На суботу у Лариси були інші плани, тому вона запропонувала Кирилу з’їздити за продуктами в п’ятницю після роботи.

Швидко пройшовши вздовж полиць, Лариса заповнила візок, звіряючись зі списком, який завжди складала заздалегідь.

Кирило додав лише чотири банки пінного та дві пачки чипсів.

Коли вони підійшли до каси, чоловік кашлянув і невпевнено повідомив:

– Ларисо, у мене на карті зараз порожньо. Ти заплати сама.

– Дивно. Ти ж тільки вчора сказав мені, що в тебе на карті ще дванадцять тисяч. А сьогодні кажеш, що порожньо. Що сталося? – Запитала вона.

– Емма зателефонувала сьогодні вранці. У неї великі проблеми. Вона пішла від Іллі, лишилася на вулиці. Я переказав їй гроші.

– А чому Емма не повернулася до матері? Вона ж одна мешкає у трикімнатній квартирі, в якій, до речі, Емма зареєстрована? – поцікавилася Лариса.

– Ну, ти ж знаєш, що у Вікторії зараз живе її новий бойфренд, який молодший за неї років на сім, і вона навряд чи була б рада, якби у квартирі з’явилася її доросла дочка, – спробував пояснити Кирило.

– Зрозуміло, – сказала Лариса.

Перед тим, як розплатитися, вона вийняла з кошика пінне та чипси й звернулася до касира:

– Вибачте, будь ласка, ми передумали це брати.

Розрахувавшись за решту товару, Лариса покотила візок на стоянку – до машини. Кирило понуро йшов поруч.

Коли вони вийшли з крамниці, він сказав:

– Ларисо, ти хоча б привселюдно не принижуй мене – взяла ти прибрала те, що я хотів купити для себе.

– Хотів купити – купуй. А я не збираюся платити за те, чого не хочу бачити у своїй квартирі. Після твоїх посиденьок біля телевізора з пінним та гіпсами в кімнаті стоїть жахливий запах, – сказала Лариса.

– Може, ти мене і вечері позбавиш? – з сарказмом спитав Кирило.

– Цікава пропозиція, я над нею поміркую.

– Ти злишся?

– А що? Хіба немає приводу? Подивися, як чудово ви влаштувалися! Твоя донька, якій, між іншим, уже двадцять шість років, після університету ні дня не працювала. Зате встигла двічі вийти заміж.

– Обидва весілля оплачував ти. Зараз Емма пішла від другого чоловіка, а швидше за все, він просто вигнав її.

– І вона йде не додому, до матері, а просить грошей на орендовану квартиру в тебе, бо її мати – твоя колишня дружина – вирішила, що зараз саме час влаштовуватиме особисте життя, в чому, звичайно, доросла дочка їй заважатиме.

– Тобто, твоя колишня родина вся у шоколаді, а в тебе немає грошей навіть на продукти. І платити за все це маю я! Класний харчовий ланцюжок ви збудували! І зауваж – все це у різних варіантах триває вже три роки.

– Ну, потерпи зовсім трішки. Емма сказала, що вона збирається на роботу влаштовуватись – вже резюме розіслала, – почав умовляти Ларису Кирило. – Сказала, що в пристойні фірми відправила. Отже, зарплата буде хороша.

– А ти сам хоч розумієш, про що говориш? Хто її візьме зараз, якщо вона зовсім не має досвіду? Еммі треба почати з будь-якої роботи.

– Але ж у неї вища освіта! – заперечив Кирило.

– Знаєш, коли до нас приходить претендент, то наша Ірина Вікторівна миттю переглядає папірці, а потім починає з’ясовувати, що він робити вміє.

– Ніхто не хоче вчити людину тому, чого вона в університеті не навчилася – усі роботодавці хочуть отримати готового фахівця.

– А Еммі зараз треба в маленьку фірмочку на скромненьку зарплату – досвід напрацьовувати, а потім уже пробувати потикатися в пристойні місця, – пояснила Лариса.

– Ось ти мене повчаєш, а сама своїй дочці гроші щомісяця переказуєш, – образився Кирило.

– Не порівнюй, будь ласка. Арині щойно виповнилося вісімнадцять. Вона навчається в університеті. На бюджеті.

– Обидві сесії за перший курс здала на відмінно – отримує підвищену стипендію, плюс до того – пенсію за батька.

– Я їй переказую по п’ять тисяч, це не так багато. Арина рвалася підробляти, але я її умовила перші два курси займатися лише навчанням.

Через тиждень Лариса та Арина мали на два тижні відбути до Туреччини. Поїздка планувалася заздалегідь, тур було сплачено ще навесні.

Кирило залишався вдома один – за графіком у нього відпустка була лише у вересні. Лариса та Арина весь останній тиждень присвятили зборам: витягли весь літній одяг – обирали, що взяти із собою.

Як завжди, з’ясувалося, що одній потрібний новий купальник, а в іншої улюблений сарафан зовсім вицвів. Звісно, ​​без шопінгу не обійшлося.

Нарешті валізи зібрані та стоять у передпокої. Таксі замовлено.

Арина вже спустилася надвір, Лариса попрощалася з Кирилом і викликала ліфт.

– Ларисо, – зупинив її Кирило.

– Ти не могла б залишити трохи грошей? У мене на карті пусто, а до зарплати ще десять днів.

– А ти не міг сказати про це раніше? Таксі чекає, мені вже час їхати. Якби ти сказав про це хоча б три дні тому, я щось би вигадала.

– А зараз я вже все розпланувала і, чесно кажучи, мені не хотілося б утискатись на відпочинку через те, що ти не вмієш керувати своїми фінансами. Тож цього разу тобі доведеться розв’язувати це питання самому. Вибач, мені час.

І в таксі, і в літаку Лариса думала про цю розмову з Кирилом. З одного боку, їй було його шкода, а з іншого – вона розуміла, що в цій ситуації він винен сам.

Вони заробляли майже однаково, але Кирило з першого ж дня, як тільки переїхав до неї у квартиру, плавно переклав вирішення всіх побутових та фінансових питань на неї.

Вона оплачувала усі комунальні рахунки. Він жодного разу не поцікавився, скільки це все коштує. Поки Арина навчалася в школі та жила вдома, Лариса це питання не порушувала.

Але коли донька вступила до університету і поїхала до столиці, Лариса запитала Кирила, чи не міг би він узяти частину платежів на себе.

Він не заперечував. Три місяці поспіль Лариса нагадувала йому, що настав термін оплачувати рахунки. І сама ця ситуація дуже пригнічувала її – Ларисі здавалося, що вона просить у Кирила гроші.

Тоді вона почала робити по-іншому: просто клала рахунки на стіл у кімнаті. Кирило дивився їх і того ж дня переказував їй на карту рівно половину суми.

Приблизно так само вона розв’язувала питання із закупівлею продуктів. Частіше, Лариса купувала все сама, але двічі на місяць вона скидала Кирилу список того, що він має купити.

Іноді, коли вони заходили в крамницю разом, Лариса просто казала йому:

– Сплати.

Він ніколи не сперечався.

Але два роки тому на обрії з’явилася Емма. На той час вона вже розлучилася з першим чоловіком і повернулася у квартиру матері.

Та, звичайно, не хотіли утримувати дорослу дочку, яка не працює, тож вони вдвох насіли на Кирила, переконуючи його в тому, що «тато має допомогти своїй нещасній донечці».

Кирило якісь гроші давав. Емма запевняла його, що їй потрібно пройти курси, щоб влаштуватися на роботу.

Іноді телефонувала і плакала, розповідаючи про свої міфічні борги. Він вірив, але ці гроші швидко розліталися зовсім на інше: салони, лахміття, розваги.

Лариса ніколи не питала Кирила, куди він витрачає вільні гроші, і сама перед ним не звітувала, якщо треба було сплатити за репетиторів для Арини, чи купити їй сукню на випускний. Але так званих “спільних накопичень” у них не було.

Вперше Лариса поцікавилася у Кирила «звідки дрова», коли він виклав сто тисяч на друге весілля Емми.

– Це мої накопичення, – відповів він.

– Ти віддав усе? – Запитала Лариса.

– Так, тепер мені доведеться жити лише на зарплату, – відповів він.

Але це не завжди виходило, тому що Емма, яка звикла користуватися гаманцем батька, як банкоматом, навіть вийшовши заміж, регулярно зверталася до нього по гроші.

Вона скаржилася на чоловіка, який обмежував її у витратах і пропонував влаштуватися на роботу.

– Уявляєш, – переказував Кирило скарги доньки, – чоловік Емми вважає, що відвідувати салон краси достатньо один-два рази на місяць!

– Правильно каже, – відповіла Лариса. – Відкрию тобі секрет: є жінки, які бувають там набагато рідше – у них робота, домашні турботи, діти, їм не до салонів. Не заважало б і Еммі чимось корисним зайнятися.

Але Кирило продовжував спонсорувати дочку, апетити якої зростали. Відповідно, він дедалі менше вкладав у їхній із Ларисою бюджет.

Якось вона сказала йому про це:

– Кирило, ти влаштував собі фінансові канікули? Не ображайся, але два останні місяці я фактично утримую тебе! Як ти до цього ставишся? Тебе це влаштовує?

Тоді він вибачився, та наступного дня приніс Ларисі букет квітів і пообіцяв, що такого більше не повториться.

І через місяць знову віддав дванадцять тисяч Еммі, розраховуючи, що Лариса, їдучи у відпустку, не залишить його з порожньою картою.

А вона вирішила інакше!

Протягом двох тижнів Лариса кілька разів дзвонила до Кирила, питала, як його справи. Він запевняв її, що в нього все гаразд.

А коли Лариса та Арина повернулися додому, ні Кирила, ні його речей у квартирі не було, а на кухонному столі лежала записка:

– Ніколи не думав, що наші стосунки закінчаться так банально через гроші. Ключі у поштовій скриньці.

Коли вони розбирали валізи, Лариса вийняла чоловічу сорочку-поло, яку купила у подарунок Кирилу, глянула на неї та поклала на диван. Арина зі співчуттям подивилася на маму:

– Ти сильно переймаєшся? – Запитала вона.

– Спочатку засмутилася, а зараз ось думаю – правильно він зробив, що пішов! У нас все одно б нічого не вийшло, – відповіла Лариса.

– Я б сама його вигнала, бо не збиралася і надалі тягнути його доньку! Годі! У мене є про кого дбати, – сказала вона, обійнявши доньку…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу. Ставте вподобайки.