Тато хоче повернутися після п’яти років зради… а ми — ні.

Буває, мені здається, що в моєї мами не серце, а безкрайній океан терпіння. П’ять років тому батько вчинив так підло, що й досі тремтю від цієї думки. А вона? Спокійно посміхається й каже: «Що було, те минуло. Прийшов, покаявся, прощення просить… Хоче повернутися, жити знову разом…»

А ми з братом — рішуче проти. Бо ми все пам’ятаємо. А забувати таке — це ніби зрадити саму себе. Майже сорок років вони були разом. Пройшли шлях від гуртожитку до великого будинку під Львовом. Спочатку — тісна кімната, потім — двокімнатна, потім — трикімнатна, а згодом і просто розкішна квартира у центрі. Тато любив жити з розмахом: нові авто кожні два роки, ремонти «щоб люди заздрили», найдорожча техніка.

А ще він любив свою секретарку. У прямому сенсі — залицявся відверто. І ось одного дня вона заявила, що вагітна. Аборт робити вже пізно. І батько вирішив: «Кохаю, йду будувати нову родину!» Якби просто пішов — це одно. Але ні. Він почав ділити майно, ніби ми йому чужі. Все перераховував: «А чи не забрав я замало?»

Я тоді вже була заміжня, жила окремо. А ось брат — з мамою. Він мав отримати квартиру на весілля, тато обіцяв. Але після скандалу залишилися лише обіцянки. Квартиру не віддав. Забрав собі будинок, гараж, машину, а ще — виніс з квартири все, що вважав «своїм». Навіть маму лишив без грошей, мовляв, тепер вони потрібні його «новій» родині.

Потім кілька місяців батько ходив до нас, як на роботу: то за улюбленим кріслом, то за набором горілчаних чарок. І лише коли брат змінив замок, це припинилося. Тоді ми з мамою вирішили розміняти квартиру, щоб брат з дружиною мали свою оселю. На весілля батька не запрошували — і він не наполягав. Після його втечі фінанси в родині стали гіршими, але ми викрутилися.

Мама повернулася на стару роботу — досвідчену бухгалтерку прийняли з радістю. Ми з братом теж підтягнулися, і поступово все налагодилося. А от у батька справи пішли не так. Здоров’я підвело, молода дружина, якій він так вірив, вигнала його за двері. Цього разу він навіть не ділив майно — залишив їй будинок, собі взяв лише авто й переїхав у готель.

І почалося… Дзвінки до мами, плаксиві розмови: «Пробач, був дурнем… Давай все повернемо…» І знаєте що? Вона його послухала! Прийшла до нас з братом і каже: «Ваш тато хоче помиритися… Може, дати йому шанс?»

Ми з братом аж оніміли. Одразу ж відповіли: якщо вона його прийме — ми перестанемо приходити в цей дім. Ми її любимо, завжди будемо підтримувати, але повертатися до зрадника — це не прощення, це зневага до самої себе.

І говорити про «тата» ми більше не хочемо. Бо той, хто покинув родину заради марнославного щастя, не має права зватися батьком.