– Таню, мені сьогодні тітка Марія дзвонила. Каже, батько дуже поганий. Один у квартирі. Сусіди бояться, що плиту не вимкне і будинок спалить.

– Вимагають, щоб ми його забрали. Погрожують в опіку повідомити. Тань! В мене об’єкт! Вахта! Строки горять! Я не можу зірватись. Якщо поїду, то мені не заплатять!

Євген дзвонив сестрі в інше місто з однією метою: він не хотів на себе вішати такий тягар, як немічний батько.

Але й Тетяна була хитра. З досадою в голосі та підробленим хвилюванням вона повідомила:

– Євгене, куди я дітей діну? Ти ж знаєш мого чоловіка. Він мене не відпустить. Не хочу руйнувати свою родину. Щось вигадати треба! Може, доглядальницю наймемо?

– Доглядальниця – дорого, – задумливо промимрив Євген, – навіщо грішми кидатися? Батько вже не жилець. Тут треба подумати.

– Женя, а ти все ще спілкуєшся з Альбіною? Попроси її, вона ж тебе любить. Врятує!

– Та ну. Знову доведеться брехати та зображати закоханого, – відмовився брат.

– Євгене, вона за тобою у вогонь і воду піде! Відпросись з роботи на два дні. З’їзди до неї. Ця недолуга відразу ж погодиться за батьком доглянути.

– Так не поїде вона до батька у квартиру. Адже в неї теж син. Навряд чи будинок свій покине!

Але план уже дозрів у голові Євгена. Він домовився з начальством, сів у свою новеньку машину і поїхав до рідного міста. Не заїжджаючи до батьківського будинку, він вирушив до Альбіни, давньої подруги.

Колись у нього з нею були романтичні стосунки. Потім вони розлучилися. Але дружби не припинили.

Євген знав, що Альбіна його любить. Вона була жінкою гарною, сама виховувала сина, господарювала, шила на замовлення місцевим модницям і намагалася не сумувати.

Але постійні роз’їзди Євгена на будівництва країни спричинили розрив відносин.

Альбіна тоді сказала:

– Женю, я тебе кохаю. Ми вже п’ять років разом. Але, вибач, чекати на тебе весь час я не можу. Мені чоловік потрібний.

– Ти приїдеш і поїдеш. А я сама залишаюся. Ти, як свято, ось був, а ось і немає. Відпусти мене! Не приїжджай!

Євгену тоді стало прикро. Він відразу завів собі нову подружку. Але іноді відвідував Альбіну. Чоловіче самолюбство не дозволяло її відпустити.

Щоразу він казав, що закінчить свій об’єкт і приїде, щоб зробити пропозицію. Альбіна вже не вірила. Але відмовити йому у зустрічах не могла. Кохання, воно таке…

Ось і цього разу Євген зненацька з’явився на порозі подруги. Без передмов він почав розповідь:

– Альбіно, наші стосунки з тобою незрозумілі. Але я не можу з тобою розлучитися – тягне. Знаєш, що я вирішив?

– Закінчу об’єкт до Нового року, повернуся до нашого міста і залишуся назовсім. Одружуся з тобою, звісно. Приймеш?

Альбіна посміхнулася. Цю пісню вона чула не раз. Але щось у голосі Євгена змінилося. Здавалося, що він переймається, боїться відмови. І Альбіна, ще не вірячи своєму щастю, сказала:

– Повернешся, поговоримо!

– У тому й річ, Алю. Батько в мене дуже поганий. Сусіди лаються, хочуть, щоб я забрав його, доглядав.

– А як я об’єкт кину? Адже мені не заплатять! На що будемо жити? Сама знаєш, у нашому містечку роботи нема!

Альбіна замислилась і раптом запропонувала:

– Я покинути свій будинок не можу. Може, ти батька привезеш до мене? Придивлюся за ним, поки ти роботу закінчуєш. Скільки тобі лишилося? Тижнів зо два?

– Одружишся, не одружишся, а дядька Володю мені шкода! Тільки, знаєш, догляд за старим – справа клопітка. Я не встигатиму зі своїми замовленнями. – Доведеться відмовитись від роботи.

– Алю, ти не хвилюйся. Залишу грошей на перший час. Адже ми скоро станемо однією родиною! Які можуть бути рахунки?

Євген поїхав від Альбіни лише вранці. Він одразу ж подався до батьківської квартири, щоб забрати старого та його речі. Те, що він побачив, його вразило.

Батько був жалюгідний. Ноги ледве тримали немічне тіло. Він спотикався, забував, куди йде, і проносив їжу повз рот.

Євген посміхнувся. Танька таки молодець! Добру ідею підказала! Що б вони робили з татом? Він уже під себе ходить, його треба обмивати, прати! А Альбіна впорається. Вона сильна!

Незабаром Володимир Іванович уже був у будинку Альбіни. Жінка розгубилася, коли побачила старого.

Але вона миттєво взяла себе в руки. Вона силоміць повела його у ванну, обмила і перевдягла. А Євгенові сказала:

– Ти, Женя, залиш гроші. Мені, звичайно, тарілку супу для батька не шкода. Але доведеться памперси купувати та й ліки якісь! Дивись, він дуже поганий.

Євген обіцяв вислати гроші після приїзду на свій об’єкт. Альбіна провела коханого до машини та зайнялася Володимиром Івановичем.

Старий майже не говорив, він тільки щось мукав, а потім і зовсім ліг на диван, показуючи своїм виглядом, що сили його закінчуються. Альбіна викликала фахівців, які дали рекомендації щодо догляду.

Жінка зателефонувала своїм замовникам, яким шила вдома сукні, та попросила продовжити терміни. Ті погодились. Альбіна була талановитою швачкою. А непередбачені обставини з кожним трапляються.

Тепер Альбіна весь свій час присвячувала турботам про Володимира Івановича. Він уже не вставав із ліжка.

Жінці доводилося готувати йому каші, відвари, годувати з ложки, обмивати та переодягати. Хто доглядав лежачих, той знає, що це каторжна праця.

А Євген спокійно працював. Коли Альбіна нагадала йому про гроші, він похмуро відповів:

– Не виходить, розумієш? Начальство закрутилося. Сказали, що оплата тільки після завершення будівництва. Ти вже там потерпи якось! Незабаром я приїду.

Альбіні довелося залазити до своєї заначки, відкладеної на чорний день. А через деякий час вона знову зв’язалася із замовниками й почала шити ночами.

Гроші йшли, як вода. Та ще й підліток-син висловлював невдоволення. Він говорив до матері:

– Віддай його назад! У будинок зайти неможливо! Смердить! Або я до батька піду. Він мене давно кличе. Проміняла мене на якогось старого! А все це через твого Женю! Бреше він тобі!

Альбіна тріпала сина за чуба і казала:

– Не можна так. Старість до кожного прийде. Приїде дядько Женя, стане легше. Потерпімо! Адже ми з тобою давно знаємо дядька Володю. Подивися на нього. Хіба тобі його не шкода?

– Мені тебе шкода! Цей твій гидкий Женя знову тобі бреше! А ти віриш! Він до нас уже шостий рік їздить.

– Я в першому класі навчався, коли він вперше приїхав! І все їздить та їздить. Хоч би по дому допоміг, чи грошей тобі дав! А ти йому ще пиріжки печеш!

Син розвернувся і вийшов із дому. Він мав рацію. Але Альбіна любила Євгена. А кохання все пробачає. Він їй був потрібен сам, без грошей та квартири, просто хотілося, щоб був поряд.

Євген не приїхав ні до Різдва, ні на Новий рік. Він пояснював Альбіні, що горять терміни, начальство вимагає затриматися. Доводиться працювати. Альбіна зітхала.

Грошей бракувало катастрофічно. Син уже давно просив нові черевики, але Альбіна не могла собі дозволити покупки.

А Євген не приїхав і до лютого. Він навіть дзвонити припинив. Коли Альбіна сама набирала заповітні цифри, він скидав дзвінок, чи відповідав, що зайнятий.

Жінка вже втратила всіляке терпіння. В якийсь момент вона викликала органи опіки й попросила допомоги.

Але представники служби не зрозуміли, що робить літня людина у будинку чужої жінки. Вони навіть звинуватила її в тому, що вона зазіхнула на пенсію Володимира Івановича. В результаті той був відправлений до місцевого будинку для людей похилого віку.

Альбіна одразу ж зателефонувала Євгенові. Вона квапливо казала:

– Євгене, не кидай слухавку! Батька в будинок для літніх людей забрали! Сказали, що не може він зі мною жити! Чужа я йому. Ти приїжджай. Треба все по закону оформити! Тоді зможемо батька забрати!

– Як вони дізналися, що батько у тебе? – здивувався Євген.

– Сама я їх викликала, дурепа! Думала, може, людину яку надішлють, допомагати. У мене грошей зовсім нема. Навіть на їжу.

– А пенсія? Батьку ж надходить пенсія на картку?

– Так, немає її у речах. А опіка каже, що я на пенсію позарилася! Забрали його! Женю, приїжджай!

– Забрали й добре, – раптом відповів Євген. – Сам би я не наважився. Я дізнавався, діти після батьків, які поміщені в будинок для людей похилого віку, все одно успадковують майно. Квартира батьківська мені дістанеться!

– Та ти що, Євгене? Він пропаде там! Йому догляд домашній потрібний, їжа!

– Це не твоя справа, Альбіно. Дякую за допомогу!

Євген поклав слухавку. Через деякий час Женя звинуватить Альбіну в меркантильності та жадібності. Він скаже, що не терпить жінок, які прагнуть грошей. Таке слово він кине їй під час останнього прощання з батьком.

Старий прожив у будинку для літніх людей ще три тижні. Ні донька, ні син не приїжджали до нього. Тільки Альбіна передавала свекру, що не відбувся, улюблений компот, хоча він уже і не міг його пити.

Євген та Тетяна довго судилися через батьківську квартиру. В результаті вона дісталася їм у рівних частках.

А Альбіна просила у сина вибачення та обіцяла, що більше ніколи не повірить жодному чоловікові. Зустріч із Євгеном вона припинила. Історія з батьком розплющила їй очі на цього покидька. Бог йому суддя! Закон бумеранга ще ніхто не скасовував…

А ви що скажете про вчинок сина та дочки? Пишіть в коментарях свої думки, ставте вподобайки.