– Дякую, тітко Анно, я все вам поверну. Ви навіть не уявляєте, як ви мене виручили.

Галина, моя двоюрідна сестра, виходила з нашого будинку дуже задоволена, ховаючи гроші у сумочку.

А я якраз повернулася з роботи і чесно сказати була не вельми рада бачити її у нас. На це є ряд причин.

Галина пробігла попри мене як попри пусте місце, кинувши мені сухе – привіт. Навіть не поцікавилася як у мене справи, хоча б могла, адже ми з нею не бачилися вже кілька місяців.

Я зайшла в хату, мама сиділа біля вікна, дивилася услід Галині.

– Бідолашна дівчина, важко їй. Грошей Галинка попросила, – пояснила мама.

– І ти, звичайно, дала? – питаю з докором.

– Так. А хто ж їй допоможе, як не я? Ти ж бачиш, яка непроста доля у твоєї сестри, – знітилася моя мама.

Я навіть не знала, що їй на це відповісти. Бо в мене на все це зовсім інший погляд і інша думка.

У моєї мами був рідний брат, Ігор. Він одружився, і у них з дружиною народилася дочка Галина.

Потім дядько загуляв, пішов з сімʼї, і моя мама стала почуватися винною. У неї такий характер, вона всіх любить, завжди хоче, щоб у всіх було добре все.

Мої батьки ніколи не жили багато, але і не бідували. Я у них єдина дитина. Тому моя мама завжди допомагала і племінниці. Все, що вона мені купувала, вона купувала і Галині. Батько не мав нічого проти, мама його переконала, що так треба.

Потім Галина вийшла заміж, і я з полегшенням зітхнула, нарешті про неї дбатиме чоловік і моїй мамі стане легше.

Полегшало, але ненадовго. Галина прожила з чоловіком років 5, народила дитину, і розлучилася. Що стало причиною розлучення мені не відомо, бо вона розповідає одне, а її чоловік – зовсім інше. І не розбереш, кому тут вірити.

Мама, звичайно, вірить Галині і дуже її шкодує. Після розлучення вона стала їй ще більше допомагати.

Я теж заміжня, ми з чоловіком живемо біля мами, але вона навіть приблизно мені так не допомагає як своїй племінниці.

– Тобі добре, у тебе чоловік є. А Галині важко одній, – каже постійно мама.

Збоку можна подумати, що я заздрю Галині. Або що я черства. Але насправді у неї не все так однозначно.

Чоловік від неї пішов, але залишив їй однокімнатну квартиру. Аліменти на дитину він платить дуже хороші, я це точно знаю, бо спілкуюся з її колишнім чоловіком.

Дитина вже в школу ходить, а Галина досі на роботу не пішла. Вона, до речі, жодного дня в своєму житті і не працювала.

Колись її забезпечувала її мама і моя мама. Потім чоловік у шлюбі. І навіть зараз, після розлучення, він змушений її забезпечувати, бо інакше вона не витягне ситуацію.

А якщо Галині грошей не вистачає, то вона біжить до моєї мами зичити, каже що все віддасть, але поки-що про повернення боргу мова ще не йшла.

Можете мене вважати поганою людиною, але я вважаю, що Галина дуже добре в житті прилаштувалася. А моя мама коли сама себе у всьому обмежує аби Галині допомогти, насправді не допомагає, а робить їй «ведмежу послугу», бо так сестра ніколи не стане самостійною.

Так, у мене є чоловік, але ми обоє працюємо, я щодня ходжу на роботу щоб щось мати. І відколи я вийшла заміж, моя мама мені фінансово не допомагає, і я вважаю, що це нормально.

От тільки я не можу маму переконати, що давно пора припинити допомагати дорослій племінниці, яка швидше за все і так нічого не оцінить.

А яка ваша думка збоку? Я права, сестра добре влаштувалася? Чи мама правильно робить, коли їй допомагає?

Джерело