Ірина прокинулася рано, але чоловіка вже не було, тільки двері грюкнули. У неї сьогодні вихідний – день народження. Дивно, але чоловік утік і навіть не привітав. Напевно, щось термінове.

Крізь сон Іра чула, як чоловікові надійшло повідомлення, потім ще одне і ще. Проблеми на роботі? Вчора він повернувся пізно, сьогодні пішов рано. Навіть не допоміг за продуктами сходити.

Адже ввечері прийде його рідня, брат із сім’єю, батьки. Обіцяв, що тягатиме сумки та допомагатиме готувати, але напевно нічого не буде.

Іра важко зітхнула і вирішила, що настав час вставати. День народження, потрібно готувати, а ще й у крамницю сходити. Вчора вона купила не все.

У раковині лежав кухоль з-під кави, недоїдений бутерброд залишився на столі.

Іра увімкнула чайник і накидала список необхідних продуктів. Після чаю вона пішла до найближчої крамниці, виявилося, що чоловік взяв її машину.

Машина, звичайно ж, була одна, але належала Ірі, подарунок батька за червоний диплом в інституті. Вона її берегла.

Подзвонили з роботи, привітали. Потім були дзвінки від батьків, сестри, подруги, тітки Романа, свекрухи… довелося вислуховувати усі вітання.

Іра розмовляла та готувала. Народу не так і багато, тільки найближчі. Батьки далеко, одразу після привітання вони переказали їй кругленьку суму у подарунок. Іра посміхнулася, сума з кожним роком зростала, отже, у батька добре йдуть справи.

У гості прийдуть лише батьки Романа, його брат із дружиною, та її сестра. Зовсім небагато, та й не ювілей. Але привід є інший.

Тільки Іра не встигла сказати навіть Ромі про своє цікаве положення, останнім часом він затримувався і рано йшов. Знають лише батьки Іри, зранку вона їм повідомила. А іншим можна поки що й не говорити.

Гості зібралися, чекали лише на Романа. Невдоволена свекруха дзвонила синові, але він не брав слухавки.

– Що за безвідповідальність, у дружини день народження, гості, а його нема. Минула година. Усі вже сіли за стіл та почали вітати іменинницю.

– Ти, Ірочко, не переймайся, зараз я його вичитаю, нехай тільки з’явиться на порозі. – сказала свекруха. – Ось де його носить у такий день? Треба додому бігти з усіх ніг. До речі, що він подарував тобі?

Іра не встигла відповісти, двері відчинилися. Нарешті прийшов Рома. І не один! На руках він тримав хлопчика років трьох.

– Сину, де ти ходиш? У Ірочки день народження, ми в гості прийшли! Це, що таке, це чия дитина?

– Мамо, я зараз все поясню. Не кричи й не лякай свого онука.

– Що? Ви одружені п’ять років, а цій дитині…

– Мамо, йому три скоро буде.

– Ти нормальний? Ти вважаєш, що все зараз зробив правильно? У день народження дружини приволік нагуляну дитину! Гарний подарунок, нема чого сказати! А квіти де, а подарунок?

– Мамо, у мене виходу не було. Його мати втекла, кинула його мені в руки. Я й так няню вже місяць оплачував. А сьогодні вона відмовилася, має своє особисте життя.

– Іра, – він звернувся вже до дружини, що стояла позаду його матері. – Пробач і зрозумій мене. Це моя дитина, я не можу її покинути! У нас же все одно поки що немає. От і буде нам син.

– Я так розумію, це подарунок для мене! Я хотіла всім сьогодні сказати, на тебе чекала. У нас… ні, вже в мене буде дитина!

– Ірочко! А я думала, чому ти не п’єш. Думала через цього цапа засмутилася, – сказала свекруха. – Не варто! Не вартий він твоїх сліз. Ми допоможемо, це буде мій онук чи онука, а тут ще невідомо.

– Мамо, це твій онук, – знову подав голос Роман.

– Ти перевіряв? Довідку мені неси! Ну, ти пес! Хіба я тебе так виховувала.

Гості були розгублені, а Ірі раптом стало погано. Вона схопилася за живіт і повільно сіла на підлогу. Сестра відразу викликала швидку й Ірину відвезли.

З дитиною було все гаразд, просто майбутня мама перехвилювалася. На третій день її відпустили додому.

Вона нікому не сказала, хоча свекруха відвідувала її щодня. Просто зателефонувала їй уже з дому. Їй треба було побути на самоті.

Після святкового вечора все було прибрано, гості постаралися. Спасибі свекрусі – все організувала. У раковині лежали тарілки та кухлі, але вже з сьогоднішнього ранку.

Нічого не змінюється. Ні, змінюється. На столі тарілка з розмазаною кашею, на плиті брудні каструлі, скрізь крихти.

– Спокійно, Іро, тільки спокійно. – Сама собі сказала жінка і стала все прибирати.

У спальні, в їхній з Ромою спальні, панував безлад і неприємно пахло. Кімнату явно не провітрювали. Іра взялася за прибирання, на роботу їй лише післязавтра. Довелося міняти білизну.

На простирадлі була жовта пляма, добре, що Рома здогадався постелити вниз клейонку, матрац не постраждав, зате все інше довелося прати.

Кошик був забитий брудною білизною, дитячою та Романа. На дивані крихти від печива та розкидані іграшки. Тут же стояла нова валіза, мабуть, раніше там були речі дитини.

У найменшій кімнаті залишилося все без змін. Іра тут зазвичай працювала, коли треба було терміново доробити проєкт. Хоч це.

– І хто все це має прибирати?

Двері відчинилися і до квартири увійшли Роман із хлопчиком.

– Ірочко, як добре, що ти вдома. Ти ж мене вибачила? От і добре. Це ж дитина. Максимка захворів, мене терміново з роботи викликали. Мені вже бігти час. Ось ліки, я все купив.

– Стояти! Дитина твоя, ти батько, а я ніхто! Я допомагати тобі не буду! Даю тобі три дні, у тебе є квартира, збирай речі та їдь.

– Там мешканці!

– Три дні! Прибери все за собою перед від’їздом. І поки живеш, на кухні за собою прибирай.

– Ірочко, почекай. Поговорімо. Це ж моя дитина. Буде він старшим братом нашому. Іра, Ірочка. У тебе зовсім серця немає, це ж дитина, а зараз вона ще й хворіє!

– А я в положенні, мені з хворими контактувати не можна.

– Іринко, а що у нас на вечерю?

– У мене сир, а у вас не знаю, – сказала Іра і пішла в чисту спальню.

Вона вже все обдумала, поки лежала в лікарні. Жили вони у її квартирі. Свою, Роман здавав. Ділити при розлученні практично нічого.

Кожен мав дошлюбні квартири, а машина належала Ірі. Звичайно, Роман часто нею користувався, але тепер це його проблеми.

Довелося Роману сидіти з дитиною на лікарняному. Іра за цей час встигла подати на розлучення. Мешканці із квартири Романа обіцяли з’їхати протягом тижня.

Іра вирішила почекати, не викидати ж дитину на вулицю. Роман збирав речі й весь час намагався вмовити Іру.

– Іро, може ти передумаєш? Нам добре б було.

– Добре? І ти б бігав до іншої! Це ти називаєш добре? Я тобі вірила, а ти. Я своє рішення не зраджу!

– Ірочко, але як же. Дитина без батька залишиться. А Максимка вже без матері. А ми разом можемо дати їм сім’ю.

– Забійний аргумент, але не для мене.

– Ти хоч на аліменти не подавай, у мене ж теж дитина!

– А ось цього не буде. Я ще й на своє утримання подам. Не платитимеш – подам на позбавлення батьківських прав. Раніше тобі треба було думати.

Нарешті Рома із сином поїхав. Ірина знову взялася за прибирання. Брудна білизна Романа так і лежала в кошику, прати вона її не збиралася, а він, мабуть, просто забув про неї.

Були й ще його речі. Набралося два великі мішки. Вона зателефонувала майже вже колишньому чоловікові й попросила все забрати.

– А ти не випрала?

– І не попрасувала. Забирай зараз же, поки вони біля дверей, інакше безхатьки розтягнуть усе.

Ірина стала мамою дівчинки. Зі свекрухою, хоч уже й колишньою, у неї прекрасні стосунки. Романові ніколи відвідувати доньку, він же батько одинак, та ще й з аліментами! За що боровся…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.