над важкою проблемою не буде, шукає легких шляхів. Такий характер для сімейного життя зовсім не підходить!

– Тату, ти знову сам собі суперечиш, в очі Руслана нахвалюєш, а поза очі інше говориш, – обурилася Аліна.

Їй Руслан дуже подобався. Вона відчувала, що він закоханий по-справжньому, так він на неї дивився. Їй навіть здавалося, що і в аспірантуру Руслан пішов через неї, вибрав її батька в керівники, щоб частіше її бачити.

Але хіба батькові це пояснити?

Андрій Іванович тяжко зітхнув. Важко мужику одному виховувати доньку.

Дружина була дуже слаба, не стало її, коли Аліна була дуже маленька, але самі труднощі почалися пізніше, коли вона подорослішала.

Андрій Іванович, звичайно, змирився і Аліна вийшла заміж за Руслана. Той вивчився, резюме у Руслана було чудове, і його одразу взяли у великий холдинг на непогану посаду.

Аліна тріумфувала, у неї коханий чоловік і цікава робота. Вона вже брала інтерв’ю у багатьох відомих людей у ​​місті і їй подобалося, що її почали впізнавати. Якось вона навіть почула:

– Он та дівчина – дуже талановита журналістка, на неї чекає велике майбутнє!

Але у Руслана невдовзі на роботі перестало ладнатися, керівництво було ним незадоволене. І він попросив дружину:

– Ти ж спілкуєшся з усілякими начальниками, при нагоді згадай про мене, все ж таки я твій чоловік, та й рівень у мене, я кандидатську захистив!

Аліна, звичайно ж, погодилася, всяке буває, керівництво не завжди лояльне до своїх працівників. І вона при нагоді подбала і попросила одного великого начальника взяти Руслана до себе в команду, розписавши всі його переваги.

На новому місці чоловік пів року протримався, і знову почав говорити, що до нього чіпляються і не цінують.

– Тобі ж не важко, ці всі начальники люблять таких гарненьких журналісточок, замов за мене слівце, як ти вмієш, – весело підморгнув їй Руслан, і Аліна знову знайшла чоловікові гарне місце.

Там був потрібен знаючий та енергійний фахівець.

Але незабаром знову ситуація повторилася, чоловік був усім незадоволений, сварився до начальства, яке зажерлося і хоче жити лише за рахунок своїх співробітників.

Аліна теж вже багато в чому розчарувалася, її професія була не зовсім такою, як вона собі її уявляла. Багато чого їй не дозволяли писати, а щось навпаки змушували прикрасити.

Та й позиція чоловіка її почала дратувати – він же ж чоловік, а сам не може зі своїм начальством розібратися, Аліну постійно підсовує.

Але Руслан вмів умовляти, він вечорами їй шепотів перед сном:

– Аліно, ти просто у мене диво, я ж для нас стараюся, як тільки знайду своє місце в житті – одразу дитину народимо. Ти ж у мене розумниця, в людях добре знаєшся, допоможи ще раз, знайди мені тепленьке місце, ну хто, як не дружина, зможе чоловікові соломку підстелити, щоб якщо і падати – так не важко, а краще і не падати зовсім. Ти ж цю кухню начальничків уже зсередини вивчила!

І Аліна, наслухавшись його солодких слів, знову вірила, що її чоловіка просто недооцінили, адже він дуже талановитий. І вона знову просила за нього при нагоді, але одного разу трапилося непередбачене!

Тут у Аліни швидко очі на Руслана й відкрилися.

Якось одного дня Аліна несподівано прийшла додому в обід. Їй треба було переодягнутися для важливого інтерв’ю. Вона зайшла, не знаючи, що чоловік теж удома, і раптом почула:

– Діано, ага, поки я без роботи і зараз до тебе приїду. Моя вже шукає мені гарне місце, вона ж у мене пробивна, ха-ха-ха!

Ага, легковажна жіночка, з начальством вміє домовитися. Сама розумієш як!

Ну так робота у неї така. Та я знав, з ким одружився, бо сам я людина порядна, таким, як я жити важко. А з такою жінкою я завжди в шоколаді буду, – і Руслан знову неприємно засміявся.

Аліна стиснувши зуби голосно гримнула дверима, і Руслан одразу ж скочив з дивану і вийшов з кімнати зі скорботним виразом обличчя.

– Я вдома тому, що мене змусили написати заяву за власним бажанням. Я не став підписувати підроблені кошториси, ти ж розумієш!

– Звичайно розумію, у нашому непростому світі легковажні жінки керують! – дивлячись йому прямо в очі, сказала Аліна. – І взагалі, ти здається до якоїсь Діани збираєшся? Я тобі речі зібрати допоможу, щоб ти не запізнився…

Після розлучення з Русланом Аліна довго приходила до тями.

Та ще й на роботі почали виникати ситуації, які їй не подобалися.

Раніше багато Аліна вважала грою, жартом, а тепер подорослішала чи що? Або просто розуму побільшало.

Якось вона прийшла додому сама не своя.

Батько її навіть спитав:

– Аліно, у тебе щось трапилося?

Аліна задумалася і серйозно відповіла:

– Так, тату, ти схоже багато в чому мав рацію, не моє це, всі ці підступні ігри… Я пряма людина, а тут так не виходить, інший потрібен характер …

Через кілька днів Аліні подзвонили:

– Аліна Андріївна? Мені треба з вами поговорити. Ми розслідуємо одну справу і треба визначити рівень вашої участі. Підходьте завтра вранці у відділення, адресу я скинув і мої координати також.

Аліна глянула на повідомлення – відділ економічної безпеки, Петро Олексійович, ну треба ж…

Аліну довго розпитували про її інтерв’ю з великими керівниками та про деякі фрази в її інтерв’ю. Але її робота не викликала підозри, і Аліну відпустили.

– Тату, мабуть це вигоряння, я вирішила піти в школу викладати, вже знайшла місце, – якось увечері сказала батьку Аліна.

А через якийсь час Аліна познайомила батька зі своїм коханим.

– Тату, це Петро, він займається економічною безпекою. А це мій тато Андрій Іванович…

Батьку Петро дуже сподобався, правильний хлопець і робота у нього підходяща – пройдисвітів шукати.

Аліна ж була дуже задоволена своєю новою роботою, ось вона їй точно довподоби. Вона вчить дітей писати, читати, рахувати і думати добре про те, як жити чесно, без брехні, без підлості й обману. І це її справжнє покликання, тепер вона це зрозуміла.

А ще в Аліни та Петра незабаром донька народиться, і Андрій Іванович дуже чекає внучку…

…Якось одного разу Андрій Іванович дістав стару фотографію, на якій він і його дружина Наталя були ще разом.

– Ну ось, кохана, пробач, що довго з тобою не розмовляв, боявся, що сваритися будеш. Але тепер все добре, хоч напевно ти зверху все бачиш? Я тепер за нашу Алінку спокійний, адже вона така ж добра і наївна, як і ти.

Але я, як і обіцяв тоді тобі, впорався, зміг один виростити нашу доньку.

І тепер у нас все буде добре…