Сашко розтягнувся на землі, під злегка пожухлим листям чорної смородини. Він з цікавістю спостерігав за господинею. Літня жінка нахилялася, підбирала маленькі кульки і складала їх у відро.

Надворі стояло спекотне бабине літо, і сіамське кошеня сховалося в тіні низьких гілок садового куща. Воно чекало, коли господиня повернеться з городу.

Останнім часом у нього з’явилася нова забава. Бешкетник вискакував із схованки і стрибав на ноги господині, змушуючи її скрикувати від несподіванки.

Хоча…

Вчора вона лише здригнулася, коли він вискочив з-під купи соломи в сараї, де вона ввечері доїла корівку. Мабуть, уже звикла… Потрібно придумати щось новеньке…

Сашко заплющив очі, повернувшись на бік. Кошеня вже не пам’ятало своє нудне життя в тісній міській квартирі.

Три з половиною місяці тому його крихітним привезли з міста як подарунок бабі Шурі. З перших днів він полюбив нову господиню і щодня доводив їй це.

Сашко був дуже винахідливим до пустощів і розваг різного роду, що не дозволяло господині нудьгувати. У його послужному списку навіть є видатний подвиг. Якось уночі до них на ділянку заліз злодій, місцевий ледар Олексій.

Сашко так сильно його налякав, роздряпавши хлопцеві обличчя, що той зарікся займатися крадіжками і пішов працювати трактористом.

Кошеняті подобалося все в сільському житті, крім Петьки, місцевого грізного півня, який так і норовив його боляче клюнути, щойно бачив.

Всьому виною була надмірна любов Сашка до свіжих курячих яєць, які кошеня добувало у володіннях півня. Але чим старшим ставав пройдисвіт, тим спритнішим він навчився втікати від гострого дзьоба Петька.

Сіамське кошеня потягнулося, відкриваючи очі. Воно помітило, що господиня рушила в бік льоху, несучи два важких відра, наповнені дрібною картоплею.

Настав час покинути своє укриття!

Сашко потягнувся і вибрався з-під гілок чорної смородини. Намагаючись триматися в тіні чагарників, він прокрався до паркану, що відокремлював господарський двір від городу.

Несподівано баба Шура зупинилася і поставила на землю обидва відра. Однією рукою вона стала розтирати поперек, а іншу приклала козирком до очей, кинувши погляд у бік огорожі, де причаївся бешкетник.

— Мабуть, зачаївся, негідник, — промовила літня жінка, вишукуючи поглядом кошеня.

Не побачивши нічого підозрілого, баба Шура підняла відра і продовжила свій шлях. Пройшовши через відкриту хвіртку, господиня поставила відра біля кришки льоху, знову розтираючи рукою поперек.

— Слава Богу, збирання картоплі завершено…

У цей момент перед господинею з’явився місцевий порушник спокою.

Граційно вигнувши спинку, кошеня злегка притиснуло вушка. З гучним протяжним зойком воно стрибнуло на ноги господині.

— Ох, Сашко, Сашко! — посварила баба Шура улюбленця.

— Так втомилася, що сил немає здригнутися від твоєї ефектної появи.

Взявши малечу на руки, літня жінка посадила його у величезну кишеню фартуха. Кошеня зручно згорнулося клубочком і задрімало.

Решта дня минула у відносному спокої, не рахуючи перевернутої миски з варенням.

Але це не вина Сашка! У всьому винна муха, за якою він погнався, маючи намір її спіймати. Достатньо було подивитися в його невинні й чесні очі, щоб це зрозуміти.

Наступного ранку баба Шура піднялася з півнями і, подоївши корівку, вигнала її на пасовище. Озброївшись віником, шваброю та ганчірками, вона взялася за генеральне прибирання в домі.

Анфіса Степанівна, кішка димчастого забарвлення з білими лапками, поспішно віддалилася у своїх важливих справах.

Бабуся-кішка чудово знала, що означають такі страшні речі, як віник і швабра, в руках улюбленої господині.

Кинувши на Сашка загадковий погляд, поважна кішка посміхнулася. Ця метушня йому явно не сподобається…

Але Сашко був у захваті від активності господині.

Він крутився у неї під ногами, слідуючи за нею в кожну кімнату, де вона наводила лад. В результаті розбилася одна кришталева чарочка, була скинута зі столу ваза для квітів.

При спробі допомогти бабі Шурі повісити ошатну тюль, він примудрився зачепитися за неї і зробити пристойну діру.

Граючись тоненькими гілочками віника, Сашко захопився. Віник впав на табурет, перекинувши з нього відро з брудною водою.

І тут терпіння баби Шури закінчилося…

Схопивши негідника, вона виставила його на вулицю з наказом подумати над своєю поведінкою, зачинивши двері перед його мордочкою.

Сашко ображено подивився на двері й висловив гучне обурення. На березі, яка росла поряд з будинком, сиділа зграйка горобців. Від дикого зойку кошеняти вони злякано злетіли.

Цієї ночі його залишили ночувати в літній кухні.

Дрібний шкода не міг зрозуміти, у чому він завинив? За що господиня відправила його спати одного, у порожню й холодну літню кухню? Він хоче до неї на ручки!

Сашко так голосно плакав, що добре серце баби Шури не витримало.

Вона забрала кошеня з кухні, намагаючись не випускати його з поля зору. Але маленький пустун настільки сильно виснажився через переживання, що моментально заснув на подушці…

— Сашко, сьогодні приїдуть гості, тож поводься пристойно! — повчальним тоном попередила баба Шура. — Інакше замкну в курнику з Петьком!

Сашко голосно занявчав, ластячись до ніг баби Шури. По голосу господині малюк зрозумів, що чимось розсердив її. Погладивши негідника, літня жінка посміхнулася. Ну як можна сердитися на цього янголятка?

Весь ранок за кошеням, немов тінь, слідувала Анфіса Степанівна.

Її пильний погляд не давав Сашкові ані найменшого шансу побешкетувати.

Лише примружиться бабуся-кішка очима, як Сашко перетворювався на слухняного. Він дуже добре пам’ятав силу удару витонченої лапки поважної кішки. Ці стусани йому зовсім не подобалися, як і дзьоб Петька…

До баби Шури з самого ранку заходили різні люди і говорили їй багато урочистих слів. Серед них дуже часто повторювалося «З Днем народження» та «Ювілей».

Сашко спантеличено стежив за гостями господині, не зовсім розуміючи, що сьогодні відбувається…

Але одне пустун знав точно – якщо Анфіса Степанівна не зводить з нього очей, значить, сьогодні дуже важливий день для їхньої улюбленої господині.

Баба Шура довго метушилася на літній кухні, звідки доносилися різні запахи.

Сашко хотів прошмигнути на кухню, але господиня вправно спіймала його і виставила за двері, не даючи йому можливості влаштувати безлад.

У цей момент перед воротами зупинився трактор:

— Господине, відчиняй ворота! Дрова привіз! — висунувся з трактора Олексій, сподіваючись, що баба Шура не встигла розгледіти в темряві його обличчя в ту злощасну ніч, коли він проник до її обійстя.

— Свят, Боже! — баба Шура вискочила з кухні. — Чому сьогодні? Завтра ж мали?

— Йдемо з випередженням графіка, — Олексій посміхнувся. — З Днем народження Вас, бабо Шуро!

— Олексію? — баба Шура недовірливо подивилася на хлопця. — Ти коли це таким вихованим встиг стати? Невже це мій Сашко так на тебе вплинув?

— Вибачте за той нічний візит! — Олексій винувато потупився.

— Гаразд, гаразд… — іменинниця миролюбно посміхнулася. — А за привітання дякую! Розвантажиш, ворота зачини й випусти курей з курника!

Баба Шура загнала курей і обурено голосячого Петька в курник. Відчинивши ворота, вона поспішила назад на кухню.

Олексій вправно вивантажив колоті дрова з причепа і зачинив ворота на масивний засув. Відчинивши двері курника, хлопець уже вирішив попрямувати до виходу, коли почув гучні зойки.

Озирнувшись, він побачив, як на нього мчить той самий звір, який роздряпав йому обличчя тієї пам’ятної ночі…

З гучними криками звір тікав щодуху від півня. Останній, голосно ляскаючи крилами, намагався боляче клюнути свою жертву.

Олексій не міг поворухнутися. У пам’яті спливли червоні очі, що світилися в темряві…

Сашко вправно скористався розгубленістю людини. З (розповідь спеціально для сайту – рідне слово)ходу застрибнувши на ноги Олексія, він видряпався по його одязі до нього на плечі.

Це вивело хлопця зі ступору, і, голосно закричавши, він почав відривати від себе кошеня, активно розмахуючи руками.

На шум прибігла баба Шура.

Олексій із Сашком на плечах метався по двору серед зляканих курей і обуреного півня, немов виконуючи якийсь таємничий танець.

— Зніміть з мене червонооку бестію! Допоможіть! — волав Олексій.

— Боже милостивий…

***

— Бабусю, з Днем народження!

— Іринка обійняла бабу Шуру, вручаючи їй коробку в красивому обгортковому папері.

Іменинниця посміхалася, вітаючи онучку та її друга Олега.

Вони жили в місті, і дорога до села займала пару годин. Онучка часто відвідувала бабусю, намагаючись допомагати їй по господарству. Саме вона і привезла літній жінці Сашка кілька місяців тому.

— Ідіть, відпочиньте з дороги, — баба Шура вказала на дім.

— Тільки дивіться, щоб Сашко не прошмигнув поміж ніг, а то наведе лад.

— Бабусю, ми собачку підібрали, — Іринка винувато посміхнулася.

— Вона ще цуценя зовсім, але обіцяю, вона не завдасть клопоту.

— Ми не могли залишити її одну в квартирі на три дні, — додав Олег, подивившись на машину, де була замкнена маленька собачка рудого забарвлення, що (розповідь спеціально для сайту – рідне слово)нагадувала болонку.

— Добре, тільки нехай не турбує Анфісу Степанівну, — баба Шура суворо подивилася на молодих людей. — Вона категорично проти собак у домі!

Олег забрав собачку з машини, міцно тримаючи її на руках.

Лисичка, як звали малятко, активно крутила головою, розглядаючи нове місце свого перебування.

Вона намагалася лизнути Олега в обличчя, але хлопець зі сміхом ухилявся від рожевого язика.

Через годину зібралися гості.

У домі за великим круглим столом, під старовинним абажуром, що висів над ним, розмістилося близько дванадцяти людей.

Баба Шура в красивій зеленій сукні з яскравими соняшниками приймала привітання та побажання багатьох-багатьох років життя.

Іменинниця прислухалася, чи все тихо в домі і зовні. Чи не пустує Сашко, поки її немає поряд… Щось його давно не було видно… Підозріло тихо…

Думки проносилися в голові господині гостинного дому, але кошеняти не було видно і чути. Баба Шура відволіклася на розмову з племінницею і занадто пізно звернула увагу на гучні крики, що доносилися з вулиці.

Вхідні двері в дім були прочинені, мабуть, хтось із гостей не зачинив…

У щілину дверей прошмигнув Сашко, з шипінням і криками він метнувся до столу в пошуках господині та порятунку.

Лисичка з лютим гавкотом переслідувала кошеня, буквально дихаючи йому в потилицю.

Світлою блискавкою кошеня пронеслося по кімнаті, застрибнуло на коліна найближчого гостя, і звідти перебралося на стіл.

Собачка бігала навколо столу, гавкаючи і намагаючись дістатися до Сашка.

А він побіг до іншого краю столу, прямо в обійми господині. Вазочка із залишками мімози полетіла зі столу на коліна найближчого гостя!

Графин зі сливовим компотом перекинувся, і по білосніжній скатертині з вишитими яскравими синіми і червоними квітами розпливлася потворна темна пляма.

Дві вазочки з домашніми соліннями полетіли зі столу на підлогу, розбившись на дрібні осколки!

— Святий Боже, скатертина моєї матінки! — вигукнула баба Шура, вправно спіймавши Сашка.

— Гав! — до іменинниці підбігла Лисичка і почала підстрибувати біля її ніг, намагаючись дістатися до кошеняти.

Побачивши собачку, кошеня вирвалося з рук господині, стрибнувши на стіл, а звідти на абажур!

Старовинний абажур не стерпів такого неповажного ставлення до себе. Кріплення не витримали, і абажур впав на стіл, скидаючи і перевертаючи посуд.

Жалібний голос Сашка пролунав з-під абажура, який полонив його.

— Ювілей вдався… — приклавши долоні до щік, промовила іменинниця.

— Шуро, такого бешкетника не можна пускати в дім! — вигукнула подруга іменинниці, Зінаїда.

— Стільки посуду перебив…

— А ти маленька була занадто кмітлива? — заперечила баба Шура, визволяючи кошеня з полону під абажуром.

— Це кошеня! — заперечила Зінаїда, образившись, що її порівняли з кішкою.

— Ось саме, дитя він ще! — категоричним голосом відповіла господиня, притискаючи до себе муркотливого кошеня.

— Спи, спи, моє сонечко, — примовляла баба Шура, погладжуючи Сашка, що лежав у неї на колінах.

— Від усієї душі привітав мене з ювілеєм.

Вранці баба Шура схопилася з ліжка від шуму падаючої антени.

— Мяу! — Сашко побажав господині доброго ранку, сидячи на телевізорі.

— Ох же веселе нас з тобою чекає життя…