Настя одразу звернула увагу, що Василь прийшов із роботи якийсь задумливий. Роззувся і навіть не зробив зауваження синові, який кинув свої кросівки прямо посеред коридору.

Потім чоловік мовчки пройшов у ванну, вимив руки, перевдягся і сів перед телевізором, терпляче чекаючи на вечерю.

Це було дивовижно. Зазвичай синові попадало від батька за неакуратність, а дружині Василь дорікав за те, що вечеря ще не готова, хоча вона працює зовсім поруч і приходить додому на годину раніше, ніж він.

Причиною цього ступору став випадок, про який сьогодні під час обіду розповів приятель Василя – Толік.

Він працював у сусідньому цеху, але нещодавно завів стосунки із нормувальницею Антоніною і тому часто бував у адміністративному корпусі.

– Мужики, я вам зараз таке розповім! Слово честі – не бачив би на власні очі – не повірив би! – Заявив Толік, коли вони, взявши таці з комплексними обідами, розташувалися за столиком.

– Знаєте Вітьку Чистякова? Ну, такий невисокий, худорлявий, він їздить на вантажній газелі із синім кузовом? Такий спокійний, тихий мужик, а в тихому вирі, виявилося, такі чорти водяться!

– Загалом, учора, ближче до вечора, біля входу до адміністративного корпусу розігрався скандал – скандалище!

– Прибігла дружина Вітьки й, коли на вулицю вийшла Тамарка з бухгалтерії, дружина вчепилася їй у волосся. Крик стояв – жах який! А вже, як вона Тамарку обзивала – святих винось.

– Виявляється, наш “тихушник” уже давно дружині гіллясті роги наставляє! Живе вдома, з дружиною, але при кожній нагоді до Томки бігає.

– А ще вигадав, що його у відрядження відправляють. Які у нього відрядження? Дружина вірила, бутерброди йому готувала з собою. А він – до Тамарки!

– Звідки в тебе такі подробиці? – Запитав Павло – ще один колега.

– Так, коли їх розтягли, тітки з бухгалтерії стали Тамарі шмарклі витирати та синці замазувати, а моя Антоніна вирішила дружині Вітьки допомогти.

– Ось Людмила – так її звуть – усе Антоніні й розповіла. У них дітей двоє – синові дванадцять, доньці – вісім. А Вітьку на волю потягнуло.

– Ну, ось зараз він цієї волі сьорбне повною ложкою, – сказав Павло. – Вижене його дружина з дому, і нагуляється Вітьок на все життя.

– Нічого подібного, – продовжив свою розповідь Толік. – Обидві баби вчепилися у Вітьку. Дружина вимагає, щоб він у сім’ї залишився, а Тамарка репетує, що вона за нього боротися стане і не відступиться. Чого вони в нього обидві так вчепилися?

– Пощастило мужику! Є й основний аеродром, і запасний, – сказав Павло. А якщо моя мене на гарячому спіймає, копне так, що втечу далі, ніж бачу, з валізою під пахвою.

– Не цінує, значить, тебе дружина, – зауважив Толік. – А за Вітьку борються, готові очі один одному подряпати.

– Ну і куди він піде? – Запитав Василь, що мовчав до цього.

– Антоніна сказала, що Віктор із дружиною поїхав, а Тамарці вони таксі викликали. А що там буде, не знаю, – відповів Толік.

Слова Толіка про те, що якогось не дуже видного чоловіка обидві жінки цінують так, що в чубанину за нього кинулися, і кожна до себе тягне, попри його шури-мури на боці, дуже зачепили Василя.

– Цікаво, – подумав він, – а за мене Настя теж боротиметься чи вижене з дому, якщо я заведу подругу на боці?

Ось про це й розмірковував Василь увечері в п’ятницю, та два наступні дні.

Думав, думав, але так ні до чого не дійшов.

Але вірно кажуть: «Не буди лихо, поки воно тихо». А Вася розбудив у собі якесь почуття, яке змусило його вдивлятися в навколишніх жінок і ставити собі питання, чи годиться та, чи інша жінка на роль таємної подружки.

І це не могло залишитись непоміченим. Принаймні, одна з жінок відгукнулася на «поклик» Василя. Це була Віра – вона працювала у їхній заводській їдальні.

Спочатку вона, впіймавши на собі погляд чоловіка, просто посміхнулася до нього. За день-другий заговорила з Василем. Потім почала вітатися з ним, як зі знайомим.

При цьому вона надавала Василеві невеликі знаки уваги: ​​то зайву ложку сметани в борщ покладе, то найсвіжішу випічку принесе, то порадить, яка страва сьогодні особливо вдалася.

Щоб цього ніхто не помітив, Василь почав ходити на обід один, а не в колишній компанії.

Якось Віра та Василь випадково зустрілися на автобусній зупинці біля заводу. Виявилося, що їм по дорозі, і вони говорили, доки Віра не вийшла на своїй зупинці.

А одного разу жінка попросила Василя про допомогу:

– Купила нову шафу. Мені її додому привезли, а за збирання таку ціну заломили, що навіть страшно стало. Може, допоможеш?

– Чому не допомогти? – погодився Василь.

Майже годину він збирав шафу. Робота була не складна. Віра, де було потрібно, тримала дверцята та стінки, подавала йому фурнітуру.

А коли шафа була зібрана, вона запросила Васю до столу. Василь чекав цього – квартирою вже давно розносився запах запеченого м’яса та свіжої зелені.

Він погодився і пішов за господаркою на кухню. Віра відчинила холодильник, і серед тарілок із закусками на столі блиснула злегка запітнілими боками пляшечка біленької.

Додому цього вечора Василь прийшов пізно і добряче під мухою. Дружині сказав, що затримався з хлопцями:

– Ну, вибач, Настя. Ну, так вийшло – не міг відмовитись, хлопці б образилися.

Дружина побурчала, але повірила. Їй і на думку не могло спасти, що її Вася на п’ятнадцятому році сімейного життя раптом вильнув наліво.

А Василь тепер став зустрічатися з Вірою щотижня, а іноді й двічі на тиждень, якщо виходило.

Як він пояснював свої часті відлучення з дому у вихідні, та пізнє повернення?

Та як усі чоловіки в таких випадках: зайшли з хлопцями до бару, чи треба було комусь з друзів допомогти з машиною, з ремонтом, з меблями – потрібне, як кажуть, підкреслити.

І таке насичене життя тривало у Василя цілих три місяці. А потім Настя про все дізналася – як водиться, останньою.

Зі слів, які вона йому сказала, Вася зрозумів, що дружина ні з ким за нього боротися не збирається.

Вона навіть речі його складати у валізу не стала – просто згребла в купу всі його манатки й викинула у вікно. А потім туди ж кинула рулон сміттєвих пакетів із жовтими зав’язочками.

Довелося Васі, під глузування та жарти сусідів, збирати своє майно з газону. А одні сімейники – сині у білий горох – зачепилися за гілку дерева, що росло під вікном.

Високо зачепилися – Вася не зміг їх дістати, тож коли він пішов, біло-блакитний прапор так і продовжував майоріти на вітрі.

Зібравши свій гардероб, Василь подався до Віри. Вона йому двері відчинила, але у квартиру не впустила:

– Вибач, Васю, я тебе сьогодні прийняти ніяк не можу – до мене мама в гості приїхала. Так що ти за тиждень заходь на вечерю. І взагалі, я тебе у себе поселити не готова. Зустрічатися – це одне, а жити разом – зовсім інше.

– Віро, мені ж жити ніде, мене дружина з дому вигнала! – Повідомив Василь.

– Я тобі нічим допомогти не можу, до побачення, – сказала Віра і зачинила двері перед його носом.

Ось Василь і отримав відповідь на запитання, яке дуже цікавило його: жодна з двох його жінок не боролася за нього!

Мало того, через якийсь час з’ясувалося, що ні Настя, ні Віра навіть спілкуватися з ним більше не бажають.

– За Вітьку дружина та Тамарка он як чубилися! Тільки клапті волосся по двору летіли! Чим він кращий за мене?

– А може, просто я не вмію жінок обирати? – думав Василь, сидячи ввечері на самоті в орендованій на останні гроші кімнаті…

Що скажете про витівки Василя? Пишіть в коментарях, що думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.