— Було ж вже і не раз, поїхали на природу всі разом, ми намет якраз тільки-тільки дорогий купили, поставили цей нещасний намет, а на нього мої племінники почали стрибати з розбігу, – розповідає Уляна.

— І що? Зламали?

— Зламали і порвали. От скажи, як треба було примудритися порвати? Ми з чоловіком тільки на човні попливли, купатися хотіли, повертаюся, а у нас таке. Настрій відразу в нуль, а сестриця руками розвела: «Це ж діти, ну вибач», – злиться Уляна.

— Почекай, а вона з дітьми залишалася і це вони при ній таке накоїли?

— І вона залишалася, і чоловік її поруч сидів. Занурилися в телефони, ось і все. Діти бісяться і добре, аби їх не чіпали.

— І ти нічого з сестри, зрозуміло, не взяла, ну, за намет? – цікавиться подруга.

— Ні, а що з неї візьмеш, як наша мама каже? Сестра вибачилася, плечима знизала і все, вона ж у декреті з третім, звідки там гроші. Боже мій, я взагалі не розумію, навіщо їм діти, якщо за ними ніхто не стежить?

Уляна робить нервовий жест рукою: наболіло.

Днями знову діти сестри накоїли лиха, але цього разу вона не збирається спускати все на гальмах, так мамі і сказала. Пожала бурю і купу докорів: у сестри діти, подумаєш, щось зіпсували.

Дочка є і в Уляни, вона старша сестра, Ліза молодша на 7 років. Дочці Уляни 17 років, минулого року вона вже не виїжджала на природу з ними, сказавши, що їй не подобається наглядати за двоюрідними, поки тітка з чоловіком від них відпочиватимуть.

Уляна цю позицію поділяє. Сестру з її родиною намагається запрошувати до себе рідше, та й той самий пікнік на природі минулого року був разовою акцією: мама запропонувала відзначити 35-річчя сестри на природі, мовляв, Ліза дуже мріє про це.

Машини у Лізи з чоловіком немає, так що вивозили всіх Уляна і її чоловік. Всіх, це Ліза з чоловіком, двоє їхніх синів. Хлопчикам 10 і 6 років цього року. Є у Лізи ще донька, їй два.

З онукою люб’язно залишилася мама. І ось підсумок: Ліза відпочивала, хлопчики були залишені самі собі, а у них з чоловіком зайві витрати, зіпсована дорога річ і настрій.

— Мені все рівно, нехай заводять собі дітей скільки хочуть, – каже Уляна. – Це їх вибір, це їх здоров’я і бюджет. Я б не стала в двокімнатній квартирі навіть думати про третього. Та й чесно, зірок з неба вони не хапають.

Сестра у вічному, здається, декреті. Чоловік її заробляє середньо, напружуватися не хоче (тільки в ліжку у нього виходить напевно це робити).

Можна було б роботу поміняти, мій чоловік якось кілька років тому навіть пропонував, але… це ж працювати треба.

У мене інше.

Якщо ти шукаєш будь-яку можливість, щоб потупити в телефон, якщо грошей зайвих немає взагалі, якщо від дітей смертельно втомилася, навіщо такі атракціони?

Те, що Ліза втомилася і від дітей, і від декрету – видно неозброєним оком.

Сестра то прагне підкинути дітей бабусям, то їде кудись в гості зі старшими, залишивши малятко, знову ж таки, з бабусями або з чоловіком.

Чоловік, до речі, чинить опір, кричить, що він і так один працює, втомлюється, дайте йому відпочити.

— Загалом, – зітхає Уляна. – Ростуть як трава, нікому до них діла немає. Розвивати? Займати чимось? Ні, не чули. Самі чимось зайнялися? Прекрасно, аби їх не чіпали. І навіщо тоді взагалі їм діти?

Уляна з чоловіком минулого року восени закінчили будівництво свого заміського будинку. Жінка давно вже працює віддалено, здається, до цього вже і чоловік підійшов впритул.

Вирішили ще під час пандемії, що сидіти вдома краще на природі.

Робили все не поспішаючи, ретельно вибирали матеріали, потім оздоблення, меблі.

В результаті домоволодіння – іграшка. Та й то сказати, гроші є, чому б не зробити все красиво і сучасно? Малих дітей у них немає, тварин теж.

Дочка хоче, правда, завести кішку, але Уляна поставила умову: вступаєш до інституту, ми даруємо з батьком тобі студію, туди і заводи кішку. Хоч двох.

У вітальні заміського будинку у них стоїть великий шкіряний білий диван, інтер’єр ретельно підібраний. Свекруха була – хвалила.

Мама теж була, захоплювалася і жахалася одночасно: «Це ж шалених грошей коштує». Ну так, коштує чимало, але вони з чоловіком змогли собі дозволити.

А тут мама з початку травня почала говорити (розповідь спеціально для сайту – рідне слово)  про свій ювілей – 65 років, треба відзначити, а в квартирі тісно, хоч і будуть всі свої, а все одно тісно. Уляна зрозуміла, що мама натякає на ювілей у них на дачі. Не хотілося, але добре. Зрештою, це ж мама.

Жінка обговорила майбутнє свято з чоловіком, той сам сказав, що їхній подарунок буде – організація свята, стіл та інше.

Готувати Уляна, зрозуміло, не збиралася. Вони тільки закупили напої та фрукти з нарізкою, все інше було замовлено. Влетіло в копієчку, але це ж мама.

Єдине, що напружувало, це візит сестри з її «табором», як називає Уляна сімейство Лізи. Подумали, з Лізою провели бесіду, що хлопчаки в будинок – ні ногою. Є на ділянці невеликий гостьовий будиночок, там є санвузол, є літня кухня, буде стіл, шезлонги, гойдалки та інше.

— Я ж знала, що Ліза з чоловіком постараються відпочити по повній програмі і стежити за своїми хлопцями не стануть, – каже Уляна.

– Ну так і вийшло, хоча я і просила. Тим більше, що свекруха сестри не поїхала нікуди, залишила у себе онуку. І що? Їхні діти, невже їм було складно пояснити, що і як?

Сестра з дітьми приїхала трохи раніше, засіла з (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) чоловіком у тих самих шезлонгах, чоловік поїхав до сусіднього селища, забрати торт, Уляна вийшла зустріти доставку готових страв, потім гості, свято.

Помітити, що диван у вітальні порізаний і розмальований маркером вдалося тільки ввечері.

Але жінка впевнена, що племінники зробили це саме в той момент, поки вона накривала стіл і бігала до воріт зустрічати доставку продуктів.

Просто весь інший час діти сестри крутилися на очах.

— Зробила фото, коли проревілася, відіслала сестрі, матері, слідом фото чека послала, щоб бачили, скільки диван коштує, – каже Уляна.

– І зажадала відшкодувати. Ні, а що я ще повинна була робити? Річ зіпсована навмисно, дітей, крім цих, не було. Немає грошей у сестри? А мені яке діло?

— А що Ліза?

— А що Ліза! Спочатку вона взагалі зайняла позицію: «Вони такого не могли зробити», потім було «вибач, але це ж всього лише діти». Потім з істерикою вже сказала, що візьме кредит і мені віддасть гроші. Так, я візьму.

Можливо, тоді до сестри точно дійде, що дітей треба виховувати.

Мама? Мама ниє, що у нас грошей багато, могли б і пробачити, а Ліза в декреті і в боргах. Погрожує сама віддавати борги.

Але мені не треба по копійці на місяць, я хочу всю суму і новий диван.

Знаєш, мені вже все одно, хто віддаватиме кредит, сама сестра чи мама.

Те, що більше у мене родичів в будинку взагалі не буде – не обговорюється навіть, але цього разу я точно не спущу на гальмах ситуацію.

— Ось тобі і мамин ювілей, – хитає головою подруга.

— Ага, все організувала, оплатила, залишилася в збитках, зі зіпсованим настроєм, та ще й винна: з бідної сестри вимагаю відшкодування збитків!