– Та з якого дива він тобі все залишив, а на нас узагалі байдуже?! – кричав на Аллу її рідний брат Руслан. – Ми, взагалі-то, такі ж права маємо!

– Це не моє рішення, – відмахнулася вона від брата, як від мухи. – Батько заздалегідь усе вирішив.

– Звичайно! – верескливо закричав Руслан. – Врахуй, ми за своє ще поборемося!

Коли в сім’ї троє дітей – це завжди непросто, але якщо з них тільки один вселяє надії батькам, справа зовсім погана. Серед трьох спадкоємців свого батька Алла завжди була найрозумнішою. Розумною, такою, що швидко схоплює, зі світлою головою, як посміювався батько…

– Алло, а потягнеш мій бізнес? – запитував він, коли дочка закінчила фінансово-економічний виш і вступила на другу вищу на управління персоналом. – На цих недолугих надії немає. Усе швидко розтринькають і по світу підуть.

– Тату, навіщо ти так, їм же прикро! – сказала з усмішкою Алла. – Хоча інакше й не скажеш. Щоправда, є ще надія, що Руслан і Людмила в нас порозумнішають.

– Так, зараз!

Молодші діти в родині справді були своєрідні.

Люда з’явилася, коли Аллі було п’ять, Руслан був молодший за сестру на десять років. І якщо старша дочка виявилася хваткою, спритною, із залізним характером, молодших немов розмазали по киселю.

Людмила вічно влипала в афери, її намагалися обдурити всі навколо, а вже чоловіків сестричка вибирала найгірших.

З Русланом було ще гірше, він став справжнім альфонсом, який шукає багатих дам, готових взяти його на утримання. Стежив за зовнішністю, не вилазив зі спортзалу. І жодного дня у своєму житті не працював, над Аллою, яка з тридцяти років працювала в бізнесі батька, він відверто посміювався.

– Так, сестричко, ти спражній ломовий кінь , – сміявся братик. – Подивися на себе в дзеркало, люба. Обличчя поплило, під очима синці. Ну хоч у солярій сходи, позасмагай, а то маєш вигляд, як з фільму жахів!

– Зате ти, Русику, у нас усім на заздрість, маєш вигляд, ніби з курорту, – усміхнулася Алла. – Що, тітка чергова кинула, прийшов до страшної сестри просити грошей?

– Ну чого ти, образилася, чи що, на правду? – реготав Руслан. – Та перестань, я ж люблячи. До речі, Алко, дай грошей трохи до наступної жертви протриматися. Я на курорт поїду, прийшов час великих гастролей.

– Ти дострибаєшся колись, – зітхнула Алла. – Голову відвернуть і не запитають, як звали.

– Ну а батько на що? – реготнув Руслан. – Він мене хоч і вважає біосміттям, у біді точно не кине.

Поки батько, Микола Васильович, був у повній силі, діти його відверто побоювалися, але останніми роками тато став сильно здавати. У сорок п’ять років Алла фактично очолила його бізнес, велику меблеву фабрику і завод з виробництва листових матеріалів з тирси і стружки. Їхня продукція була затребуваною, бізнес вимагав твердої руки.

Молодші діти, помітивши немічність батька, тріумфували. Особливо Людмила, яку в цей момент якраз підгортав черговий альфонс.

Вона вже вичерпала всі кредити довіри, які були в батька і старшої сестри, і дуже розраховувала на швидку спадщину. Причому Люда цього навіть не приховувала і нехитро розповідала сестрі про свої плани:

– Ось піде батько засвіти, продамо заводи і фабрики, тоді заживемо. Я будинок на морі куплю із садом, свого Льошку туди вивезу. Може, пити грати, почнемо нормально жити.

– А що заважає зараз тут нормально жити? – поцікавилася в сестри Алла. – У чому проблема?

– Туга його тут гризе, так і сказав мені, що перед останнім терміном своїм встиг з’їздити на море. І там йому було дуже добре, – натхненно віщала Людмила.

– Так на чиї гроші він там гуляв, Льошка твій? – запитала сестру Алла. – Напевно таку ж довірливу святу наївність собі знайшов, твою кармічну сестру. Її й обробив на красиве життя біля моря.

– Так, а вона потім заяву написала. А Льошка її трохи тільки пальцем торкнувся, – захищала коханого Люда. – Струс мозку і переломи ребер вона сама собі влаштувала. Зі шкідливості, щоб його посадити.

– Людо, ти нормальна взагалі? – запитала її Алла. – Із кримінальником жити. Нічого не боїшся?

– Це ви сидите і трясетеся, а мій Льошенька лев і тигр, мене любить, на руках носить. Йому просто до цього з жінками не щастило.

Дивлячись на огрядну, рано постарілу Людмилу, Алла подумала, що другу таку божевільну цей злочинець і справді навряд чи знайшов би. Людмила була фантастично дурна, самовпевнена і при цьому довірлива.

Цим користувався і Руслан, який іноді через сестру випрошував у батька гроші для себе. Але з появою Льоші годівниця прикрилася, всі гроші тепер йшли тільки на нього.

Алла слухала міркування брата і сестри і тихо жахалася. Її батьки давно розлучилися, мама була щаслива в шлюбі в іншій країні. Майно вони давно поділили, тому спадщину мали отримувати тільки вони троє, і сам цей факт її лякав. Алла вже розуміла, що за кожну копійку її родичі будуть готові на все.

За рік до відходу Микола Васильович сильно схуд, потрапив до лікарні. У нього виявили рак стравоходу, лікування відстрочило кінець, але не скасувало його. Тоді-то в лікарні й відбулася їхня розмова. Батько викликав її до себе і почав непросту бесіду.

– Алло, ти ж усе розумієш, це вже точно кінець, нема на що сподіватися, випишуся того тижня додому. А там, скільки Бог дасть, усе моє, – сказав Микола Васильович.

– Тату, та не поспішай ти, зараз стільки експериментальних методів лікування, – відповіла Алла.

І додала:

– Я без тебе не впораюся.

– Та перестань, донечко,- усміхнувся Микола Васильович невесело. – Про це і піде розмова. Я вважаю, що буде несправедливо, якщо Руслан і Люда отримають те саме, що й ти. Рівні частки – це нісенітниця для слабаків. Але якщо я залишу заповіт, це не допоможе. Його можна оскаржити, вимагати частки. Загалом довго, та ще й без гарантій. А я людина справи, гроші рахувати вмію.

– Але вони й справді спадкоємці, тату, – відповіла Алла. – Усі ми троє.

– Насправді тільки ти, донечко, – відповів Микола Васильович. – І ховати мене будеш, і оплакувати. А ці двоє одразу побіжать будинок обнишпорювати та гроші мої тринькати. Людка все кримінальнику своєму віддасть, Руслан програє або прогуляє, одне за інше не краще. Загалом, я вважаю так, усе маєш отримати ти.

– Тату, я не зможу так, – відповіла Алла. – Вони мене ув’язнять.

– Та годі, ти моєї породи, орлиної, – усміхнувся батько. – А вони так, бройлери, великі й гучні, та без мізків. Послухай, я зараз перепишу все на тебе. Нотаріус уже їде. Будеш єдиним власником. Я консультувався, подароване за життя зворотного ходу не має. У спадкову масу це не потрапить. Загалом, донечко, будеш багатою жінкою відсьогодні.

– Тату, але чому саме так, зараз? – допитувалася Алла. – І коли ти їм про це скажеш?

– Зараз, поки я ще не на ліках і можу підтвердити дієздатність, – вагомо відповів Микола Васильович. – А їм узагалі нічого не скажу. Після сюрприз буде.

Алла визнала це досить жорстоким, але правильним кроком.

Батько переписав на неї все, завод і фабрику, свій будинок і міську квартиру. Перевів гроші з рахунку в банку, собі залишив певну суму, її розмірів Алла не знала. Дісталися їй і улюблені батькові машини, і його колекція марок.

На виробництві, звісно, про зміну власника дізналися. Та й контрагенти, партнери спочатку були не дуже раді змінам, але потім змирилися, продовжили роботу з Аллою замість її батька.

За рік, коли Микола Васильович пішов з життя, його старша дочка вже впевнено керувала бізнесом і розбиралася у всіх його тонкощах.

Уже в день похорону її брат і сестра почали поводитися абсолютно потворно.

Першим приїхав Руслан, нетверезий, веселий, він ходив будинком батька і чіпав речі, обговорював їхню ціну, щось фотографував і прикидав. Кілька разів поцілував Аллу в щоку і потім вибухнув промовою:

– Ось, дочекалися! І не кажи, що ти сумуєш. Наш татусь був порядним скупердяєм. Добре, що тепер грошима можна буде вільно розпоряджатися. І машини підготуй, я завтра заїду, візьму свою частку з гаража.

– Може, ми батька спочатку проведемо? – запропонувала Алла. – Не по-людськи це якось.

– Та годі тобі лицемірити, сама, мабуть, чекала з жагою цього дня. Не набридло нянькою при старому ходити? До речі, сестричко, якщо що, можеш залишитися керуючою моєю фабрикою. А завод, так і бути, Людці відпишемо. Не позбавляти ж нам тебе роботи. Як же вчасно пішов наш старий, га, сестричко? Я зараз просто на мілині і всім навколо винен.

– Що, мордочка вже не така свіжа? – єхидно запитала брата Алла. – Дами обирають молодших кавалерів?

– Та годі, з батьківськими грошима я можу бути хоч мавпою, – засміявся Руслан.

Алла відправила його в машину, а сама спостерігала за Людою, яка прийшла на похорон зі своїм кримінальником Олексієм. І він тепер кружляв біля сейфа, що стояв у кабінеті. Алла мовчки кивнула охоронцеві, і той виставив сторонніх із кабінету, Людмила тут же розлютилася:

– Ти чого тут розпоряджаєшся? Ми всі спадкоємці, а Олексій мені майже чоловік. Може і ходити, і дивитися що захоче. Завтра взагалі приїду, будемо вибирати, що собі заберемо.

– Поїхали вже, – попросила Алла, – досить на сьогодні скандалів.

Вони ледь встигли більш-менш спокійно проводити батька. Усі партнери та клієнти, які прийшли на цей скорботний захід, підходили до Алли висловити співчуття, і тут Руслан закотив істерику:

– А що, ми для вас бруд під ногами?! Чому мені ніхто не висловлює співчуття? Між іншим, завтра приїду на фабрику, там і подивимося. Будете кланятися новому господареві.

– А з якого дива? – прижмурив очі колишній заступник батька. – Усе давно належить Аллі Миколаївні, понад рік уже вона в нас господиня. Без її розпорядження ви далі поста охорони не пройдете.

– Як це господиня?! – подивився Руслан на Аллу. – Це правда?

– Так, – бліднучи, сказала вона. – Ніякого поділу спадщини не буде. Хотіла завтра з вами це обговорити. Але розумію, що доведеться зараз. Загалом, усе майно батька переведено на мене. Це його рішення. У спадок це майно не ввійде, можемо поділити залишки на татових особистих рахунках.

– Як це?! І будинок, і машини, і фабрика із заводом твої? – закричала Людмила і кинулася на сестру, виставивши вперед гострі кігті. – Очі твої зараз видряпаю!

– Людо, це нічого не змінить, – просто відповіла Алла. – Тато все це передбачав. І мені шкода, що його прогнози справдилися.

Вона покинула будівлю і вирушила на роботу, наступні кілька місяців Алла жила, немов в облозі. Скрізь доводилося ходити з охороною, а на фабриці і заводі нескінченно відбувалися якісь виїзні аудити та інспекції за скаргами доброзичливців.

Навіть ті співробітники, які спочатку жаліли молодших дітей власника, швидко перейшли на бік Алли.

А та добре знала, що запалу і ресурсів у її брата і сестри вистачить максимум на півроку. Від своєї частки грошей на рахунках батька вона відмовилася на їхню користь, кинула подачку, як сказала Людмила.

Коли гроші скінчилися, її родичі знову повернулися до звичної тактики. Першим зателефонував Руслан, ніби нічого й не було. Він весело сказав:

– Ну як ти тут, сестричко? Може, побачимося, вип’ємо кави?

– З отрутою? – усміхнулася Алла. – Ти вирішив уже не розмінюватися на дрібниці?

– А що я? Це все Людка воду каламутила. А молодший брат завжди тебе любив.

– Русику, у тебе гроші скінчилися? – розсміялася з полегшенням Алла. – Усе ясно, але мене як гаманець можеш не розглядати.

Брат кинув слухавку, а потім з’явилася і Людмила, теж дуже ласкава. Вона у всіх каверзах звинувачувала Руслана і просила грошей на передачку коханому. Олексій встиг знову накоїти справ і сісти в слідчий ізолятор. Їй Алла теж відмовила.

Улюблені родичі вимотали їй стільки нервів, що відновлювати спілкування просто не було сил.

Алла змінила номер телефону і продовжує жити в будинку батька, для захисту від непрошених гостей вона завела собаку і поставила охоронну систему. Але поки що Руслан і Людмила мовчать і не дають про себе знати.

Можливо, в їхніх головах уже зріє новий план помсти сестрі, яка так спритно обійшла їх зі спадщиною. Себе в її втраті вони, звісно ж, не звинувачують