Пізній вечір п’ятниці. Сина Тимка Олена відправила спати, хоч він і опирався, адже завтра ж не до школи. Чоловік Степан дивився телевізор і задрімав на дивані. Олена вимкнула телевізор.

Він тут же обурився:

— Навіщо вимкнула, я ж дивлюся!

— Треба поговорити, — відповіла вона.

Він сів і подивився на неї сонними очима: — Говори!

Олена глибоко зітхнула й почала:

— Хочу привітати тебе. Я сьогодні була в жіночій консультації. Шість тижнів. Скоро ти станеш батьком нашої другого дитини.

Степан здивовано подивився на дружину:

— Ти збожеволіла! Я не хочу! Нам одного сина вистачить! Озирнися навколо, яке життя важке, а ти придумала другу дитину!

Олена не очікувала такої відповіді від чоловіка:

— Я збожеволіла? Я придумала? Вибач, але без твого участі я б дитину не придумала. Я тебе попереджала, що в мене закінчилися пігулки, а ти…

І що значить «не хочу другого?» Тимкові вже 9 років, мені 35, тобі 39, куди далі тягнути?

Ми забезпечені люди, у нас пристойно оплачувана робота, є квартира, машина, дача, навіть другу квартиру плануємо купити. Поруч з домом хороша школа. Невже ми не потягнемо ще одну дитину?

— Ні, ти точно божевільна! Сьогодні ми забезпечені, а завтра все може змінитися. Раптом ще якісь потрясіння у світі, в країні, в нашому житті? Раптом тебе звільнять, поки ти в декреті сидиш?

Раптом я стану інвалідом чи взагалі піду з цього життя? Люди зараз, знаєш, несподівано йдуть у засвіти. Інфляція, ціни ростуть. Яка може бути дитина? Включи мізки, — не вгавав чоловік.

— Ти ще забув згадати, що планета може зійти з орбіти. Знаєш, дорогий, якщо взяти історію нашої країни за останнє століття, то стане зрозуміло, спокійного часу було мало.

Однак люди продовжували жити й плодитися навіть у дуже тяжкі часи. Я пішла спати, а ти звикай до свого нового становища, — і Олена вирушила в спальню.

Вранці Степан сидів насупившись. Як тільки син вийшов з-за столу, він продовжив вчорашню розмову:

— Ти, це… навіть не думай про другу дитину. Не затягуй ситуацію й іди в лікарню. Це моє останнє слово!

— Ніколи! Це моє останнє слово! Ми з тобою мріяли про велику й дружну сім’ю, коли одружилися. Зараз ти в паніці. З чого раптом? Може, інша є на прикметі? Все. Я запізнююся! Поїхали, — Олена взяла сумочку й попрямувала до дверей.

У машині чоловік мовчав. Олена теж не раділа. Реакція чоловіка її спантеличила, але для себе вона все вирішила.

Усі наступні дні Степан намагався тиснути психологічно на дружину.

Він із глузуванням натякав на її вік, мовляв, розум повинен бути, а його немає.

Зрештою, вона втомилася від його агресивного тиску:

— Може, ти вгамуєшся? Ця дитина житиме! З батьком чи без батька, але буде! Якщо ти не припиниш знущатися наді мною, я вижену тебе і подам на розлучення.

Сподіваюся, ти не забув, що квартира моя? Розділимо майно і вклади, мені вистачить. Тим паче, я отримуватиму непогані аліменти на двох дітей. Все зрозумів?

— Ти натякаєш, що я прийшов у вашу сім’ю, як бідний родич! Ви ж були багаті, а я простий хлопець з робочої сім’ї, — вибухнув гнівною промовою чоловік.

Він скидав у сумку свої речі й продовжував ганьбити на чім світ стоїть дружину, її батьків і всю іншу рідню до сьомого коліна.

Степан вийшов, грюкнувши дверима, а Олена сіла й заплакала. Поплакала й заспокоїлася.

Без чоловіка їй стало легше. Жодних натяків і глузувань, жодної агресії.

Вона продовжувала працювати, ввечері робила уроки з сином, займалася домашніми справами. Почувалася Олена чудово, ні токсикозу, ні інших неприємностей.

Дитина, нібито, розуміла ситуацію й не завдавала мамі великих проблем.

Степан не дзвонив і не приходив. Свої інші речі він вивіз, коли дружина була на роботі. Жив він на орендованій квартирі.

Олена на розлучення поки не подала, якщо він (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) першим не подасть, вона планувала почати шлюборозлучний процес після народження доньки. УЗД показало, що в неї незабаром зʼявиться донечка.

Батьки Степана підтримували Олену і лаяли сина, але він був упертим чоловіком.

Останні дні перед пологами з Оленою та онуком жила її мати. Раптом усе почнеться вночі?

Не залишати ж Тимка самого?

У визначений термін на світ з’явилася маленька донька. Олена відправила фото малятка Степану й написала: — Познайомся з Соломією.

Він відповів:

— Моя!

Дійсно, з перших моментів життя малятка було видно, що вона маленька копія тата.

З лікарні Олену зустрічали Степан, син та батьки з обох сторін з квітами й кульками.

Приймаючи з рук медсестри доньку, Степан навіть просльозився, а Олені шепнув:

— Пробач, якщо зможеш!

Не важко здогадатися, що було далі.

Степан полюбив маленьку донечку. Він давно вже забув, що не хотів її, сильно сердиться, якщо дружина нагадує йому про це, а в душі задоволений її наполегливістю та непослухом.

Соломії вже 4 рочки. Вона відвідує дитячий садок. Олена працює. Вона пробачила чоловіка.

Що робити?

Виявляється, деякі чоловіки бояться ухвалення важливих рішень, відповідальності та нових зобов’язань.

Ця історія є чудовим прикладом того, як страхи та невпевненість можуть впливати на прийняття рішень у стосунках, навіть якщо здається, що для них немає об’єктивних причин.

Олена продемонструвала неабияку силу духу й рішучість, незважаючи на психологічний тиск чоловіка.

Як ви вважаєте, чи було рішення Олени залишити дитину, попри опір чоловіка, правильним?

І чи можна було уникнути такого конфлікту в сім’ї?