Виходить що дитина – цілковита зона відповідальності жінки, чоловік бере участь, якщо забажає, і тоді він молодець, а жінка має бути вдячна.

Сюди ж можна віднести й переривання: ніби винна дружина зважати на побажання чоловіка, але якщо що, наслідки і провина на ній одній. Ситуація, яку я розповім від першої особини, неоднозначна, але не можу сказати, що її дуже засуджую.

Дмитро , мій двоюрідний брат, одружився дуже рано, вони з нареченою були на останньому курсі інституту, але, незважаючи на це, відразу почали планувати дитину.

Усі умови в них були — в обох було по спадковій квартирі, у Дмитра була перспектива влаштування на негайне місце роботи з можливістю кар’єрного зростання (так і сталося), та й фінансово обидві сім’ї могли підтримати своїх дітей. Тому на появі в молодій родині дитини всі чекали і були лише за.

Але за наступні кілька років нічого не вийшло. Якщо коротко, то винним виявився чоловік, і єдине рішення – все зробити штучно . Молода дружина спочатку погодилася, але потім відмовилася, сказала, що не хоче в 25 років проходити таку процедуру без особливої ​​потреби.

Далі було розлучення, колишня дружина за рік одружилася, за два роки в неї вже була дитинка.

Брат у депресії, тітка, його мати, поливала колишню невістку останніми словами, пробувала навіть пустити чутки, що, мовляв, це у колишньої дружини проблеми, але сім’ї оберталися в одних колах, і до колишніх родичів це швидко дійшло.

Вони, своєю чергою, теж не мовчали. А коли у колишньої невістки зʼявилися дітки , то їхня версія й залишилася пріоритетною, додавши Дмитрові комплексів.

Наступні кілька років Дмитро не заводив серйозних стосунків, лікував душевні рани. Але потім, майже вже за десять років після розлучення, йому трапилася 25-річна Олена , яка прийшла на наше підприємство.

Для розуміння: ми всі працюємо на досить великому та престижному підприємстві, на яке з вулиці не потрапляють. Моя тітка, мати Дмитра, пропрацювала тут усе своє життя і обіймала непогані посади, вона ж влаштувала сюди і свого сина, і мене.

І саме тому до кандидатури Олени вона спочатку віднеслася схвально, але згодом з’ясувалося, що дівчина приїжджа з Вінницької області.

Приїхали з подругою після інституту та винаймають кімнату в якійсь бабусі. Олена, щоправда, казала, що старенька це її родичка, але тітка ставилася до цих розповідей скептично.

Тим не менш, роман відбувся, єдине, Олену не посвятили у подробиці розлучення Дмитра з першою дружиною. Вважали, що коли дійде діло до розмов про дітей, то приїжджа проста дівчинка погодиться на все.

Зустрічалися вони трохи більше року, Олена майже переїхала до квартири Дмитра, коли сталося несподіване – Олена дізналася, що чекає малятко. Не маючи уявлення про діагноз Дмитра, вона одразу повідомила йому й була негайно ознайомлена з медичними папірцями.

Дмитро гордо розлучився з Оленою, не забувши розповісти на роботі про причину (його діагноз був багатьом відомий), а ось тітка оголосила «нахабній дівці» повноцінне протистояння, не соромлячись кричати на неї при всіх і дрібно шкодити по роботі.

Олена ж лише раз сказала, що дитина в неї від Дмитра, і більше намагалася не перетинатися з тіткою. З роботи теж навідріз відмовилася йти.

Як би тітка не намагалася – на своєму місці дівчина була на доброму рахунку, та й підприємство не приватне, просто так жінку в положенні не звільниш раніше потрібного терміну.

Закінчилося тим, що одного разу Олена не прийшла на роботу, а замість неї з’явилася прадавня старенька, та сама, у якої Олена квартирувала, і яка насправді виявилася її родичкою.

У медалях та з дільничною, яка розповіла, що Олена потрапила до лікарні через постійні нерви та пригрозила тітці, що за переслідування дівчини та її, ветерана (виявляється тітка і за місцем проживання Олени моталася, із сусідами спілкувалася), подати до суду та інших інстанцій.

Історія вийшла негарною, і директор вирішивши її зам’яти , я сама чула, як він дорікав тітці, щоб вона припинила ці всі дії. На цьому відкрите цькування припинилося, хоча вставити шпильку на адресу Олени тітка могла.

У цей час Дмитро, чи сам додумався, чи хтось напоумив , але все ж таки засумнівався – раптом він батько, адже ЕКЗ їм пропонували без донора.

Завітавши до кількох лікарів, які йому підтвердили, що так, таке в рідкісних випадках можливо, він пішов до Олени і запропонував їй скласти тест, негайно (в неї був 7–8 місяць), але був посланий чекати появи дитини.

Вже після того як малюк зʼявився на світ, тест для вірності зроблений на кількох місцях, підтвердивши – диво сталося, батько Олениної дитини Дмитро.

І родички на радощах вирішили, що Олена має все забути, зрозуміти та пробачити.

Дмитро вирушив пропонувати їй руку і серце, але отримав відмову з образливим формулюванням: молода мама не уявляє, як після такого вона буде з ним ділити ліжко, а від свекрухи, що не відбулася, її взагалі нудити .

Дмитро у відповідь відмовився записувати дівчинку на себе, але при цьому, заради доньки і внучки, вони з тіткою вирішили не загострювати увагу на словах Олени, тим більше, що вона не перешкоджала їхньому спілкуванню з дитиною.

Для справедливості зауважу, на дитину Дмитро з тіткою (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) не скупилися, але живих грошей Олені не давали. Дмитро зі своєю матусею були впевнені, що Олена зламається і вийде заміж за батька своєї дитини.  — Ось тоді ми притиснемо хвоста нахабній дівчині

До двох років дівчинки було так: Дмитро і його мама вільно спілкувалися з дитиною, без проблем забирали її та повністю утримували, але знову ж таки купували все суворо самі.

Дмитро за цей час ще раз зробив Олені пропозицію і знову отримав відмову, і знову дитину документально не визнавши на знак помсти .

Стара родичка Олени до цього часу пішла з життя, і йшов термін вступу в спадок.

Щоправда, тітка, хоч як намагалася, так і не змогла дізнатися про частку квартири, Олена там продовжувала жити, але й племінник миготів періодично.

Мати Дмитра до цього часу почала заявляти, що було б непогано Олені йти працювати й починати забезпечувати частину потреб дитини, а вона піде на пенсію і буде сидіти з дівчинкою.

Олена з нею погодилася, сказала, що поїде зараз на батьківщину, дитину рідним показати, і після повернення вийде на роботу.

За декілька годин по відʼїзду Олена сама зателефонувала Дмитру і запитала, чи буде він нарешті дитину на собі оформляти, а то їй соромно буде перед родичами.

Дмитро промовчав і не сказавши нічого певного — все ще «навчавши» Олену.

Негаразди запідозрили через пару-трійку днів після відʼїзду Олени — вона повністю саботувала бажання Дмитра та його матусі поспілкуватися по відеозв’язку з дівчинкою: то дитина втомилася після поїздки, то спить, то з іншою бабусею грає.

Коли їй почали погрожувати, що вона не має права забороняти їм спілкуватися з донькою та внучкою, дівчина показала їм свідоцтво про народження дитини, де у графі «батька» замість прочерку стояло незнайоме ім’я.

По батькові у дівчинки теж було вже не «Дмитрівна». І Олена сказала, що у світлі того, що у її доньки новий тато, вона вважає недоцільним спілкування дитини зі сторонніми людьми.

А потім до Олені стало не додзвонитися. Кинувшись за місцем проживання Олени, дізналися, що квартиру продано, буквально за кілька днів до поїздки додому та оформлено документи.

За пір року до цього Олена познайомилася з хлопцем з її батьківщини.

Спершу молоді люди просто дзвонили одне одному, а потім хлопець приїхав до столиці.

Приблизно пару місяців тому вони почали жити разом, розписалися, вирішили повернутися до Вінницької області, продав квартиру в столиці, яка була повністю заповідана Олені.

Доньку Олени її чоловік запропонував удочерити.

Дмитро з мамою бігають юристами, але справи їх йдуть не дуже. Про повернення витрачених на дитину грошей не йдеться, крім того, шанси оскаржити батьківство теж дуже примарні.

Суд керується інтересами малюка, плюс не на користь Дмитра говорити те, що він знав про те, що це його дитина, але не вживши заходів щодо документального оформлення. Скоріше за все, Олена з цієї причини і дзвонила йому перед відʼїздом – документально зафіксувати, що він не оформляє документи без поважних причин.

Якщо ж Дмитрові пощастить, і він зможе встановити батьківство, то немає жодних нагод змусити Олену повернутися з дитиною до столиці.

Історію надіслала читачка.