— Ну-ну, — посміхнулася Олександра, — і який же плюс у тому, що я зламала каблук? — Величезний! Тепер тобі доведеться купити нові туфлі! А це приємні витрати… — Треба ж так вивернути, — розсміялася Саша. — А в тому, що я у вихідні замість пікніка зі своїм таємничим незнайомцем йду на роботу, плюс теж є? — Звичайно, — впевнено кивнула колега. — Може, він злодій, і ти себе цим врятувала.

Олександра бігла на роботу з такою швидкістю, що навіть професійний бігун їй позаздрив би.

А все тому, що начальник вчора сказав, якщо вона без причини запізниться ще раз, то всі вихідні проведе на роботі.

А на вихідні у неї були грандіозні плани! Вона повинна була піти на побачення, якого чекала вже дуже довго.

Олександра спілкувалася з молодим чоловіком на сайті знайомств вже близько трьох місяців і, нарешті, вони вирішили зустрітися.

Вони навіть не бачили один одного! У обох на аватарках стояли якісь картинки, і спочатку, начебто, було цікаво, як виглядає чоловік, але потім Саша так захопилася спілкуванням з ним, що вирішила не питати фото.

Здавалося, що вони споріднені душі. Так багато у них було спільних тем, та й погляди на життя збігалися.

У Олександри в житті були красені-чоловіки. І ні з ким не склалося щастя. І вона подумала, може, це знак? Може, не варто звертати уваги на зовнішність? І тоді вони домовилися, що не побачать один одного до самої зустрічі. А там, будь, що буде.

Природно, що Саша знову запізнювалася без причини. Точніше, причин у неї було багато, але жодна з них не була прийнятною для шефа.

Наприклад, зранку вона не могла знайти свій телефон. А ще, поки сушила волосся, воно заплуталося на гребінці. Саша відразу згадала своє дитинство, коли вона взяла круглий мамин гребінець і закрутила собі локони.

Половину волосся довелося відстригти, так як воно закрутилося і, схоже, вже стало частиною цього гребінця. Згадавши дитячий досвід, Саша жахнулася. Зараз волосся було страшніше втрачати, ніж у дитинстві, тому вона довго і ретельно його розплутувала.

І ось тепер вона бігла по тротуару, періодично дивлячись на годинник. Варто було зізнатися, що за дві хвилини вона ніяк не зможе дістатися до роботи, навіть якщо пересяде на вертоліт.

А в наступну секунду дівчина, вирішивши пригальмувати, наступила підбором в якусь дірку в асфальті і ледь не впала. А потім почувся хрускіт. Слава Богу, не ноги, а всього лише підбора.

— Тепер точно не встигну, — зітхнула вона.

Прийшла дівчина із запізненням у двадцять хвилин.

— Шеф тут? — запитала вона у Гриші, її колеги.

— Так, — посміхнувся він. — І вже питав про тебе?

— Ось же засада… І що ти сказав?

— Сказав, що бачив тебе десь тут, але, мені здається, він мені не повірив, — знизав плечима Гриша.

Саша швидко розклала свої речі і зробила вигляд, що давно вже на роботі. І тут же почула кашель за спиною.

— Гарне видовище, Олександро, — сказав Вадим Ігорович, начальник дівчини. — Я, може, навіть і повірив би, якби не твій захеканий вигляд.

— А, може, я присідала? — розвернувшись, сказала вона. — Літо скоро, час приводити себе у форму.

— Ну-ну. Від таких активних присідань навіть підбор відлетів?

Саша погано брехала, тому винувато зітхнула.

— Це востаннє! Чесно-чесно. У мене форс-мажор, самі ж бачите!

Вона підняла ногу, демонструючи зіпсовані туфлі.

— Олександро, в суботу виходьте на роботу. Або ж залишаєтеся без премії. Вибирайте.

Саша скривилася.

— Гаразд, відпрацюю свої запізнення.

— Звучить так, ніби ви мені послугу робите, — посміхнувся він.

— Що ви, вам це здається, — буркнула дівчина, втупившись у монітор.

А вона зі своїм таємничим знайомим збиралася на пікнік… Сніг уже розтанув, і можна насолодитися природою, без страху промочити ноги.

— Ти що така сумна? — підійшла в обід до неї колега. — Щось сталося?

— Так, я у себе сталася, — зітхнула Саша. — Уявляєш, зламала каблук, поки бігла на роботу. А ще шеф змусив відпрацьовувати в суботу всі мої запізнення…

— Це ти ще легко відбулася, — розсміялася колега, але тут же осіклася під гнівним поглядом Саші. – Знаєш, я тут читала про те, що потрібно мислити позитивно. І не звертати уваги на дрібні неприємності. У всьому можна знайти плюси.

— Ну-ну, — посміхнулася Олександра, — і який же плюс у тому, що я зламала каблук?

— Величезний! Тепер тобі доведеться купити нові туфлі! А це приємні витрати…

— Треба ж так вивернути, — розсміялася Саша. — А в тому, що я у вихідні замість пікніка зі своїм таємничим незнайомцем йду на роботу, плюс теж є?

— Звичайно, — впевнено кивнула колега. — Може, він злодій, і ти себе цим врятувала.

— Не кажи дурниць, — буркнула вона.

— Ти ж навіть його фото не бачила і справжнього імені не знаєш! І зібралася з ним у ліс! Всесвіт тобі знаки посилає, що ти небезпечною дурницею займаєшся.

— Не в ліс, а в парк. Там багато людей. І зустрічаємося ми вдень. Точніше, мали зустрітися…

Увечері Саша написала повідомлення своєму другові по листуванню.

«Вибач, завтра не вийде побачитися вдень. Мені доведеться працювати. Може, ввечері?»

«Шкода, — відразу відповів він. — Давай ввечері. У ресторані. Я тоді теж завтра довше попрацюю».

«Домовилися!»

Ресторан – це дещо банально, але після слів колеги Саші, дівчина і справді почала хвилюватися. Краще і справді вперше зустрітися в якомусь людному місці.

Вона вже, звичайно, заочно була закохана в свого друга по листуванню, але хто знає. Раптом, і справді злодій…

У суботу Саша прийшла на роботу в дуже поганому настрої. Весь ранок вона слідувала пораді своєї колеги і шукала хоч одну позитивну сторону в тому, що їй у вихідний доведеться працювати.

І поки було тільки два плюси: її не звільнили і не позбавили премії. Але все одно було лінь кудись їхати.

В офісі було мало співробітників. У деяких був не п’ятиденний графік роботи, тому вихідні часто бували їх робочими днями. На відміну від Саші.

Дівчина з усіма привіталася, зробила собі каву і взялася за роботу.

— Всім доброго ранку! — почула вона голос свого начальника. — О, Олександро, на диво у вихідний ви прийшли вчасно. Може, мені частіше треба вас змушувати відпрацьовувати запізнення?

— А ви що, на роботі? — уїдливо запитала дівчина. — Показуєте приклад? Ви ж і самі, часом, запізнюєтеся. Зізнайтеся, себе теж покарали?

— Скажу вам по секрету, керівництво не спізнюється, а затримується, — передражнив її Вадим Ігорович. — І будь-яку вільну хвилину я намагаюся провести продуктивно.

— Вченими доведено, що потрібно багато відпочивати, — відразу відповіла Саша.

— Це, якими ж? Ледачими? — посміхнувся шеф.

— І найщасливішими! Все, не відволікайте мене, я працюю, — буркнула вона.

Вадим Ігорович пішов, а дівчина посміхнулася. Насправді, їй з начальником пощастило. Веселий, товариський, на одній хвилі з підлеглими. Але іноді і такого можна довести ,і нарватися на покарання. І Саші це вдалося.

“Все, вирішено, з наступного тижня встаю на півгодини раніше. Це, звичайно, навряд чи допоможе, але раптом?”

Поки дівчина працювала, їй прийшло повідомлення від її незнайомця.

«На вечір все в силі?»

«Звичайно!» — відразу відповіла вона.

«До якої години ти працюєш?»

«Взагалі, до шостої. Але сьогодні не мій робочий день, тому постараюся відпроситися вже о четвертій. Шеф у нас хороший, сподіваюся, зрозуміє і пробачить!»

Закінчивши те, що було потрібно, Саша пішла просити дозволу у Вадима Ігоровича. Ну не так вже й багато вона запізнень накопичила, щоб всю суботу сидіти в офісі!

— Можна? — постукала Саша у двері.

Почувши дозвіл, дівчина увійшла до кабінету до начальника.

— Вадиме Ігоровичу, я сьогодні попрацювала на славу! Можна мені скоротити термін? Я хочу піти за умовно-достроковим.

Чоловік посміхнувся, явно оцінивши порівняння роботи у вихідний з в’язницею.

— І о котрій ти хочеш піти?

— О третій? — запитала вона. Чоловік суворо подивився на Сашу, і дівчина відразу почала торгуватися. — Ну, тоді о четвертій! Ну, будь ласка, у мене плани! Можна сказати, моє життя сьогодні вирішується!

— О четвертій, значить… — пробурмотів він. — А що за плани?

— Побачення… — таємничо промовила Саша.

— Напевно, в ресторані?

— У ресторані. То що, можна?

Вадим Ігорович чомусь посміхнувся.

— Можна. Побачення — це важливо.

Саша кивнула і відразу вибігла з кабінету. Раптом ще передумає.Вона дістала телефон і відразу ж набрала повідомлення своєму таємному другові.

«Шеф відпустив о четвертій! Тож до шостої я встигну приїхати в ресторан!»

Але, на диво, незнайомець нічого не писав, хоч і був у мережі.

Саша напружилася. Зазвичай він відповідав дуже швидко, а зараз прочитав і мовчить. Звичайно, може, він зайнятий, але було передчуття, що щось тут не так.

До четвертої відповіді так і не надійшло, і Саша засмутилася. Може, вона занадто наполягала на зустрічі і просто набридла йому? Хоча, їй здавалося, що вони дуже добре і близько спілкувалися, і рамки незручності давно вже стерлися. Але, мабуть, їй здавалося.

Олександра почала збиратися додому.

— Закінчила? — запитав шеф, підійшовши.

— Так. Ви ж самі мене відпустили, — пробурмотіла вона.

— А де ж шалена радість? Ще недавно ти готувалася до побачення.

— Схоже, побачення скасувалося, — розвела вона руками. — Поїду додому.

— Я підвезу. Я теж йду.

Олександра кивнула. Вадим Ігорович не вперше її підвозить, та й не тільки її. Коли йому з кимось по дорозі, він ніколи не відмовляється від попутників.

Їхали мовчки. І тільки через десять хвилин Саша зрозуміла, що їдуть вони кудись не туди.

— Ви, звичайно, років на десять старші за мене, але, схоже, вже почали багато чого забувати, — посміхнулася дівчина. — Я живу в іншому районі.

— А ми не додому їдемо, — хмикнув Вадим Ігорович.

— А куди ж? Ви вирішили мене викрасти? Так і знайте, мої родичі не стануть платити викуп. Ще й доплатять вам, щоб ви мене їм не повертали!

— І як я відразу не здогадався… — пробурмотів чоловік.

— Про що? — здивовано запитала Саша.

— Я ще думав, чому мені так здається, що ми давно знайомі…

— Ви мене лякаєте! — буркнула дівчина. — Бурмочете, не зрозуміло що, їдете не туди… Мені час викликати бригаду швидкої допомоги, поліцію і пожежників?

— Олександро, — зітхнув Вадим Ігорович, проігнорувавши її уїдливість, — твоє побачення не скасувалося. А твій таємний друг не відповідав тобі, бо не знав, що робити. Він просто був у шоці, коли зрозумів, хто та, з ким він кілька місяців уже постійно спілкується.

Саша похолоднішала. Ні, не може бути… Це просто не може виявитися Вадим Ігорович! У них же стільки спільного! Вона ж все йому розповідала, навіть на начальника скаржилася! Тобто, на нього самого.

— Давайте, просто зробимо вигляд, що нічого не було, — промовила вона, відвертаючись до вікна. — Мені дуже шкода, що я так багато базікала…

Чоловік посміхнувся, паркуючи машину біля ресторану.

— У мене інший план. Давай спробуємо поговорити, знаючи, хто ми такі.

— Але ви ж мій начальник, — похитала вона головою.

— Зараз — ні. Зараз я той, з ким ти дуже хотіла зустрітися. Та що гріха таїти, і я мріяв.

Саша подивилася на чоловіка і теж посміхнулася. Звичайно, це все дуже несподівано, але якщо вірити словам її колеги, мислити потрібно позитивно.

Принаймні, її таємний знайомий не злодій. Та й справді симпатичний їй. А ще, якщо у них раптом все складеться, може, і запізнюватися на роботу навіть дозволить…