– Ти куди пропав? Чому на дзвінки не відповідав?

– Накинулась дружина, як тільки Сергій зайшов додому.

– Зарядка сіла. Був на побаченні, – відповів він Тетяні.

– Яке ще побачення? З тебе пісок сиплеться!

– Нічого не сиплеться. Подумаєш, сімдесят років, – пирхнув чоловік.

– Стривай?! А це що тебе на щоці? Помада?

– Раптом насторожилася Тетяна.

– Ну я ж говорю, був на побаченні. А коли побачення, то й помада, – незворушно відповів він.

– Скільки їй років?!

– Тетяна починала закипати.

– Тридцять п’ять. Танечко, ти не хвилюйся. Тобі це шкідливо. Ну, подумаєш, дівчинка поцілувала старого. У нас все було пристойно.

– Де ти її знайшов?

– Пашка познайомив.

– Який ще Пашка?!

– Син твій.

– Зра дники! Обидва! Мені навіть виrнати тебе з дому не можна, посміховиськом стану.

– Чого це “зра дники”? І чому одразу “виrнати”? Павло мене зі своєю нареченою покликав знайомитись! Тетяна на хвилинку завмерла, осмислюючи сказане, потім знову пішла в атаку.

– А чому він мене не покликав?

– Бої ться. Ти ж якась запальна. Відразу наговорити можеш всякого. Характер у тебе різкий.

– Нормальний у мене характер, не намовляй. Ну і як звати дівчинку? Вона тобі сподобалася?

– Світлана її звуть. Дуже сподобалася. Так що давай, починай ла яти мене всіма словами. І по сину пройдися кілька разів. Коротше виливай весь свій негатив. Щоб завтра в твоїх устах лише ласкаві слова залишилися.

– Завтра… Ласкаві слова… А чому завтра?

– Стрепенулась Тетяна.

– Бо завтра вранці Паша приведе Світлану знайомитись з тобою. Тож виливай увесь свій негатив на мене. Щоб завтра вранці в тобі залишався лише позитив.

– Перестань обмовляти мене, – пробурчала дружина. І раптом підскочила, – Господи! Завтра зранку! Чим я їх пригощатиму!

– Ну, у твоїх кулінарних талантах я не сумніваюся…