– Якщо ти вважаєш, що твоя мама права, то можеш хоч зараз іти до неї, я тебе не тримаю, – з певною ноткою образи в голосі сказав Любомир.

Світлана дивилася на нього розгубленими очима, вона вперше бачила свого чоловіка таким. Він був наче сам не свій.

– Але ж я просто сказала, що не вважаю доцільним вкладатися у будинок твоїх батьків. І моя мама так вважає. Любомире, сам подумай. Це великі гроші, вони нам ще пригодяться, а тут ми точно жити не будемо.

Світлана глянула на свого чоловіка, підійшла ближче, в надії, що він її зрозуміє, адже саме так завжди і було.

Та цього разу погляд Любомира був чужим і холодним. Він був переконаний, що гроші, які отримала Світлана у спадок, треба вкласти в ремонт будинку, в якому вони зараз живуть.

Любомир з Світланою одружилися три роки тому. Він захолостякувався, вона теж заміж не поспішала, і коли вони зустрілися, обом вже було під 30, якраз час сімʼю створювати.

Довго не зустрічалися, вже за три місяці Любомир зробив пропозицію, і Світлана погодилася.

Щастя молодят затьмарював той факт, що ні у Світлани, ні в Любомира не було свого житла.

Молода дружина переконувала чоловіка, що їм краще йти на знімання, адже вони обоє працюють, і зможуть оплатити оренду.

Та Любомир переконав її, що у його батьків є власний будинок, і вони можуть там пожити безкоштовно, поки будуть збирати на своє.

Так і зробили – після весілля переїхали в дім до батьків Любомира. Будинок був доволі просторий, але видно було, що ремонту він потребував, при чому, капітального.

Все було добре, молоді жили біля свекрів, платили свою частину за комунальні, а решту відкладали собі на квартиру.

Справа із зрозумілих причин рухалася повільно, але молоді люди сподівалися, що рано чи пізно їм яки вдасться придбати своє житло.

Все змінилося тоді, коли не стало бабусі Світлани, і їй серед інших внуків, дістався спадок у вигляді грошової компенсації. Будинок бабусі продали, а гроші поділили між дітьми і внуками.

Коли свекруха дізналася, що у Світлани є 250 тисяч гривень, у неї відразу зявилася ідея – за ці гроші робити ремонт в їхньому  будинку.

Своїми планами вона поділилася з сином.

– Синку, навіщо вам та квартира? Живіть тут, місця всім вистачає. Ти у мене один, і так рано чи пізно все тобі дістанеться, – стала переконувати Любомира мама.

Син маму любив, завжди прислухався до її думки, тому і став наполягати, щоб дружина вклала ці гроші в ремонт їхнього будинку.

Світлані ж ця ідея не сподобалася, вона вважала, що треба жити окремо, а ці гроші просто відкласти на покупку власного житла.

Жінка порадилася з своєю мамою, і та також її підтримала – порадила доньці не вкладати свої гроші у чуже майно, адже вона як невістка навіть не прописана у домі свекрів.

– Ти що, мені не довіряєш? – з образою запитав Любомир.

– До чого тут це? Я просто не вважаю такий крок правильним. Ми з тобою так не домовлялися, ти казав, що це тимчасово ми поживемо у твоїх батьків.

– Казав, але ж життя змінюється. Зараз у нас є гроші, ми можемо тут все гарненько облаштувати і жити собі, не відкладаючи все життя на квартиру. Ти хоч уявляєш скільки років нам ще треба буде ужиматися, економити на всьому, щоб купити хоча б однокімнатну квартиру? А тут – цілий будинок, і він наш.

Любомир щиро вважав, що він правий. І що його мама висунула чудову ідею.

А Світлана вважала, що правда на її стороні, і що їй мама добре радить – вкладати свої гроші в чуже – не найкраща ідея.

Через ці гроші подружжя опинилося на межі розлучення.

А яка ваша думка, хто правий в цій ситуації, і як можна вирішити таку проблему?

Джерело