Ганна Опанасівна лежала у своїй кімнаті. Вона вже погано ходила і після обіду лягла відпочити. Все ж таки вже вісімдесят два роки.

Коли з кімнати почулося ледве вловне хропіння, діти почали обговорювати з ким мати житиме. Дочка Світлана, п’ятдесяти восьми років, із чоловіком Аркадієм, та син Олег, п’ятдесяти, – із дружиною Людмилою.

– Світлано, ти ж жінка, ти на пенсії вже, тобі й матір доглядати!

– Я на пенсії, але ще працюю. Мені майже шістдесят, у мене хвора спина, тиск, мені й хвилюватись не можна.

– А як я маму буду мити, їй же буде не комфортно, та й мені теж. А ти жінка та дочка…

– У тебе дружина є, Люда цим і займеться.

– Я ще не договорив! Ти пенсіонерка, а я ще працюю. Хто мене утримуватиме? Ти?

– Я? З якого це переляку, я тебе мушу утримувати? На утримання мами гроші є – її пенсія. А тобі я нічого не винна.

– Навіщо сперечатися? – сказала Людмила. – Ганна Опанасівна живе у своїй квартирі, треба просто найняти доглядальницю.

– Ти зовсім, чи що? Яка доглядальниця? Це ж величезні гроші.

– Ми готові вносити частину, сподіваюсь, ти згоден, Олеже? – Звернулася Людмила до чоловіка.

– Готові? – Не дала відповісти братові Світлана. – Та ви повинні за все платити й самі за мамою доглядати. Кому дістанеться ця квартира?

– Вона вже переписана на вашого сина. Хто вам після діда передав квартиру, де ви мешкаєте? Дуже зручно, коли батьки в розлученні та обоє мають нерухомість. Вашій родині дісталося все, а нашій, – дуля з маслом! Самі купили!

– Світлано! А чи не тобі батьки допомагали іпотеку платити? Двадцять років! Квартира у тебе в елітному районі. Наша квартира і ця за вартістю менша, ніж твоя. Можна сказати, що ми на рівних.

– На рівних? Мені доводиться працювати, а я на пенсії не перший рік. Ви в достатку живете, а нам тільки на продукти вистачає.

– Сестричка, треба було вчитися, хорошу професію здобувати, а ти що робила? Заміж вискочила й осіла до повноліття вашої дочки.

– Згадала про роботу, коли стаж знадобився й гроші. Яка тепер пенсія, звичайно маленька. Батьки тобі допомагали всі ці роки грошима, а тепер скарбничка зникла. Тобі й займатися мамою!

– Мене чоловік утримував, а зараз уже не той час! Конкуренція! Розвелося підприємців, бруду. Нам треба працювати, а мама тобі, братику! Ти живеш поряд. Далеко їздити не треба, пішки можна дійти.

– А у нас на бензин витрати не заплановані. Людка твоя молода, здорова, їй п’ятдесят. Якщо мати зляже, то їй і доглядати. А ще й у твоєї дружини є спадкова квартира. Я чудово знаю, що ви її здаєте. Ось і можна їй не працювати.

– А в мене ніхто спитати не хоче? – Вставила знову Людмила. – Я вам пропонувала доглядальницю найняти. У мене пенсії ще немає, мені стаж потрібний, та й роботу я не збираюся кидати.

– Ганна Опанасівна мені лише свекруха. Думаю, що все вирішити мають діти. Вихід із доглядальницею найправильніший.

– Правильно. Людмила справу каже. – Сказав своє перше слово Аркадій, чоловік Світлани. – Ви так ні про що не домовитеся, а доглядальниця це…

– А тебе хтось тут питає? Навіщо я тебе взяла із собою? Мене підтримати! А ти? Чоловік називається!

– А я й не наполягав! Не подобається, що я говорю, можу піти.

– Далеко підеш, Аркашо? У село поїдеш? У тебе ж лише будинок там. Куди ти подінешся від мене!

– Мені набридло все це слухати, – сказала Людмила і встала з-за столу. – Ви тут вирішуйте, я на вулиці почекаю.

Вона вийшла і хотіла йти додому, але вирішила зачекати на чоловіка. Що вони вирішать? Було гидко слухати ці розмови. Обидва отримали від батьків багато, а тепер ніхто не хоче допомагати матері.

І як виходить: квартира, в якій живе Людмила з чоловіком, належить тільки Олегу – його спадок. У його сестри, квартира належить Світлані, батьки на перший внесок дали, а потім допомагали. Усі документи є із виплатами, переказами. Гроші Світлани та батьків, а Аркадій там ніхто.

Людмила навіть усміхнулася, була б не на вулиці, то й засміялася б. Дітям, яким дали все, мати не потрібна! Вона ж пропонує їм вихід, але їх не влаштовує.

Доглядати свекруху? Ні! Відносини у них були нормальні, але не близькі. Обидві просто терпіли одна одну. Людмила міркувала, а тим часом з під’їзду вийшов Аркадій.

– Теж вирішив провітритися?

– Не думав, що буде такий скандал. Я не те сказав, і виявилось, що я ніхто тепер. Місце моє у селі.

– У якому сенсі?

– У самому прямому. Речі поїхав збирати. Там, коли ти пішла, Свєтку так понесло. Боюся припустити, що буде далі. Вони почали тебе обговорювати.

– Мені також речі збирати?

– Не виключено. Тебе підвезти?

– Мабуть, так.

Людмила увійшла до квартири, своєї, не своєї. Дивні нові почуття. Щось має статися. Вона подивилась у вікно. Дитячий майданчик, стоянка. Передчуття чогось.

Олег повернувся за дві години.

– Вечеря буде?

– Все готове, їж. Що ви вирішили?

– А ти не здогадалася? Ми молодші! Завтра звільняйся, дохід у тебе є, квартиру здаєш. Квартира матері нашому ж синові дістанеться.

– Я вам говорила про доглядальницю, навіть готова була оплачувати частину витрат! Що не так? Я працюватиму. Звільняйся сам.

– Як ти можеш? Живеш у дармовій квартирі, та ще й права качаєш!

– Сестра навчила? – спокійно спитала Людмила.

– Так вона свого дармоїда вигнала.

– А ти свою дармоїдку виганяєш?

– Ні. Але ти повинна вибрати один з двох варіантів! Догляд за моєю матір’ю, або виселення з моєї квартири та розлучення.

– Я подумаю.

– Молодець. До ранку досить?

– Досить.

– Чудово! Я спати, голова страшенно болить.

Зранку Олег не виявив дружину. Не було її речей. Записки теж не було, телефон не відповідав, а її комплект ключів лежав у передпокої.

Людмила переїхала до своєї квартири. Вона здавала її подобово і нових клієнтів не взяла. Життя тривало. Вона одразу подала на розлучення.

Стільки років разом, і отак… Буває. Аркадію взагалі шістдесят, а він у село поїхав, і теж після розлучення. Кому гірше? Адже він зовсім непоганий.

Людмила та Аркадій залишилися друзями. Іноді Людмила їздила в село до колишнього родича відпочити від міської метушні. Іноді він заходив у гості до Людмили, коли приїжджав у місто у справах.

Кому з них гірше? Нікому! Їм добре. Гірше колишнім.

Світлана та Олег, брат та сестра, залишилися одні.

Їхньої матері не стало за місяць. Їм довелося наймати доглядальницю. Сперечалися довго, але витрати довелося ділити.

Жити Світлані стало гірше, адже доходи Аркадія пішли разом з ним, а вони були дуже хороші, але Світлані завжди було мало. Олегові теж не пощастило.

У дружини була хороша робота, прибуток зі здачі квартири, він же свої гроші на їжу не витрачав. А тут все виявилося дорого, та ще й готувати треба!

А чи багато він уміє? Тільки найпростіше. А готова їжа та кафе, ще дорожчі. Як кажуть, за дурною головою і рукам нема покою…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.