Саша з посмішкою взявся за ручку дверей, але нічого не міг з собою вдіяти.

Цілий тиждень він тут уже працював, точніше стажувався, і щоразу посміхався, як дитина, якій нарешті дали улюблену іграшку.

Він довго до цього йшов, йшов до своєї мрії.

Вдома Сашу ніхто не розумів. Всі втовкмачували йону, що наводити красу жінкам – це взагалі не чоловіча справа.

Але Олександр з дитинства мріяв робити з простих дівчат і жінок справжніх красунь.

Він навчався, працював ночами, тому що для того, щоб стати візажистом, потрібно було купувати багато хорошої косметики. Ніхто просто так її не давав.

Саша не пропускав жодного заняття, навіть коли хворів.

Одного разу його відправили додому з температурою, тому що Сашко знепритомнів.

Він пам’ятав, як викладач сказав йому:

— Мало того, що ти сам нічого не запам’ятаєш в такому стані, так ще й товаришів своїх заразиш. Іди додому. Запевняю тебе, ти швидко все надолужиш.

Саша довго не міг знайти роботу. Всі питали про досвід, а звідки він у нього. І навіть хороші рекомендації з місця, де він навчався, не давали ніякої переваги.

Те, що його взяли сюди на стажування, звичайно було справжньою вдачею. Адже він прийшов, не сподіваючись на нічого, і потрапив саме в той момент, коли літня господиня давала розгін тим, хто там працював:

— У мене таке відчуття, що ви всі застрягли в минулому столітті. Подивіться на контингент, який до вас приходить. Літні люди, та ті, у кого грошей обмаль. А все чому? Та тому що ви нічого не вмієте. А може, вам просто не хочеться морочитися? Правильно, зарплата хороша, навіщо напружуватися?

Саша стояв осторонь. Нарешті, господиня звернула на нього увагу:

— Молодий чоловіче, ви, напевно, помилилися. Тут салон краси для жінок.

Він набрався сміливості і підійшов до неї:

— Добрий день, а я з приводу роботи. Він простягнув їй папери.

— Роботи?

Любов Євгенівна подивилася документи, посміхнулася:

— А що? А ось вам і свіжа кров.

Поруч з ним одразу з’явилася доглянута дама. Вона невдоволено скривила губи:

— Любов Євгенівна, візьміть на роботу цього молодого чоловіка. Спочатку стажистом, а якщо все добре піде, тоді візьмете його на постійній основі.

— Добре, Ганно Вікторівно.

Було видно, що директорка не дуже задоволена наказом господині, але не могла її не послухатися.

А Саша стояв і згадував, скільки ж у цієї Анни Вікторівни салонів по місту.

Він точно знав про три, але, швидше за все, їх набагато більше.

До роботи приступив наступного дня. Йому поки не доручали нічого особливо важливого, але Саша і не напрошувався.

Розумів, що він нова людина, зараз краще не висовуватися, а просто робити все, що йому кажуть.

Потихеньку дівчата, які там працювали, звикли до Олександра, навіть іноді радилися. Любов Євгенівна просто не звертала на нього уваги, ніби його не було.

Наближалося свято. Роботи було стільки, що Саша вже забув, що він стажист. Стояв біля дзеркала нарівні з усіма і вже отримав чимало подяк від клієнтів.

Він увійшов, обтрусив сніг, став знімати куртку. Неподалік дівчина мила підлогу. Саша звернувся до однієї з колег:

— Невже у нас з’явилася прибиральниця?

— Так, другий день сьогодні працює, хоч на це час витрачати не потрібно.

— Сашо, там тебе вже чекають, якась пані виявила бажання потрапити саме до тебе.

— До мене? Зацікавився Саша.

Йому, звичайно, було приємно, але й якось боязко.

Через дві години він звільнився. Вислухав багато приємних слів від клієнтки, а потім навіть директор його похвалив:

— Ну, що я можу сказати, ще тиждень і, якщо все так само буде добре, приймемо на роботу на постійну.

— Дякую, Любов Євгенівно, — подякував він.

У салоні була перерва. Народу вдень менше, ніж завжди, а тому ті, хто працював, по черзі обідали і відпочивали.

Саша швидко впорався з обідом і вийшов на вулицю. Погода була чудова.

Через два тижні співробітники всіх салонів були запрошені в ресторан, на корпоратив. Це було головною темою обговорення останнім часом.

У дворику було багатолюдно. Вийшли всі, хто був вільний, ще б пак. Сніжок тихо падав, але мороз не відчувався.

Саша навіть помітив дівчину, яка мила у них підлоги. Він досі не роздивився її обличчя. Вона весь час прикривалася коміром і насунутою на саме обличчя хусткою.

А зараз ті, хто були на вулиці, просто дошкуляли їй:

— Свєта, ти ж підеш на корпоратив, а підеш у цій же хустці чи у тебе їх цілих дві? — жартами сипала Оля, визнана красуня їхнього салону.

Якби Саша був начальником, давно б звільнив її, бо ще жодного нормального образу від неї він не бачив.

Дівчина мовчала. Оля не вгамовувалася, інші підтримували її сміхом.

Саша не витримав:

— Не соромно? Напали на дівчину. Вона тільки працювати прийшла, зрозуміло ж, що не відповість вам.

Оля повернулася до нього, посміхнулася:

— Ой, подивіться, захисник знайшовся, без року тижня працює, а зауваження робить. А може, ти закохався? А що? Чудова парочка вийде!

Колеги зі сміхом пішли, а Саша повернувся до дівчини:

— Ви вибачте їх, вони не зі зла.

— Нічого страшного.

У неї був мелодійний голос. І Саша раптом випалив:

— Ви ж підете на корпоратив? Не будете їх слухати?

— Я поки не знаю, мені особливо нема в чому.

Саша гаряче заговорив:

— Ви обов’язково повинні піти, щоб утерти носа всім цим вискочкам. Ми щось придумаємо, я вам допоможу. І взагалі, приведу вас до ладу, зроблю такий макіяж, що всі просто знепритомніють.

Нарешті Саша побачив її очі. Всього на секунду, бо вона швидко відвела їх і знову натягнула нижче хустку:

— Дякую вам.

Саша загорівся ідеєю. Він випросив у сестри вечірню сукню і туфлі. Та здивувалася, звичайно, але дала.

— Не забудь потім мене познайомити. Чи варта вона того, що ти так стараєшся.

— Ну, хто знає, може і познайомлю, — сказав Саша.

Оскільки одяг у сестри був простенький, Саша додав кілька яскравих деталей і в підсумку залишився задоволений. Він із задоволенням гомонів зі Свєтою на перервах, а всі сміялися над ним. Навіть Людмила Євгенівна якось сказала йому:

— Сашо, вона всього лише прибиральниця, повір, нічого у тебе з нею не вийде. У вас занадто різне сприйняття життя.

— Людмило Євгенівно, я вас почув.

Саша вперто похитав головою. Він не міг терпіти, коли люди так чинили.

Настав той самий день.

У салоні майже нікого не залишилося, тільки Саша, Свєта і ще одна майстриня.

Їм випало працювати до закриття, а тому на корпоратив вони повинні були їхати прямо звідси.

Майстриня, яка залишилася, мабуть, була єдиною, хто не брав участі в постійних насмішках над Свєтою. І Саша був радий, що сьогодні тут саме вона.

— Свєта, сідай, — звернувся Саша до Свєти.

— Саша, може, не треба?

— Треба.

Він чаклував над нею, одночасно дивуючись. У неї було доглянуте волосся, шкіра. Не кожна багата дівчина може таким похвалитися.

У те, що це було від природи, Саша нізащо б не повірив, тому що він добре розумів, але говорити нічого не став.

Через годину подивився в дзеркало і сам здивувався. Свєта була не просто красива, вона була неперевершена.

— Там у підсобці сукня і туфлі, я у сестри випросив. Трохи підретушував, звичайно.

Світлана мовчки прослизнула в підсобку і повернулася звідти зовсім іншою людиною. Не такою, якою її звикли бачити в салоні.

Майстриня, яка щойно звільнилася від останнього клієнта, буквально ахнула:

— Нічого собі! Та вже, на кого-кого, але на прибиральницю ти схожа найменше. Ну все, Оля спочатку впаде від заздрості, а потім буде ненавидіти себе.

Дівчина загадково посміхнулася і подивилася на Сашу:

— Дякую тобі. Ну що, будемо викликати таксі?

Хахід вже почався, коли вони під’їхали до ресторану. Саша подав їй руку, і вони так увійшли до закладу.

Звичайно, першою людиною, яку вони зустріли, була Оля. Вона глузливо подивилася на Сашу:

— Ну, а чого ти прибиральницю не притягнув?

Потім перевела погляд на Світлану, і посмішка повільно зійшла з її обличчя. — Та ну! Ні!

Оля розвернулася на підборах і кинулася в зал. Саша розсміявся. «Ну все, для Олі вечір зіпсований».

На них дивилися з подивом ті, хто працював в їхньому салоні.

Навіть підходили, щоб переконатися, що це точно Свєта, та сама, що миє підлогу.

Минула вже година. Анна Вікторівна, трохи помовчавши, заговорила:

— Ви всі знаєте, скільки років я працюю в індустрії краси. Спочатку було важко, на красу раніше не було такого попиту. Потім пішло-поїхало. На даний момент у мене дев’ять салонів. Я не молодію, і зараз мені важко справлятися з таким великим бізнесом. Та й у більшості салонів почався застій. Подумавши, я прийняла рішення…

Усі в залі завмерли. Тиша була просто зловісною. Кожен думав про те, що наступні слова будуть про закриття салонів, але ні.

— Загалом, я вирішила відійти від справ. Звичайно, не відразу, поступово, але з сьогоднішнього дня повноправною директоркою всіх салонів стає моя онука. Вона довго вчилася цьому, і не тільки у нас, але і за кордоном. Вирішила подивитися, як працюють заклади зсередини. І навіть працювала якийсь час в одному з салонів. Прибиральницею, щоб побачити все зі сторони — продовжувала Анна Вікторівна.

— Світлано, підійди, будь ласка, до мене.

Саша завмер і повільно подивився на Свєту. Вона встала, підморгнула йому і легко покрокувала до сцени. Анна Вікторівна здивовано окинула її поглядом:

— Нічого собі! А я й не знала, що ти у мене така красуня!

Свєта розсміялася:

— Бабусю, я теж не знала, поки не потрапила в руки справжнього майстра своєї справи. І, до речі, я б радила тобі зробити його керівником цього салону.

Саша почервонів, потім зблід:

— Що відбувається? Вона що, зараз про мене говорить?

Але судячи з того, які погляди кидали на нього колеги, мова йшла саме про нього.

Людмила Євгенівна відразу покинула свято. Трохи згодом пішла і Оля. Решта просто чекали. Ніхто точно не розумів, чим закінчаться такі зміни.

Саша вийшов на вулицю, підняв комір. Мороз до ночі посилився. У ресторані ще тривали веселощі, але він вирішив іти додому.

— І куди це ти без мене? Так нечесно. Ми ж прийшли разом, значить, і піти повинні разом.

Саша обернувся. Перед ним стояла Свєта. Все така ж незрівнянна, тільки верхній одяг на ній змінився. Зараз на плечах дівчини була шубка вартістю в половину цього ресторану.

— Знаєш, я просто трохи не в своїй тарілці, — промовив Саша.

Свєта розсміялася:

— А ти повернися в свою тарілку і розкажи, куди збирався втекти.

Він знизав плечима:

— Та нікуди. Додому. У сестри сьогодні день народження. Угораздило її народитися напередодні Нового року.

Світлана запитала:

— Це та сестра, у якої ти заради мене відібрав сукню?

— Ну, не відібрав, а попросив.

— Сашо, візьми мене з собою. Я буду дуже рада з нею познайомитись. І тим більше я повинна їй подякувати.

Він здивовано подивився на Свєту:

— Ти дійсно цього хочеш?

— Дуже. Тільки за подарунком заїдемо.

Свєта була настільки діяльною, настільки жвавою, що через півгодини вони вже стояли біля дверей квартири, буквально обвішані пакетами.

Свєта прискіпливо оглянула себе:

— Сашо, як я виглядаю?

— Ти виглядаєш просто чарівно.

— Правда? — Світла лукаво подивилася на нього. — А чому ти тоді мене сьогодні навіть не спробував поцілувати?

Поки Саша намагався отямитися, Світлана показала йому язика і натиснула на кнопку дзвінка.

Двері відчинила сестра. Впізнала свою сукню, побачила приголомшеного брата і розсміялася:

— Добрий день! Сашко, що з тобою? Ти злякався дверей власної квартири? — Проходьте, будь ласка. Не звертайте уваги на стан мого брата. Зазвичай він виглядає трохи розумнішим.

Свєта підморгнула йому.

— Дякую вам за сукню і за брата теж. Знаєте, насправді він мій рятівник.

Дівчата вже увійшли в квартиру і розмовляли десь там. А Саша, як ідол, все ще стояв на майданчику.

Нарешті посміхнувся. «Ну, Свєта, не дівчина, а полум’я!» І сьогодні він обов’язково її поцілує, чого б це йому не коштувало.

Саша нарешті увійшов, зачинивши за собою двері:

— А де всі? Ніхто не хоче мені з пакетами допомогти?

До нього підлетіла сестра:

— Сашко, ніколи б не подумала, що у тебе буде така дівчина! Думала, знайдеш якусь горгону. Світлана, просто чарівна! От би ти на ній одружився!

Сестра втекла, а Саша сам собі сказав: «А чому б власне не одружитися».