– Ноги її в моїй хаті не буде! – Крикнула Наталя Ігорівна в обличчя сина. – І дитину її я ніколи не визнаю, навіть, якщо ти її хоч тричі всиновиш!

– Мамо, ти несправедлива!  Ти Лєру зовсім не знаєш!

– Відповів Андрій, ледве стримуючись.

– А я й не хочу! І не збираюсь! – Наталя Ігорівна заперечливо махнула головою. – Тільки цього мені не вистачало! Вже всі сусіди мені сміються в обличчя, що мій син розведену підібрав!

– Андрію, ходімо, – тихо сказала Лєра, стоячи за спиною у чоловіка.

– Так-так! Провалюй! – знову крикнула Наталя Ігорівна. – Ось коли її позбудешся! І від неї, і від її причепа, ось тоді й прийдеш!

– Не була б ти мені матір’ю, – Андрій стиснув кулаки, – і не була б ти жінкою!

Андрія відверто колотило. Лють рвалася назовні.

– Не треба, – Лєра потягла Андрія від дверей. – Вона мені не вірить.

– Але ж я вірю! – вигукнув Андрій.

– І я тебе дуже за це кохаю, але не треба зараз говорити мамі те, за що потім тобі буде соромно!

– Нехай їй буде соромно! – крикнув Андрій. – Усі сусіди почули? – Запитав він у сходові прольоти. – Рідна мати жене сина! І невістку жене!

– Не напружуйся! – кинула Наталя Ігорівна. – Вони вже всі в курсі, чому я тебе жену! І особливо, чому я жену цю! – І вона вказала на дівчину за спиною сина. – І я тобі ще раз повторюю, її в моєму домі не буде!

– Я в тобі розчарований, мамо, – відповів Андрій. – Не думав, що ти така!

– Я нормальна! А ти повівся на цю…

– Не варто! – Андрій погрозив пальцем.

– Не важливо! – відмахнулась Наталя Ігорівна. – Вона тобі локшини навішала, а ти повірив! Правильно таких, як ти називають…

– Все, Андрію! – Лєра силоміць розвернула Андрія. – Ми йдемо!

– Невже вона не розуміє? – Андрій усе не міг заспокоїтись, навіть, коли вони додому повернулися.

– Не розуміє, – зітхнувши, відповіла Лєра.

– Я просто хотів вас познайомити! Я ж не жити до неї прийшов!

– Андрію, одразу було зрозуміло, що вона мене не прийме, – сказала Лєра. – І на весілля вона не прийшла…

– Лєро, я ж у неї взагалі нічого не просив! Просто хотів познайомити зі своєю дружиною! І все! – Андрій сумно хитав головою.

– Ти сам знаєш причину, – сказала Лєра. – І одразу було зрозуміло…

– Але ж вона мати! Вона повинна бажати щастя своїй дитині! – Андрій подивився Лєрі у вічі.

– Але, з її погляду, я для тебе цим щастям не є, – Лєра ніжно посміхнулася, – вона ж не може подивитися на наші почуття зсередини. Вона в полоні думки людей.

– Вона ж мене навіть слухати не стала! – заперечив Андрій. – Можливості не дала, хоч щось їй пояснити!

– Андрію, і вона така не одна, – відповіла Лєра. – Скільки друзів від тебе відвернулось? Скільки знайомих тобі сміється в обличчя?

– Вони просто нічого не розуміють! – твердо промовив Андрій.

– Дякую, мій любий, що ти зрозумів! – Лєра обійняла чоловіка за шию. – Ми тобі дуже вдячні, що ти нам повірив!

Андрій познайомився з Лєрою в інтернеті. Не на сайті знайомств, а на каналі одного недоблогера, який уявив себе великим дизайнером. Він побачив її пост, розгорнутий і змістовний, в якому вона розносила блогера в пух і порох.

Андрій не лише оцінив мову, орфографію та стиль, але ще сам додав кілька фраз на тему приниження горе-фахівця.

І якось непомітно гілка коментаря почала зростати.

Лєра щось відповість, Андрій щось напише, Лєра щось запитає, Андрій пояснить і навпаки. Після сотого повідомлення сам блогер вліз із фразою:

– Якщо ми вам не заважаємо, можете продовжувати, але я видаляю відео!

Контакт ледь не загубився, але вони обидва відзначилися під свіжим відео і відразу обмінялися контактами в інших мережах. І десь три місяці продовжували спілкування заради спілкування, навіть не уявляючи, хто з них хто.

– А чи не час нам познайомитись? – написав якось Андрій.

– Ми ж знайомі! – Відповіла Лєра і надіслала посмішку.

– Так, але не так, щоб дуже! – І Андрій відправив посмішку. – Все, що я знаю, це ім’я та стать. Навіть вік невідомий.

– А він потрібен? – Підморгує смайлик.

– Зізнаюся чесно, давно не відчував такого задоволення від спілкування. У мене з протилежною статтю ніколи стосунки не ладналися. На мене навіть друзі рукою махнули, мовляв, одружити мене не вдасться!

– А ви одразу одружитися зібралися? – Ще один кокетливий смайлик. – А якщо мені вісімдесят років?

– А як мені вісімдесят три? – відповів Андрій. – Тоді збігаємося!

– Мені тридцять, – написала Лєра і скільки Андрій не чекав, вона більше нічого не писала.

– А мені тридцять три, – нарешті написав Андрій. – За віком підходимо!

– За віком – так, а по всьому іншому – навряд, – написала Лєра і зникла на тиждень.

Андрій щодня по три рази відправляв розгублені смайли та запитання: Чому? Що сталося? Ти де?

Коли Лєра з’явилася, вона написала:

– Вибач, я була зайнята. Нічого не трапилося, просто справ багато. Так, за віком, ми підходимо, але я не думаю, що ти захочеш від мене чогось більшого, ніж просте спілкування.

– Хоча, і таке було, спілкування ти теж можеш не захотіти, якщо дізнаєшся більше про мене, та моє життя.

– Заінтригований! – відповів Андрій. – Навіть більш ніж! Буквально згоряю від нетерпіння, щоб дізнатися, чим мене можна так злякати!

– Таких, як я називають РЗП(розведенка з причепом), – відповіла Лєра. – Знаєш, хто це?

– Зараз читаю в інтернеті, – написав Андрій. – Але тут маячня якась написана!

– Приємно, що ти вважаєш саме так, – сумна посмішка, – але я така і є. Я розлучена, у мене дитина і безліч проблем та складнощів. А якщо відверто, то я тону у всьому цьому.

– Тут пишуть, що ці самі РЗП шукають спонсора, щоб той розв’язував усі їхні проблеми. Тобто і ти шукаєш?

– Я не знаю, як тобі відповісти, – повисла пауза на двадцять хвилин.

Андрій уже вирішив, що Лєра знову зникла. Але тут від неї надійшло повідомлення:

– Я спеціально нікого не шукаю. У мене зараз у житті часу немає ні на що, окрім роботи та дитини.

– Ось тільки з тобою зачепилась в інтернеті. А з приводу спонсора… якщо чесно, я б не відмовилася.

– У мене після розлучення боргів набралося, тож на мене ще повісили кредити колишнього чоловіка.

– Ну, тобто я не змогла довести, що брала їх для нього. Я вже продала практично все, що мала. Навіть квартиру та машину, але і це не рятує!

– А там ще відсотки за прострочення. Коротше, не розглядай ти мене, як дівчину чи жінку. Давай просто спілкуватимемося далі, як до цього?

Коли Андрій з’явився в мережі за десять днів і написав Лєрі, що він тут, вона відповіла:

– Не думала, що ти напишеш! Як правило, зі мною припиняють спілкуватися, коли дізнаються, що в мене такий “привабливий” статус.

– Тему вивчав, – відповів Андрій. – І взагалі дуже неоднозначне явище. Так, багато негативу та відкритої ворожнечі ллється на розлучених жінок з дітьми, але, як я зрозумів, тут від самої жінки дуже багато залежить.

– Твоє застереження, що ти мені не підійдеш, а також відверте зізнання – зіграло на твою користь.

– Тобто я не можу прийняти рішення спілкуватися далі чи ні, доки не зрозумію, що було насправді.

– Але ж ти розумієш, що мої слова – це тільки мої слова! – Написала Лєра. – А в інтернеті пишуть, що такі, як я, часто брешуть, щоб виставити себе такими жертвами, яких пожаліють?

– Тому я й пропоную перенести наше спілкування у живий формат, – написав Андрій. – Живемо ми в одному місті, отже, можемо і зідзвонитися, і зустрітись!

– Здзвонитися – так, зустрітися – навряд, – відповіла Лєра. – У мене не надто багато часу, та й грошей вільних немає, кудись сходити. Але, якщо ти любиш прогулянки парком…

– Розберемося, – написав Андрій і скинув свої контакти.

Свою історію Лєра розповідала довго. І навіть не одну зустріч, а упродовж двох місяців. Ні, саму суть вона позначила одразу, а потім просто набивала її подробицями та фактами, щоб Андрій зрозумів, як Лєра опинилася у глибокій… борговій ямі.

Заміж вийшла рано. Хлопець їй здавався добрим, дбайливим та уважним. А ще він був надзвичайно красивим. Одягнений з голочки, елегантний, випраний і напрасований. А ще фігуру мав атлетичного складу.

Весілля відбулося на гроші батьків, бо Лєра тоді ще вчилася, а Максим, так звали її колишнього чоловіка, працював менеджером у гуртовій фірмі та заробляв копійки.

З цієї ж причини Лєрі довелося шукати роботу, і поєднувати її з навчанням. Це ще добре, що бабуся саме їй залишила квартиру, а так би вони ще за орендоване житло платили.

Син з’явився після першої річниці весілля. Тут дуже тяжко стало. Але на допомогу прийшла її мама. Вона погоджувалася сидіти з дитиною, щоб Лєра мала можливість працювати.

Збіглося, що не кажи. Лєра працювала добу через три, і її мама працювала з таким же графіком. У результаті, маленький Денис постійно кочував між двома будинками.

А потім Лєрі запропонували відкрити бізнес. Кур’єрські послуги та доставлення малогабаритних вантажів.

– Насправді, ти диспетчер! Рекламуєш свій номер телефону, а потім перепродаєш замовлення виконавцям! Ну і маєш свій відсоток! Тільки людей підбирай ретельніше!

Бізнес сяк-так пішов. І давав би набагато більше, якби не Максим. А вся його елегантність, краса та інше, як виявилося, лише данина його любові до самого себе.

Він купував собі дорогі речі, аксесуари, взуття. Відвідував барбершопи, тренажерні зали та салони краси. І це все влітало в копійчину.

І ось що гидко, він не вважав за сором залізти в касу її бізнесу. А коли доводилося розплачуватись із виконавцями, чи платити податки, грошей банально не було.

Лєрі доводилося брати кредит. Звісно, ​​із заробітків вона намагалася віддавати, але й Максим не припиняв запускати лапу до каси. У результаті на старі кредити нашаровувалися нові.

Коли терпець Лєри урвався, і вона змусила його піти, він вигріб усе! А Лєра відклала саме на податки за квартал і внески за кредити. Спеціально гроші накопичувала. Ще там лежали гроші на життя в час, коли замовлень немає.

Розлучення – це зрозуміло. Але вона написала заяву в поліцію про розкрадання великої суми грошей колишнім чоловікам, а довести, що ці гроші були – не змогла. Багато що проходило повз касу, так вже бізнес працює.

– Погана історія, – підсумував Андрій.

– Треба йому п’ятак начистити!

– Сидить! – Усміхнулася Лєра.

– Він звик жити чужою кишенею. От і поліз у кишеню нової своєї жінки, а в тієї скрізь камери. Так що я навіть аліменти отримую мінімальні.

– А як взагалі? Ну як справляєшся?

– Запитав Андрій.

– Денис більше з моєю мамою, а я влаштувалася неофіційно диспетчером до піцерії, щоб мати гроші на їжу для себе та сина.

– Там щодня наприкінці зміни платять. Бізнес також працює, але зараз не сезон. А ще із банків дістають постійно! І я розумію, що треба віддавати. Було б чим?

Андрій мовчав.

– Ні, ти не подумай! Я нічого в тебе не прошу і просити не збираюся! Мені цінне саме спілкування з тобою!

– Ти єдиний, хто на мене не вішає ярликів! Це вже приємно! А борги? Зароблю та віддам! Мені б тільки зараз якось.

– І навіть не для себе, для сина! Але й тут я зароблю. У мене один вихідний на тиждень, а іноді без вихідного. Втомлююся, правда, але в мене немає вибору!

– Зрозуміло, – проковтнувши, промовив Андрій. – Карта є? А, чорт! У тебе ж списують, мабуть, автоматично! Сиди, чекай!

Він зірвався з лави в парку, де вони розмовляли, і побіг у бік торгового центру. Повернувся через пів години, а ці пів години надсилав їй повідомлення, щоб вона не йшла. І повернувся із трьома пакетами продуктів.

– Ходімо, на таксі тебе посаджу! Назвеш адресу, а потім я оплачу!

Вдома Лєра виявила у пакеті ще й три тисячі.

Вона проридала весь вечір, а потім просто написала йому: Дякую! Але ти не повинен! На що отримала відповідь: Сам розберуся!

Через місяць він забрав Лєру від її мами й зажадав забрати сина. І одразу ж запропонував стати його дружиною.

– Може, не треба? – Запитала Лєра. – На тебе, як на чоловіка, мої борги можуть повісити!

– Не повісять, – відповів Андрій. – Вони ще до мене з’явилися! А разом ми швидше з ними впораємось!

Що почалося після весілля, важко передати словами! Скільки всього полилося на Лєру, що вона хижа РЗП, що Андрія вона просто доїть, але ні краплі не любить і таке інше! А Андрія називали «Оленем», що зв’язався з розведеною!

Навіть рідна мати відвернулася від сина! Та й багато друзів виявилися не такими вже й друзями.

Вісім років минуло з того часу, як Наталя Ігорівна прогнала сина з невісткою. І за ці вісім років із нею трапилося багато всякого.

Але врешті, вона прийшла до того, що на свою пенсію прожити вже не може. Та й здоров’я покотилося під укіс.

Вибір став: або їжа, або ліки, або оплата комуналки.

Зібралася та й подала на сина на аліменти. А в суді дізналася, що сталося у житті сина за ці вісім років.

Спочатку Андрій дуже багато працював, щоб закривати потреби своєї родини. Було складно.

Але, як би важко не було, Андрій та Лєра завжди підтримували один одного. Вони вірили, що разом обов’язково впораються.

Десь Лєра заробляла, щоб набити холодильник, десь Андрій віддавав частину зарплати на погашення чергового платежу за її кредитом. Тяжко було.

А потім… Потім Лєра продовжила за допомогою Андрія розвивати бізнес. І пішов прибуток.

Кредити були виплачені, вони купили нову квартиру, дві машини, плюс дві комерційні вантажівки.

Потім узяли в оренду склад, для перетримки вантажів. Офіс знадобився, куди тепер стікали дзвінки.

А в офісі сиділи два десятки співробітників, які приймали заявки, та розкидали їх на свої машини, якщо вони були вільні або передавалися за договором підряду стороннім виконавцям.

А Андрій уже офіційно два роки ніде не працював, його утримувала його РЗП. Та вона й сама не часто була в офісі. Бізнес працював, прибуток капав.

– Пане суддя, – сказав Андрій, – ну, призначте їй, скільки потрібно. Я не збираюся відповідати їй злом на її зло. Самі бачите, коли я прийшов із добром, мені добро й повернулося!

До речі, Лєра Андрієві народила ще двох дітей, але їх ніхто ніколи не виділяв. А було у сім’ї троє дітей! Своїх і палко коханих.

А бабуся була і залишилася лише одна – мама Лєри, яку Андрій із Лєрою, теж забрали до себе.

Наталя Ігорівна із суду йшла незадоволена. Так, вона отримала кошти на існування, але зовсім не ті, що планувала отримати. А на тлі того, як тепер жив її син, взагалі копійки.

– І все це через цю прокляту… – заздрість перехоплювала подих, що аж серце заходилося. Але вдіяти вже нічого не могла. Як кажуть, як постелишся…

Пишіть в коментарях, що думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.