Коли я народилася 35 років тому в передперебудовному Радянському Союзі, маму прийшла відвідати у пологовому будинку її тітка Ольга Павлівна, на той час небувала модниця та красуня. Бездітна.

Вона принесла мамі гостинець — кульок стиглої черешні. Можна, поки молоко не прийшло, приязно сказала медсестра.

Мама, крихітна, юна, щойно народила і була страшенно голодна, отож почала наминати черешню, а тітка раптом з глибоким сумом промовила:— Їж, дитино, їж, у якомусь сенсі це твоя остання черешня.

— Та гаразд, тітонько, відгодую і знову можна буде, — весело відповіла мама.— Справа не в цьому. Тепер ти мати. Кожен смачний шматок, який ти маєш, буде вже не зовсім твій. Ти захочеш завжди віддати його дитині.Мама розповіла мені цю історію лише одного разу, коли я сама була вагітна старшою донькою.

Тепер я згадую її щоразу, коли з’являється черешня. Скільки пам’ятаю себе, мама завжди несла мені перші ягоди, навіть якщо везти далеко, навіть якщо це її хтось пригостив.

З усіх вечірок та банкетів приносила мені в серветці все, що могла забрати: цукерку, пиріжок, дефіцитний персик, цікаву мармеладку, кавову жуйку.

— Шматок у горло не лізе, — пояснювала мама, — Я тут делікатеси їм, а як же ви з Марійкою? А як вам було б смачно, якби ви теж їли.Мама купувала мені книжки, яких не мала в дитинстві. Тягнула мене з собою на виставку, щоб я, чотирирічна, теж могла побачити картини відомих художників.

Брала мене з собою на море, начхати що вже листопад і місце в купе всього одне. Будила мене вночі, щоб показати величезні південні зірки.У нас у сім’ї це називали «синдром останньої черешні»

Він чудовий та жахливий. Чудовий тому, що він дозволяє ростити найщасливіших дітей у світі (як ми з сестрою), і ще він пов’язаний з таким гострим почуттям любові, що здається, серце от-от розірветься. А жахливий тому, що твоя, по-справжньому твоя черешня, справді залишилася в далекому минулому, і твоє серце завжди не на місці.

Ти боїшся недодати, недодарувати, не розділити якесь задоволення з дитиною.Обожнюю мамину тітку, яка і після тієї черешні приїздила в гості і привозила два пакети чого завгодно – мені і мамі.

«У дитини має бути здорова мати», — примовляла вона, стежачи, щоб мама не запхала мені в рот частування зі свого пакета, підливаючи їй какао, відправляючи на концерт, відпускаючи будь-куди, розвіятися і побути собі господинею.

Не знаю, чи тітка страждала від своєї бездітності, але вона мала рацію: у кожної мами, незалежно ні від чого, повинна завжди залишатися в житті радість, яку вона зі спокійною душею ні з ким не ділить.

Спокійно насолоджується чим завгодно, розуміючи, що у дітей точно все є чи буде, коли прийде пора.Кожна мама із синдромом останньої черешні має хоча б раз на рік купити собі морозиво та з’їсти його, не згадуючи про дитину.

Поїхати у відпустку без дітей і без докорів совісті. Погуляти парком і покататися на каруселі, бо їй цього зараз захотілося, а не за компанію і не заради дітей.У дитини має бути здорова мати!