– Артем, ти взагалі мене слухаєш?

– А? Так-так, звичайно, Еліно, – Артем поспішно випив чай, намагаючись виглядати зосередженим.

– Я питаю, який колір краще для весілля: персиковий чи айворі?

Артем задумався. Чесно кажучи, він взагалі не розумів різниці між цими кольорами, але вирішив ризикнути.

– Ну, персиковий… звучить солідно.

Еліна пирхнула і похитала головою.

– Персиковий – це старомодно! Все буде в айворі.

Артем втомлено кивнув. Ось уже два місяці він жив як на мінному полі: підготовка до весілля, зустрічі з родичами, вибір ресторанів, примірки костюмів. Але всі ці клопоти здавалися дрібницею в порівнянні з його грандіозним планом.

«Ось одружуся з Еліною, – думав він, – і все зміниться. Життя заграє новими фарбами! З грошима її татуся можна буде забути про роботу. Машина, квартира, відпочинок на Мальдівах – ось вона, нова глава мого життя!»

Еліна була дочкою місцевого підприємця – власника будівельної компанії, про якого ходили легенди. Одні говорили, що він крутіший за будь-якого столичного олігарха, інші – що це лише показуха, але Артему було все одно. Йому здавалося, що шлюб з Еліною – це прямий квиток до раю.

Весілля пройшло з розмахом.Тесть сяяв від радості, обіймав усіх підряд.

– Мої дорогі діти! – проголосив він, піднімаючи келих. – Нехай у вас все буде краще, ніж у мене!

Артем, стоячи поруч з Еліною, вже уявляв собі, як цей тост завершиться врученням ключів від квартири або хоча б нової іномарки. Однак замість цього тесть продовжив:

– А тепер найголовніше!

Він підійшов до Артема і урочисто простягнув йому зв’язку ключів і спортивну сумку.

– Тримай! Це початок твого шляху!

– Ключі від чого? – здивовано запитав Артем.

– Від Ниви. А в сумці – документи на бізнес. Тепер він ваш.

Артем розгублено дивився то на ключі, то на сумку.

– Це… який бізнес? – невпевнено уточнив він.

– Доставка води! «Кришталева». Своя свердловина, розливний цех, всі дозволи. І майже без боргів! Ну, трохи є, але це дрібниці.

Еліна, здавалося, теж була в шоці, але швидко взяла себе в руки.

– Тату, ну ти що, серйозно? Ми ж тільки одружилися!

– Ось саме! Час ставати самостійними. Ну все, щасливо! – тесть дружньо плеснув Артема по плечу і пішов назад до гостей.

Артем спробував зрозуміти, жарт це чи ні, але сумка здавалася занадто справжньою.

Всю ніч він перевертався, поки Еліна тихо сопіла поруч. Він думав про все: про Мальдіви, про нову машину, про те, як замість цього він отримав стару Ниву і бізнес, який ледь не тоне в боргах.

На ранок, дивлячись на себе в дзеркало, він пробурмотів:

– Ну що, Артем, мріяв про казку? Отримуй!
***
Вранці до будинку молодят пригнали весільний подарунок.

– Отже, Артем, – тесть бадьоро зачинив капот старенької «Ниви». – Машина звір, тільки бак заправити – і в дорогу. Документи я на тебе переписав, страховку на обох оформив, а далі вже ви самі, це тепер все ваше. Сімейний підряд, так би мовити.

– Так, машина і справді звір. Страшний, – буркнув Артем, дивлячись на облущену фарбу і тріщину на лобовому склі.

Еліна стояла поруч.

– Тату, ну ти серйозно? Це ж барахло! І який бізнес? Ми нічого в цьому не розуміємо!

– Елінко, люба, – батько широко посміхнувся, – ти ж у мене розумна. А ти, Артем, чоловік. Розберетеся. Я в вас вірю!

Тесть сів у свою нову іномарку і поїхав, залишивши молодят стояти біля під’їзду.

– Ну і що будемо робити? – запитала Еліна, кинувши на чоловіка незадоволений погляд.

Артем знизав плечима:

– Мабуть, рятувати бізнес.

День почався з вивчення вмісту сумки. Всередині виявилося кілька папок з накладними та дозволами, товста книга «Бухгалтерія для чайників» і список клієнтів, з яких тільки двоє робили регулярні замовлення.

– Все ясно, – пробурмотів Артем, перегортаючи сторінки. – Ми в повній… воді.

– Та годі тобі, – несподівано оптимістично заявила Еліна. – Ми ж молоді, енергійні, щось придумаємо!

На цьому її енергія вичерпалася, бо наступна година пішла на марні спроби завести «Ниву». Після п’ятої спроби Артем, вже виснажений і спітнілий, штовхнув машину ногою.

Коли машину все ж вдалося завести, вони виїхали на перше замовлення. Їхали з пригодами: то мотор глухнув, то коробка передач хрустіла так, що здавалося, зараз розвалиться.

Клієнтом виявився якийсь чоловік з дачного селища, який замовив шість великих бутлів води. Вручаючи їх, Артем зрозумів, що це не так вже й легко. Одна пляшка вислизнула і з глухим стуком впала на землю.

– Ну ти обережніше! – буркнув чоловік. – Це ж не дрова. Добре, що не тріснула, а то з своєї кишені платив би.

Повернувшись додому, Артем з жахом зрозумів, що вони за день більше витратили на бензин, ніж заробили на доставці.

– Так, я придумала, – раптом заявила Еліна, дістаючи ноутбук. – Потрібно розширювати клієнтську базу. Я зроблю рекламу в соцмережах!

Артем тільки скептично хмикнув:

– Ну-ну. Давай подивимося, як твої подружки лайки ставитимуть.

Але Еліна виявилася набагато серйознішою, ніж він думав. Вона не тільки налаштувала рекламу, але й записала відео, в якому розповідала, яка у них «екологічно чиста і корисна вода». На задньому плані стояв Артем, намагаючись посміхатися, але виглядав він при цьому, як втомлена конячка.

Ролик раптово став популярним. Наступного дня телефон почав розриватися від дзвінків.

– Це я вдало вийшов у кадрі, – саркастично зауважив Артем, завантажуючи багажник пляшками.

Еліна, яка сиділа за кермом, гордо відповіла:

– Та годі, це мій креатив спрацював.

Вже до вечора вони зрозуміли, що успіх реклами – це не завжди благо. Замовлення були, але машина не витримувала такого обсягу роботи. На одному з виїздів у неї просто відвалився глушник. Артем, лаючись, ледве прикрутив його дротом.

– Я відчуваю, як моє життя котиться в прірву, – сказав він Еліні, коли вони в черговий раз заглохли на перехресті.

– Зате ми разом, – відповіла вона, весело хихикаючи.

– Разом у болоті, – пробурмотів Артем, звертаючи до будинку чергового клієнта.

Цей день став для нього справжнім одкровенням: мрії про багате життя танули на очах, але замість цього він вперше відчув себе… корисним.
***
– Слухай, Артем, а давай купимо уніформу? – раптово запропонувала Еліна, зачиняючи багажник.

– Уніформу? Ти знущаєшся? Ми ледве бензин оплачуємо, – відгукнувся Артем.

Еліна, не звертаючи уваги на його бурчання, продовжувала розвивати ідею:

– Це ж стиль, впізнаваність бренду! У нас повинна бути своя фішка.

– Фішка у нас вже є: ми – єдина доставка води на розвалюсі, яка більше шумить, ніж їде.

– Ось і чудово, будемо виділятися, – відрізала Еліна, а потім додала з хитрим примруженням: – А ти не боїшся, що конкуренти нас обійдуть?

Конкуренти дійсно стали головним болем. Одного разу, доставляючи замовлення в офіс, Артем побачив припаркований фургон з яскравим логотипом іншої фірми. Всередині стояли акуратні нові пляшки, які виглядали так, ніби їх щойно зняли з рекламного плаката.

– Ми тепер працюємо з ними, – повідомив охоронець, ліниво потягуючи чай.

– Чому? – вичавив Артем.

– У них доставка швидша, та й машина симпатичніша, – посміхнувся той.

Артем ледве стримався, щоб не вдарити ногою по цьому самому «симпатичному» фургону.

– Ну, нічого, ми ще покажемо цим красунчикам! – буркнув він, повертаючись до своєї машини.

Еліна вирішила діяти радикально. Вона записала новий ролик для соцмереж, в якому вони з Артемом, одягнені в однакові футболки з логотипом «Кришталева », розповідали про «гарантію свіжості та справжню сімейну турботу».

– Сімейна турбота? – перепитав Артем, читаючи сценарій. – Це ти про те, як я вчора мало не впав разом з пляшками, поки тягнув їх на третій поверх?

– Так, – хихикнула Еліна. – Це ж була турбота про клієнта!

Ролик знову розлетівся. Дзвінків стало ще більше, але разом з цим почалися і проблеми. Один з конкурентів вирішив підставити їх.

Одного разу, завантажуючи багажник на початку робочого дня, Артем виявив, що одна з коробок з маленькими пляшками порвалася. І з неї стирчала пачка брудних листівок з написом: «Не пийте цю воду, вона брудна!»

– Ти подивися, до чого дійшли! – обурився він, показуючи знахідку Еліні.

– Та годі, – заспокоїла вона. – Це ж означає, що нас бояться. Ми їм складаємо конкуренцію!

Еліна, як завжди, знайшла спосіб отримати вигоду з ситуації. Вона записала нове відео, де розповіла про «заздрісників», які не можуть змиритися з успіхом їхнього бізнесу.

– Тепер це особисте, – пробурмотів Артем, розвозячи замовлення з подвоєним завзяттям.

Кульмінацією стало велике замовлення від місцевого заводу. Еліна, впевнена в своїх силах, домовилася про доставку відразу 50 великих бутлів.

– Еліно, ти хоч розумієш, скільки це? Ми розвалимося!

– Зате який дохід! – відмахнулася вона.

Але дохід обернувся головним болем: з’ясувалося, що ні «Нива», ні сам Артем з Еліною не впораються з таким обсягом. У підсумку вони найняли на допомогу друга Артема, Сашка, який погодився попрацювати за пляшку води і вечерю.

Завантаживши машину, вони рушили в дорогу. Зрозуміло, по дорозі сталася катастрофа: на повороті одна з пляшок впала і пробила днище машини.

– Все, приїхали, – сказав Артем, дивлячись на струмінь води, що ллється з багажника.

– Зате тепер у нас доставка зі спецефектами, – пирхнула Еліна, сміючись над абсурдністю ситуації.

Весь вечір вони витратили на те, щоб все-таки доставити це замовлення. Артем поклявся, що більше ніколи не піде на такі авантюри, але десь у глибині душі йому було навіть весело.

І справді, який ще бізнес міг подарувати стільки пригод?
***
Минув рік з того моменту, як Артем вперше взяв до рук ключі від нещасливої «Ниви» і сумку з документами. Дивлячись зараз на їхню стару машину, він міг тільки посміхнутися: замість розвалюхи перед ним стояла цілком пристойна робоча конячка.

Звичайно, це все завдяки численним походам до місцевих умільців, які, судячи з кількості заварених дірок, знали кожну гайку краще, ніж своїх дітей.

– Еліно, ти скоро? – крикнув він, заглядаючи в передпокій.

Еліна, на ходу поправляючи кепку з логотипом їхньої фірми, вийшла з квартири з телефоном в руках.

– Зараз-зараз. Мені треба ще сторіс викласти. У нас же сьогодні акція!

– Знову ти в своїх соцмережах? – Артем удавано злякався. – А хто буде працювати?

– Працювати будемо разом, як завжди, – весело відповіла вона, чмокнувши його в щоку.

За цей рік їхній маленький бізнес із сумнівної затії перетворився на щось прибуткове. Завдяки наполегливості Еліни та її нескінченним ідеям їхня реклама стала настільки популярною, що навіть конкуренти почали копіювати їхні ролики.

Звичайно, без казусів не обійшлося. Одного разу вони випадково переплутали адресу і привезли воду на похорон замість дня народження. А одна бабуся замовила доставку, щоб просто поговорити:

– А що, мені з вами весело, – заявила вона, пригощаючи Артема пиріжками.

У той момент він зрозумів, що бізнес – це не тільки про гроші, але і про людей.

Сьогоднішній день був особливо важливим: великий клієнт – місцева мережа магазинів – погодився підписати з ними довгостроковий контракт. Артем нервував, поки Еліна бадьоро базікала з менеджером, розповідаючи про переваги їх води.

– І знаєте, – говорила вона, – у нас не просто вода. Це турбота, любов і трохи пригод.

Менеджер посміхнувся і поставив підпис під договором.

– Ну що, Артем, – сказала Еліна, коли вони вийшли на вулицю, – тепер ми офіційно в бізнесі!

– А ми раніше хто були? Хобі-кур’єри?

Вона засміялася.

– А ще тепер ми можемо купити нову машину.

Артем оглянув стару «Ниву», якій ледве вистачало сил на кожен новий день.

– Не знаю, я вже звик до нашої бойової подруги.

Увечері, сидячи на кухні і перераховуючи виручку за місяць, Артем раптом спіймав себе на думці: він дійсно задоволений своїм життям. Звичайно, це була не та казка, про яку він мріяв, але в цій він сам виявився героєм.

– Ти про що задумався? – запитала Еліна, підсівши до нього.

– Та так… Думав, що одружуся з багатою і все буде легко. А вийшло, що сам заробив.

Еліна посміхнулася.

– А я думала, що вийду заміж за принца. А виявилося, що ти просто Артем.

– Принц? Та ти що, – удавано образився він. – Я не просто Артем, я Артем Великий!

Вони обоє засміялися.

І в цей момент у їхньому житті, повному труднощів, але дивно насиченому, все дійсно стало трохи схожим на казку. Правда, без замків, королівств і драконів. Тільки з пляшками води і «Нивою», яка все ще трималася, незважаючи ні на що.